Передвоєнний період
На політичну авансцену Великої Британії виступали нові сили. Зміцнілий робочий рух демонстрував свою рішучість, проводячи колективні протести по всій країні. У 1911 р. моряки, докери та залізничники вийшли на загальний страйк. Переговори з урядом мали жорсткий характер і дали досить відчутні результати. Ллойд Джордж провів закон про державне страхування, який дарував працівникам провідних галузей промисловості право на забезпечення в разі хвороби та непрацездатності, а також на обов'язкове страхування безробіття. Набирав сили і жіночий рух. Войовничо налаштовані суфражистки під проводом Еммелін Панкхерст штурмували будівлю парламенту та резиденцію прем'єра на Даунінг-стріт, в результаті серйозно поповнивши кількість мешканок лондонської жіночої в'язниці Холлоуей.
У квітні 1912 р. націю приголомшила катастрофа «Титаніка». Цей корабель, який був уособленням промислової могутності і предметом гордості країни, найбільшим на момент будівництва пасажирський лайнер у світі, зіткнувся з айсбергом під час свого першого плавання і затонув, забравши з собою більше півтори тисячі пасажирів. В той же час, далеко на півдні капітану Скотту вдалося підкорити Південний полюс, але йому довелося поступитися пальмою першості норвежцю Амундсену. Нажаль Скотт не повернувся з експедиції, загинувши від холоду.
1912 р. міг стати фінальним акордом у боротьбі Ірландії за свої права. Ірландці твердо та рішуче відстоювали право на самоврядування, та оскільки доля уряду Асквіта залежала від ірландських парламентаріїв, їхні вимоги вже не могли ігнорувати. Черговий білль про самоврядування пройшов у палаті громад, але провалився в палаті лордів. Відповідно до нового Акту про парламент затвердження закону могло бути відкладено до 1914 р. Справа ледь не дійшла до збройного протистояння, але тоді кровопролиття вдалось уникнути. У 1914 р. законопроект став законом, але набрання ним чинності було відкладено до винесення рішення про статус північно-ірландської Ольстер.
І в цей час в Європа, впритул наблизилася до великої війни. ЇЇ каталізатором у червні 1914 р. стало скоєне в Сараєво вбивство спадкоємця австро-угорського престолу принца Франца Фердинанда сербським націоналістом Гаврило Принципом. Його постріл привів у рух ланцюжок союзів, створених у Європі за попереднє десятиліття. Спрацював принцип доміно. Австрія вирішила провести каральну операцію проти Сербії і почала артилерійський обстріл Белграда. Щоб підтримати сербів, Росія розпочала мобілізацію, тим самим прискоривши укладання союзу між Австрією та Німеччиною. У свою чергу, затятий експансіоніст німецький кайзер Вільгельм II скористався моментом, щоб перешкодити вступити у гру Антанті. Німецька армія стрімко вторглася до Бельгії, щоб потім негайно напасти на Францію. Кайзер розраховував, що Росія не встигне провести мобілізацію, а Великобританія переправити свою армію через Ла-Манш.
Склалася надзвичайно небезпечна ситуація, за якої флот мілітаристської Німеччини міг взяти під контроль порти Північного моря та Ла-Маншу та заблокувати імпорт та експорт Сполученого Королівства. Уряд Асквіта не міг цього допустити і 4 серпня, відразу після того, як війська кайзера порушили нейтралітет Бельгії, Великобританія оголосила війну Німеччині. 130 000 солдатів перетнули Ла-Манш, щоб протистояти ворожій армії.
Спалахнула Перша світова війна.
Перша світова війна
Британці зіткнулися з переважаючими силами супротивника. Німці кинули основні сили на західний фронт, і планували дійти до Парижу вже за 6 тижнів. Менша група військ була направлена у Польщу, для стримування росіян. Французький уряд впевнено заявив, що “Врешті решт ми здобудемо перемогу” і ... в повному складі втік у Бордо. Лише ціною неймовірних зусиль франко-британським військам вдалося зупинити німців, і навіть відтіснити їх на лінію, що тягнулася від Фландрії через Реймс та Верден до швейцарського кордону. На фронті виникла патова ситуація.
За три роки лінія Західного фронту, незважаючи на постійні жорстокі арт-обстріли, пересувалася в обидві сторони не більше ніж на 25 кілометрів. Артилерійські снаряди перетворили поля боїв на брудне місиво. Солдати ховалися в траншеях, захищених сотнями кілометрів колючого дроту та прикритих кулеметним вогнем. Вперше в історії воєн був застосований отруйний газ, який втім швидше завдавав серйозної шкоди здоров'ю, ніж був смертоносним. Аж до застосування танків і літаків військова техніка більше працювала на оборону, ніж на атаку.
Головнокомандувач Британськими експедиційними силами у Франції фельдмаршал Джон Френч розраховував на Різдво завершити кампанію з видворення німецької армії з Бельгії. Його начальник, військовий міністр лорд Кітченер, у цьому сумнівався, вважаючи, що конфлікт переросте у затяжну війну імперій. У вересні 14-го року, після того, як уряд набрав півмільйона новобранців, чисельність армії перевалила за мільйон.
Інший театр бойових дій розгорнувся на близькому сході, де свою видатну роль зіграв відомий британський розвідник Томас Едвард Лоуренс Аравійський. За ініціативою Черчилля уряд навіть спробував відкрити другий фронт в Туреччині (союзниці Німеччини), і у квітні 1915 р. на півострів Галліполі висадився британсько-австралійсько-новозеландський корпус АНЗАК. Проте під натиском османів, десант дев'ять місяців не міг вирватися з берегового плацдарму. У результаті операція завершилася невдачею і війська були евакуйовані. За цю невдачу Черчилль позбувся своєї посади, а до кінця 1915 р. через відсутність змін на Західному фронті з посади попросили і Френча, і командувачем Британських сил у Франції став сер Дуглас Хейг, а уряд Вперше в історії Великобританії оголосив загальну мобілізацію.
На морі, в травні 1916 р. відбулася перша і остання велика схватка дредноутів. У Ютландській битві, в якій зійшлися майже 250 кораблів з обох боків, британці, які багато років домінували на морі, несподівано зазнали значно більших втрат ніж німці, втративши 6 крейсерів, 8 есмінців та майже 7 тисяч моряків. Німці втратили 11 кораблів, серед яких був і 1 дредноут, однак загальна тонажність втрачених посудин була вдвічі меншою за британську, а кількість втрат особового складу — втричі меншою. Результатом стала бойова нічия. Британці більше ніколи не виводили такий великий флот у море, але і німецькі кораблі були блоковані у своїх портах і Німеччині довелося покладатися в основному на підводний флот, який аж до 17 року вражав своєю ефективністю, топлячи до 100 торгових суден на місяць. Однак введення практики морських конвоїв підрізало плавці німецьких субмарин і вони почали нести постійні втрати, в той час як кількість втоплених сухогрузів постійно зменшувалася.
Вперше війна розгорнулася у небі. Німецькі дирижаблі бомбили Лондон та східне узбережжя Англії. Щоправда Кайзер заборонив скидати бомби на заході британської столиці, щоб не наражати на небезпеку життя своїх родичів – короля і королеви. В тилу почали визрівати кризові ситуації. Різке удорожчання продуктів призводило до протестів, а ірландські націоналісти скориставшись ситуацією підняли повстання і 1916 року проголосили незалежність Ірландії. Повстання було придушене вогнем британського флоту, а ватажки заколотників страчені. Однак скриньку пандори вже біло відкрито.
Через нестачу чоловіків, різко зросла роль жіноцтва у суспільному житті країни. 5 мільйонів жінок біло задіяно у різних сферах життєдіяльності Британії — від держслужби та суспільного транспорту, до сільського господарства та оборонних підприємств.
На фронті в цей час творилася кривава м'ясорубка. Невдалі спроби британських атак на Соммі 16-го року та при Панешдейлі 17-го року, коштували імперії 1.000.000 вбитих і поранених солдат. Не допомогла Британії навіть нова чудо зброя під назвою танк. У битві при Камбре наприкінці 1917 року, Британці змогли акумулювати на невеличкій ділянці фронту більше 700 цих металевих монстрів і пустити ії у перший в історії війн масований танковий прорив. На початку наступ проходив дуже вдало і німецькі війська навіть вдалися до панічної втечі від цих страхітливих гуркотящих машин. Однак патологічна нездатність британського генералітету закріпити щойно набуті успіхи, звела цю непогано продуману операцію нанівець.
На додаток до цього, Антанта втратила одного зі своїх союзників. Підкошена лютневим, і добита жовтневим переворотом росія фактично виходить з війни і німці починають перекидати значні сили на західних фронт. Однак значну перевагу було втрачено через дуже необачне рішення німців топити іноземні судна, що здійснювали закордонні морські перевезення в Атлантиці, включаючи судна нейтральних американців. Втративши одного союзника, Антанта дуже швидко здобула іншого і вже влітку 1917 року, перші американські війська висаджуються на Європейському континенті.
Війна втупила у вирішальну фазу. Маючи трьохмільйонну армію, поповнену перекинутими зі східного фронту дивізіями, німецький головнокомандувач Людендорф здійснив останню потужну наступальну операцію навесні 1918 року, та посунув сили союзників на кілька десятків кілометрів на захід. Німці знову наблизилися до Парижу. В небі, жах на британських пілотів наводив знаменитий Червоний барон перший великий німецький ас Мартін фон Ріхтгофен, а Британія в свою чергу продовжувала штампувати танки у намаганні стримати німецьку наступальну машину. І влітку 18 року, ця машина видохлася. Підкріплені кількасот тисячним американським контингентом французи зупинили німецький наступ на Марні і контрударом під Ам'єном, у якому було задіяно більше 400 танків та кілька авіаційних ескадрилій, союзники прорвали фронт, та вирвавшись на оперативний простір почали широкомасштабний наступ в тил німецьких військ.
Аби уникнути вторгнення на свою територію та остаточної капітуляції, Німеччина заявила про готовність до перемир'я і об 11 годині 11-го числа 11-го місяця 1918 року, гармати замовкли. По всій Великій Британії задзвонили дзвони.
Перша світова закінчилася.
Післявоєнний шок та "Іспанка"
Британія зализувала рани нанесені війною. Тільки вбитими на фронтах війни, імперія втратила більше 1.000.000 чоловік. Її зовнішній борг виріс з 40 до 360 млн. фунтів. І хоча територіально імперія навіть збільшилася після війни, за рахунок земель на Близькому сході, однак свій пік вона давно пройшла, поступившись місцем новому світовому гравцю — США. Війна зачепила всі верстви населення, знайшовши широке відображення в літературі та інших видах мистецтва. Як колись Чорна смерть, вона спустошила деякі домогосподарства, або через загибель власників чи робітників, або через їхній від'їзд у пошуках кращої долі.
Та не встигла Європа оговтатися від війни, як одночасно з оголошенням перемир'я континент охопила епідемія так званої “іспанки”. У 1918 та 1919 pp. тільки у Великій Британії було зареєстровано 228 000 смертельних випадків, в основному серед молоді. Повернувшись з війни війська принесли з собою цю хворобу, яка почала швидко поширюватися на їхніх рідних землях. Епідемія, яка, ймовірно, забрала життя 50 мільйонів людей у всьому світі, стала найстрашнішою катастрофою за всю історію людства. За абсолютною кількістю жертв вона затьмарила навіть чуму.
Одним з перших позитивних соціальних зрушень у післявоєнний період, можна згадати чергову виборчу реформу. Зростаючу роль жіноцтва в житті країни вже неможливо було ігнорувати і у 1918 р., усі чоловіки, віком старше 21 р., та жінки старше 30, отримали право голосу. Жінки загалом стали набагато незалежними, самі заробляли собі на життя та почали брати участь у політичній діяльності. Зокрема у виборах 1918 року, на яких Ллойд Джордж здобув переконливу перемогу вступивши в коаліцію з частиною лібералів заради якнайшвидшого відновлення країни. Здобувши 478 місць коаліція могла не зважати на опозиційну частину лібералів та на лейбористів, яких Ллойд Джордж обізвав “купкою екстремістів, пацифістів та більшовиків”.
Вибори проходили на хвилі антинімецької істерії, із закликами вичавити останні соки з переможеної Німеччини. Окремі голоси, які закликали зглянутися над переможеним супротивником не були почуті і Версальський мирний договір був вкрай принизливим та жорстким для Німеччини, де моментально починають визрівати реваншистські настрої, і вже в 1921 році, головою нещодавно створеної націонал-соціалістичної німецької робочої партії стає запальний оратор, колишній єфрейтор німецької армії, Адольф Гітлер. Війна, яка за словами Герберта Уеллса мала “покінчити з усіма війнами”, не справилася зі своїм завданням. Полум'я нової світової пожежі вже тліло у прокурених залах німецьких пивних.
Всередині країни, уряд намагався повернутися до спокійного довоєнного життя. Парламент ухвалив закон про житлове будівництво, який забезпечив державне субсидування будинків для героїв війни. Новий закон про освіту зробив обов'язковим навчання дітей у школі до 14 років. Однак країну продовжувало лихоманити. Постійні стачки поліцейських, залізничників та солдатів, заставляли уряд йти все на нові й нові поступки, а невдовзі в середині королівства вибухнув не вирішений протягом десятиліть ірландський конфлікт.
Нестабільність та ірландське повстання
У січні 1919 року ірландські націоналісти створили в Дубліні незалежний парламент, який по суті об'явив війну центральній владі королівства. На території Ірландії йому протистояли протестанти північної провінції Ольстер, які воліли залишитися в складі Великої Британії. Ірландія занурилася у вирій партизанської війни. На акти насилля з боку Ірландської Республіканської Армії, англійські каральні загони “Блек енд тенз” відповіли з не меншою жорстокістю. По всій країні горіли села і навіть міста. Зрештою в 1921 р. були прийняті Акт про уряд Ірландії та Англо-ірландський договір, який передбачав створення автономного домініону у складі Британської імперії – Ірландської вільної держави. Шість графств Ольстера залишалися у складі Великобританії і у 1922 р. було проведено перші незалежні ірландські вибори. Британія, яка щойно пережила велику війну, вирішила, що новий кривавий збройний конфлікт всередині країни їй не потрібен.
До того ж 1920 року країна вступила в період економічного спаду, і уряду довелося урізати державні витрати, включно з оборонкою та заробітною платнею для бюджетників. Ллойд Джордж остаточно втратив вплив, особливо після корупційних скандалів про продаж лицарських титулів та після витоку інформації про його любовні інтрижки. Коаліція рухнула, і на дострокових виборах 1922 року впевнену перемогу отримали консерватори, а ліві, у особі лейбористів зайняли роль опозиції. Ліберали, після розколу спричиненого Ллойд Джоджем, на довгі роки втратили свій колишній політичний вплив.
Лейбористи, консерватори, фашисти
Однак впевнена перемога на виборах затуманила розум нового прем'єра Стенлі Болдуіна. Після розколу в парламенті стосовно чергового протекціоністського мита, впевнені в собі консерватори захотіли вирішити це питання на чергових перевиборах і прорахувалися. Лейбористи, які за кілька років дуже сильно наростили політичні м'язи, вийшли на друге місце і 1924 р. саме вони сформували уряд, під проводом прем'єра Рамсея Макдональда.
Багато хто злякався приходу лівих до влади. Деякі праві політики навіть полишили країну, боючись, що зараз в ній настане більшовизм та експропріація власності. Однак нічого подібного не сталося. Макдональд дуже швидко звик до найвищих щаблів влади і деякі його колеги навіть почали звинувачувати його в зраді соціалістичних ідеалів. Уряд швидко втрачав довіру. Консерватори слідкували за кожним кроком лівого уряду, особливо на фоні червоного терору і репресій спричинених більшовиками в росії. Врешті решт, лейбористи змушені були піти на четверті за 6 років перевибори на яких зазнали поразки. Консерватори повернули владу, а прем'єрське крісло знову зайняв Болдуін. Ці вибори стали знаковими ще й тим, що на них консерватори вперше для своєї агітації на повну використали новий засіб масової інформації — радіо.
У країну повернулася подоба довоєнної стабільності. Зміцнилася економіка. Роль жінки ставала все більш і більш вагомою. У містах з'являлося все більше магазинів та контор, які надавали молодим жінкам робочі місця. Кількість автомобілів щороку подвоювалася.
Навіть Британська імперія зазнала змін. У 1926 р. конференція прем'єр-міністрів Великобританії та британських володінь надала нового статусу колишнім домініонам з внутрішнім самоврядуванням – Канаді, Австралії, Новій Зеландії та Південно-Африканському союзу. Вони були визнані рівноправними членами Британської Співдружності націй. Щоправда т.зв. «кольорові» колонії до Британської Співдружності не увійшли.
1924 року Болдуін повертає до уряду Черчилля, але той, на новій посаді припустився помилки, яку, як і провал операції в Галліполі, йому згадуватимуть до кінця його політичної кар'єри. Він сильно завищив курс фунта щодо золотого стандарту. Моментально британське вугілля виявилося неконкурентоспроможним на світових ринках, що призвело до скорочення видобутку і, відповідно, заробітків шахтарів. В країні спалахнула наймасовіша в історії країни загальнонаціональна забастовка. Завмирають практично всі підприємства провідних галузей промисловості. Суспільство охоплює хвиля обурення. Навіть доволі консервативний король, запропонував деяким гарячим головам в уряді “Перш ніж засуджувати бунтівників, спробувати прожити на їхню зарплатню”. Лише через 9 днів Болдуіну вдалося погасити стачку, шляхом домовленостей з Британським конгресом тред-юніонів. Шахтарі продовжили боротися за свої права самотужки, але безуспішно.
Незважаючи на величезну особисту популярність Болдуїна, вибори 1929 р. консерватори програли. Можливо, справа була у розширенні електорату, який нарешті охопив усе доросле населення включаючи жінок, віком від 20 років. Уряд знову сформували лейбористи на чолі з Макдональдом і буквально за кілька тижнів, 24 жовтня, лопнула економічна бульбашка на американському ринку акцій, що призвело до фінансового краху не тільки на Уолл-стріт, а й на всіх західних ринках цінних паперів. Кількість зареєстрованих безробітних за рік зросла з 1 мільйона до 2,5 і продовжувала збільшуватися. Наступного року по всій Європі банки почали зазнавати банкрутства, що призвело до гіперінфляції та фінансового краху у Німеччині.
Канцлер казначейства Філіп Сноуден запропонував пакет антикризових заходів, серед яких зокрема було і урізання витрат, включаючи виплати з безробіття. Небагато лейбористських міністрів вітали програму Сноудена зі скорочення бюджетних видатків, тому кабінет подав у відставку. Однак після особистого залучення короля, Макдональд все ж погодився очолити коаліцію з консерваторами та піти на перевибори аби закони про скорочення зарплат та допомоги з безробіття отримали народний мандат. Мандат він отримав і зберіг крісло прем'єра, проте з усіх лейбористів – членів палати громад - із ним залишилися лише 13 чоловік. З цього моменту доля його рішень залежала від 473 консерваторів, які підтримували національний уряд.
Деякі з представників лівого табору перекинулися до ефектного і привабливого Освальда Мослі. Цей лейбористський міністр, не погодившись із програмою Сноудена, подав у відставку та створив нову партію соціалістичної направленості. Але після поїздки в 1931 р. до Італії, яку вже кілька років очолював Беніто Муссоліні, Мослі перетворив свою партію на Британський союз фашистів. У той час, коли європейські демократичні уряди зазнавали невдач, людей почали заворожувати енергія та харизматичність нових диктаторів. Вогні авторитарних і тоталітарних режимів спалахували по всій Європі, і мільйони освічених європейців, немов нічні метелики, летіли на ці вогні, не розуміючи на що во прирікають себе, Європу і навіть увесь світ.
Підпишись на Patreon: https://www.patreon.com/HistoriaSimplex
Альтернатива Патреону - Buy Me A Coffee: https://www.buymeacoffee.com/HistoriaSimplex
Підтримати автора також можна за реквізитами:
Monobank - 4441 1144 2125 6510
Privat - 4149 4993 7233 4225
Ваша підтримка важлива, як ніколи! Але не забудьте підтримати ЗСУ ;)))
