Сьогодні по справах треба було поїхати на Образцова. Туди й назад.
Але я не можу просто поїхати туди й назад. Для мене це даремна витрата часу. Навіть якщо у справах(питання займе 5 хвилин). Тож я вирішив погуляти тим районом. Добре, це буде не безглузда поїздка 20 хвилин туди й 20 назад заради 5 хвилин справи, а прогулянка, приємна мандрівка.
Добре, що за справи? Я хотів відвезти речі, які більше не буду носити, на заправку OKKO. Там є контейнер, куди їх можна класти. Потім із них роблять бензин. Ні, насправді, звичайно, віддають тим, хто їх потребує. Я сподіваюсь.
Приїхав. Контейнер був заповнений. Як завжди. Поклав свої речі поруч. Минулого разу так само робив.
Звичайно, ця опція — здати свої старі речі — користується попитом. Усі прагнуть розвантажити свій гардероб і сумління. Старий одяг — одне з найбільших джерел забруднення світу. Феномен «швидкої моди». Ніхто не хоче викидати своє шмаття і приєднатися до спільноти гробарів планети, краще спихнути це на когось іншого, та й ще у своїх очах благодійником бути.
Я не викидаю одяг, я віддаю його малозабезпеченим, а вони вже нехай роблять із ним далі, що хочуть...
Пройшовся ринком. Стільки в них павільйонів! Набагато більше, ніж у нас. Одних овочевих — десь 4-5! У нас два.
Навіть є щось типу крамниці дизайнерського одягу. Знову цей одяг...
І знову. Побачивши секонд, вирішив просто зайти, у рамках дослідження району... Грає приємна музика, характерного запаху немає. Можна трохи пройтися між рядами. Я тільки подивлюсь...
Люблю мандрувати бірками секонду. Туреччина, Камбоджа, Бельгія, Корея — країни, які на дотик я сьогодні відвідав.
Саме так було написано: Корея. Ну, Korea. Уперше бачу одяг із Кореї. Треба було брати. Правда, не пам'ятаю, що це було... У секондах я дивлюсь і жіночий одяг, бо мандрівки не мають статі. А особливо я люблю усілякі дрібниці: годинники, чохли для мобільних телефонів, ґудзики, диски, книги, гребінці, іграшки, браслети, гаманці...
Цікаво, яка Корея мається на увазі: Південна чи Північна? Ну, точно не Північна. Навряд там щось роблять на експорт, окрім ракет. Але чому Південна Корея не пише на бірці свою офіційну назву — Республіка Корея? Бо вона вважає себе єдиною Кореєю? А її північна частина/не частина — це невідомо що, непорозуміння історії?
Чи це напис із майбутнього, коли Кореї об'єднаються і більше не буде прикрого розподілу на біле й чорне, умовне добро й абсолютне зло?
Купив дві речі. Одну дурну футболку й нормальну сорочку.
Футболка була така дурна, що її неможливо не купити. Її ніхто не зможе носити, окрім мене... Це річ із розряду тих, про покупку яких уже шкодуєш, як тільки знялись гроші з картки.
У секондах іноді трапляється одяг, призначення якого неможливо одразу зрозуміти. Ти купуєш, думаючи, що це звичайна річ, а насправді воно спецодяг чи щось таке. Ти вдягаєш цю шмотку на відкриття виставки, і всі бачать, який ти ідіот... Кайф.
Припускаю, що ця футболка саме така. Зокрема, у неї є чотири кишені позаду. Вона внизу на гумці, комір — на блискавці. Кольори — як палітра божевільного художника. Матеріал —поліестер. Схоже, що ця футболка для велоперегонів. А я навіть не вмію їздити велосипедом.
Марка сорочки має назву Closed. Власне, через цю назву я її і купив. Зачинено... Обожнюю це слово. Приходиш кудись — а там зачинено. Просто розвертаєшся і з вільним серцем ідеш собі геть. Не треба нічого робити, жодних проблем. Я би хотів, щоб усе було зачинено... Усі гештальти закриті, справи вирішено. Є час для безтурботного фланерства, чистого споглядання...
На сорочці напис Made in Turkey, але також — Hamburg. Turkey, Hamburg, паралельний світ... Ні, наш: турецькі руки, німецька суть.
Ще є напис — Not just a standart shit. Але прикол у тому, що якраз максимально standart. Біла сорочка в сіру смужку.
Якщо на стандартній сорочці написано not standart — чому вірити: очам чи тексту? Чи перестає стандартна сорочка бути стандартною, коли на ній написати, що вона нестандартна? Чи вона видає себе й стає ще більш стандартною?
Вийшов із секонду з цими двома речами в руках і відчув, як моя прогулянка розділилась на до й після. Щось змінилось. Настрій уже не той. Минула минула легкість. З'явилась якась надія, життя стало конкретнішим.
На що я сподіваюсь? Що хтось полюбить мене в моїй новій ідіотскій футболці...
Що я знайду незвичайне кохання, вдягнувши (не)стандартну сорочку.
У цьому світі все про любов. Точніше, про страх самотності й смерті, про вперте прагнення еволюції виду, бажання, яке було закладено в нас невідомо ким чи чим — і невідомо з якою метою...
