Монарх пуританин
Генріх VIII, який був уособленням королівської могутності, залишив корону 9-річному хлопчику Едварду VI. Архієпископ Кранмер ретельно готував спадкоємця до його ролі, виховувуючи хлопчика у дусі протестантизму. Едвард був за роками розвинений. Він вивчав історію та теологію, переписував проповіді. На момент коронації він говорив французькою та італійською, міг перекласти Цицерона на грецьку мову.
Та поки король був юним, дехто з його оточення намагався скористатися йог овіком, аби дорватися до найвищої влади в країні. Рада регентів припинила своє існування, коли дядько короля, новий герцог Сомерсет, проголосив себе лордом-протектором. Але інший дядько короля, Томас Сеймур, вступив з ним у відкрите протиборство. Сеймур завоював розташування племінника перевіреним способом – позичаючи його грошима на кишенькові витрати, але у 1549 р. якось уночі Сеймур зайшов занадто далеко й спробував викрасти Едварда. Сеймура схопили і стратили.
Сомерсет в свою чергу виявився некомпетентним правителем. Він збудував собі розкішний палац на Темзі, розв'язав війни одночасно з Шотландією та Францією і, щоб покрити витрати, розпорядився зменшити вміст срібла в монетах, тим самим спричинивши підвищення цін на продовольство. Щоб виправити ситуацію, він установив фіксовану ціну на зерно і знову ввів в силу заборону Уолсі на подальше огородження громадських земель під пасовища для овець.
Одночасно з цим продувжувалися жорсткі церковні реформи. Настінні розписи зафарбовували побілкою, а за приховування релігійних реліквій запроваджувалися покарання та штрафи. Все це закінчилося тим, що влітку 1549 р. на заході країни та в Норфолку почали спалахувати повстання та бунти проти Сомерсета, у яких брали участь прибічники католицької церкви. Консерватори таємно замишляли скинути короля і звести на трон його старшу сестру, католичку Марію. Рада під керівництвом Джона Дадлі, графа Уоріка, зріклася Сомерсета і зібравши ополчення в лондонському Сіті, заарештували його та заточили в Тауер. У 1552 р. Сомерсета стратили.
Юник король в цій складній політичній ситуації проявляв дива стриманості. Він був безкомпромісним протестантом, однак деякі різкі антикатолицькі заходи викликали занепокоєння Едварда. Він навіть повернув до двору свою сестру Марію, яка, втім, відповіла на його запрошення, проїхавши Лондоном з пишною процесією священиків з хрестами та чьотками. Реформація все ще залишалася під загрозою.
Влітку 1553 р. 15-річний король, який обіцяв стати мудрим правителем та вірним послідовником Генріха, раптово помер від туберкульозу. Коли юнак був уже на смертному одрі, Нортумберленд почав наполягати, щоб монарх оголосив своєю спадкоємицею не Марію, як розпорядився колись Генріх VIII, а свою кузину, протестантку леді Джейн Грей. Едвард так і вчинив. Однак некоронована королева Джейн проправила лише дев’ять днів. Марія дуже швидко мобілізувала своїх прибічників і на чолі з десятитисячним військом підійшла до Лондона. Нортумберленд капітулював та визнав її королевою, однак його це не врятувало. Того ж року його було страчено.
Контрреформація
Марія I росла під сильним впливом матері, глибоко ображеної чоловіком іспанки Катерини Арагонської. У справі управління державою Марія дослухалася до порад свого кузена з династії Габсбургів, імператора Священної Римської Імперії Карла V, який рекомендував їй повернути Англію в лоно католицької церкви і вийти заміж за його сина та спадкоємця, Філіпа II, короля Іспанії. Цей шлюб означав підпорядкування англійської монархії одній з наймогутніших католицьких монархій Європи та ставив під загрозу англійську Реформацію.
Так звана Контрреформація королеви Марії почалася з указу знову прикрасити церкви розп'яттям, відновити скасовані ритуали, повернутися до старої літургії та відзначання християнських свят. Єпископів короля Едуарда, старого Кранмера, Латімера та Рідлі, заточили в Тауер за єресь, як і сестру Марії, протестантку Єлизавету. Кажуть, саме там вона вперше зустріла та полюбила молодшого сина герцога Нортумберленда, лорда Роберта Дадлі.
У 1554 р. спалахнуло повстання під керівництвом сера Томаса Уайєтта. Заколотники виступали проти запланованого одруження королеви. Повстання було жорстоко придушене, і з перестороги за розпорядженням королеви, як вірогідну претендентку стратили і леді Джейн Грей, яка все ще перебувала в ув'язненні.
Акт про супрематію, ухвалений Генріхом VIII, було скасовано, і Марія пообіцяла правити «у покори чоловікові» і бути «слухняною наодинці і на людях». Їхні діти мали з'єднати в собі кров англійських монархів та кров Габсбургів. Водночас Марія запевняла стурбований парламент, що «не дозволить», щоб Філіп втручався у ухвалення конкретних рішень уряду. Хоча вона незабаром оголосила про свою вагітність, багато хто сумнівався, що Філіп здатний на зачаття, і підозрювали, що це просто плід її уяви. Через рік чоловік відбув до Нідерландів, а потім додому. І ніколи вже не повернувся, залишивши дружину невтішною.
Королева жадала очистити свої володіння від єресі. У листопаді 1555 р. старий Кранмер, який свого часу оголосив Марію незакононародженою втратив сан архієпископа Кентерберійського, а невдовзі був спалений. Королева Марія отримала прізвисько «Кривава Мері» , за правління якої триста протестантів померли мученицькою смертю. Майже стільки ж католиків стратив її батько, придушуючи католицьке повстання відоме як Благодатне паломництво. Тепер релігійні чвари роздирали кожну церковну парафію та громаду. Протестантизм за два десятиліття встиг укорінитися в країні і при всій любові до пишних літургій старого зразка англійці не виявляли гарячого бажання повертатися у лоно. Римо-католицької церкви. До того ж Марія відновила деякі абатства, в той час як їхні угіддя перейшли у володіння нового класу джентрі, нетитулованого дрібного дворянства, яке не збиралося добровільно віддавати свої володіння.
1558 рік став роковим для корлеви марії. У соборі Паризької Богоматері відбулося пишне вінчання 15-річної королеви Шотландії Марії Стюарт із 14-річним французьким дофіном, а незадовго до цього, французи захоплюють останнє володіння Англії на континенті — місто Кале. У листопаді 1558 р. невтішна Марія захворіла і незабаром пішла в могилу за своїм молодшим братом. Перед смертю вона була змушена оголосити спадкоємицею свою сестру Єлизавету. Хвиля англійської контрреформації захлинулася.
Єлизаветинська епоха
Правління королеви Єлизавети I часто називають «золотим століттям Англії». Її називали «доброю королевою Бесс» яка панувала у вік терпимості, перемог, віршованих лицарських романів та гарного настрою – в епоху, яка подарувала світові Шекспіра та англійське Відродження. Єлизавета зійшла на трон у 25 років. У неї була яскрава, примітна зовнішність, вона рясно користувалася косметикою та одягалася пишно та незвично. Церемонія коронації відбулася 15 січня 1559 р. і проходила по протестантського обряду, а королева особисто брала участь у його обговоренні. Але залишилося незрозумілим, яку саме Реформацію має намір підтримати її величність: помірковану, чи більш радикальну.
Єлизавета сконцентрувалася на збереженні досягненнь англійською реформації намагаючись не лізти на рожон і не приставати на радикальні позиції, будучі терпимою настільки, наскільки це можливо. Втім, в одне питання Єлизавета внесла повну ясність: не могло бути й мови про повернення в лоно Римсько-католицької церкви. Королева видала новий Акт про супрематію, та Акт про однаковість. Релігійна доктрина мала залишатися протестантською, при цьому виявлячи терпимість щодо церковного начиння, вбрання та церемоній, а 1563 р. новий архієпископ Кентерберійський Метью Паркер, представив на соборі акт із 39 основних положень англіканського віросповідання.
Ще одне питання хвилювало громадську думку: кого королева має обрати у чоловіки?
Пропозиціями руки та серця її закидали король Швеції Ерік, вдівець Марії Філіп Іспанський, представники правлячого будинку Священної Римської імперії і цілий сонм менш почесних шанувальників. Але був один чоловік, якого Єлизавета зустріла в Тауері під час правління Марії – лорд Дадлі. Про цю пару ходили чутки, і коли в 1560 р. дружина Дадлі Емі була знайдена мертвою у підніжжя сходів у їхньому заміському будинку, підозрювали, що це не був нещасний випадок. Коли парламент починав наполягати, щоб вона знайшла собі чоловіка, королева заявила, що буде «правити і помре незайманою», і що в Англії буде «тільки одна господиня, без господаря». Але кажуть, від неї чули зізнання, що якщо вона колись змінить рішення, то її вибір паде на Дадлі, який залишався поряд з Єлизаветою до своєї смерті в 1588 р.
У 1559 р. в Шотландії спалахнула громадянська війна між послідовниками протестантського богослова Джона Нокса, та прихильниками католички Марії де Гіз, матері 17-річної Марії, королеви Шотландії. Протестанська партія перемогла і Марія вимушена була втікти, а через деякий зас влада перейшла до її доньки Марії І Стюарт.
Марія Стюарт була правнучкою Генріху VII, а тому була повноправним претендентом на англійський престол, у її жилах текла кров королів як Англії так і Франції. Юна красуня присвятила своє життя любовним пригодам та таємним змовам, на жах придворних і захоплення біографів. Правління її було недовгим, і вже через три місяці придворні зажадали, щоб королева зреклася престолу на користь свого однорічного сина і вирушила на заслання. Марія подалася на південь, до Англії, сподіваючись, що її кузина Єлизавета дасть їй притулок. Єлизавета не змогла відмовити царствені родичі, хоча парламент і був проти, адже якби королеви Єлизавети не стало, католичка Марія була б її наступницею, що знову спричинило б чвари і міжусобиці.
Під впливом парламенту Марію все ж заарештували, але утримували не в темниці, а під домашнім арештом у комфорті та розкоші Шефілдського замку, де навколо неї поступово почали виникати змови. У 1569 р. прихильники католицької церкви на півночі країни під керівництвом графів Нортумберлендського та Вестморлендського влаштували змову проти Єлизавети на підтримку Марії. Однак змову було розкрито, а змовників покарано. У 1570 р. папа римський відлучив Єлизавету від церкви і не дивлячись на доволі відносно релігійну політику, католицьке підпілля все ще жадало реваншу.
Єлизавета в цей час відновлювала традиції правління англосаксонських монархів, відродивши традицію подорожей монарха країною. У супроводі придворних вона подорожувала Англією, в основному більш спокійним і безпечним південним графствам. Королева відвідувала багатих підданих, які приймали її зі щедрою гостинністю з надією на прихильність її величності. Однак менш багаті вельможі не були в захваті від цих візитів. Намагаючись уникнути витрат, пов'язаних з королівським візитом, вони вигадували будь-які відмовки: траур, незавершене будівництво, чи навіть мор.
Протягом цілого десятиліття королева і обережний та передбачливий Сесіл утримували Англію осторонь династичних і релігійних воєн, що в той період охопили всю Європу. Хоча Єлизавета співчувала протестантам Північної Європи, навіть після трагічних подій Варфоломіївської ночі, коли загинули близько 40000 протестантів гугенотів і тисячі біженців наводнили Англію, королева відмовилася вступити у відкрите протистояння проти католицьких монархій Франції та Іспанії. Щоправда королева закривала очі на дії англійських капітанів – таких як Френсіс Дрейк та Джон Гокінс, які поєднували санкціоновані королевою дослідні експедиції з прибутковим пограбуванням іспанських галеонів із Нового Світу. Кульмінацією діяльності Дрейка стало знамените навколосвітнє плавання, в яке він вирушив у 1577 р. У цьому плаванні він захоплював іспанське золото всюди, де йому траплялася така можливість.
Однак поступово Англія все ж таки була втягнута в європейські конфлікти, яких Єлизавета і Сесіл, так намагалися уникнути. У 1577 р. католики об'єдналися проти Єлизавети і вона була змушена підписати договір з Нідерландами та, забувши колишні клятви, вирішила погодитися на дипломатичний шлюб із спадкоємцем французького престолу герцогом Анжуйським, однак брак зірвався.
Непереможна армада
До 1584 відношення Англії з Іспанією остаточно зіпсувалися: у самій Англії католики влаштовували нескінченні змови, а на морських просторах капери грабували іспанські кораблі. В 1586 стало відомо, що Іспанія створює величезний флот — Армаду аби вторгнутися до Британії. У ситуації, що склалася, Єлизавета нарешті була змушена визнати, що Марія Стюарт є серйозною загрозою. Було розкрито чергову змову Ентоні Бабінгтона. Змовники мали намір вбити Єлизавету, щоб звести на престол Марію Стюарт. За неофіційною інформацією, вони діяли при мовчазній згоді Марії і планували вчинити замах одночасно з початком іспанського вторгнення. Марії винесли смертний вирок, але навіть після цього Єлизавета довго не наважувалася виконати його, тож рада зробила це за неї, викликавши розпач королеви, та обурення католицької Європи.
Король Іспанії Філіп починає «англійську кампанію», заявивши свої претензії на трон як повноправний спадкоємець Марії I. Ірландія вагалася, готова повстати, а Шотландія мала намір «дозволити чужинцям увійти до Англії через задні двері». У квітні 1587 р. Дрейк здійснив зухвалий напад на гавань іспанського порту Кадіс, де методично знищив частину флоту Філіпа, однак вже через рік іспанський король всеж відправив свою Непереможну армаду в бій, під командуванням благородного, але недосвідченого Алонсо Переса де Гусмана на флагмані Медіна Сідонія.
У липні 1588 р. Армада підняла вітрила і вирушила до берегів Англії. Це був наймасштабніший напад на Англію з часів вторгнення вікінгів: у ньому брав участь 151 корабель з 8000 моряків та 18 000 солдатів.
Флот був помічений в Англії 29 липня. Кораблі прямували до Кале, де мали підхопити основні армійські сили вторгнення, та разом з ними атакувати острів. 55 англійських кораблів вирушили протистояти Армаді з Плімута під командуванням лорда Говарда Еффінгемського, з сером Френсісом Дрейком в якості віце-адмірала. Щоб здійснити атаку, англійці рушили проти вітру аби зайти з тилу та мати переважаючу позицію в бою.
На світанку 31 липня англійський флот вступив у бій з армадою. Іспанці утворили оборонний стрій у формі півмісяця, англійці ж розділили свій флот на дві частини: Дрейк на півночі в «Помсті» з 11 кораблями та Говард на півдні в «Арк Ройал» з основною частиною флоту. Враховуючи перевагу іспанців у ближньому бою, англійці трималися за межами досяжності їхніх гармат та обстрілювали іспанські кораблі з безпечної відстані.
Періодично іспанці намагалися зблизитися з англійцями, але їм заважала більша маневреність менших за розміром англійських кораблів. Англійський флот розпався на чотири групи атакуючи іспанців, і ті почали нести перші втрати. Галеони «Нуестра-сеньйора-дель-Росаріо» і Сан-Сальвадор були захоплені, а кілька кораблів пошкоджено. Не маючи беспечних гаваней поблизу, Армада була змушена йти напряму до Кале, походу відбиваючись від постійних атак англійців. 7 серпня Армада стала на якір біля Кале у щільному оборонному строю і тут на іспанців чекав неприємний сюрприз. Флот мав взяти під охорону військовий контингент, що мав погрузитися на баржі, та під конвоєм армади висадитися в Англії. Але для того, аби дістатися від берега до Армади, баржам необхідно було проплисти крізь територію, що була під контролем голландських кораблів.
Галеони не могли підійти ближче, адже ризикували сісти на мілину, а ризикувати легкими кораблями Алонсо Перес також не став, опасаючись, що вони будуть потоплені голандцями і важкі галеони залишаться без прикриття. Поблизу не було глибоководного порту, де міг би сховатися флот і іспанці опинилися у вразливій позиції з наближенням ночі.
В ніч з 7 на 8 серпня англійці підпалили вісім кораблів, наповнивши їх смолою, сіркою, порохом і дьогтем, і пустили їх за вітром на щільний оборонний стрій Армади. Іспанцям вдалося перехопити три з них, але решті вдалося протаранити ворожий флот. Флагман Медіна-Сідонія та головні військові кораблі змогли втримати свої позиції, але решта флоту почала різати свої якірні троси й розбігатися у паніці, опасаючись нищівних вибухів набитих порохом кораблів. І хоча жоден іспанський корабель не був спалений, проте півмісяць було порушено, а південно-зазідний вітер відніс кораблі надто далеко від Кале.
В цей момент, англійці вирішують дати вирішальний, неподалік голандського порту Гравелін.
На світанку 8 серпня, коли Медіна Сідонія намагалася відновити традиційний півмісяць, англійці пішли в атаку і іспанський флагман разом із чотирма іншими кораблями опинився проти всього англійського флоту. Основою іспанської морської тактики був один массований залп, після чого кораблі йшли на абордаж. Сама конструкція важких галеонів не дозволяла ім вести швидкий вогонь про ворогу. Знаючи про це, англійці трималися на відстані близько ста метрів, з якої їхні гармати пробивали борти супротивника. Багато іспанських артилеристів було вбито або поранено, і завдання керувати гарматами часто випадало на звичайних солдатів, які не знали, як з ними поратися. Через кілька годин бою, ще декілька бойових кораблів Армади прийшли на допомогу своєму флагману, в той час як на англійських кораблях почали закінчуватися боєприпаси, і деякі артилеристи почали вести вогонь всім, що потрапляло під руку, навіть шматками корабельних ланцюгів. Близько 16:00 англійці зробили останній постріл і відступили.
У битві при Гравеліні п'ять іспанських кораблів бул втоплено, та ще кілька серйозно пошкоджено. Покалічена Армада почала відступ на північ, де штоми та гострі британські скелі нанесли їй ще більших втрат, аніж англійські гармати. Всього у цій кампанії іспанці втратили більше сорока кораблів.
Період затишшя
1588 р. став переломним у правлінні Єлизавети. Марія, королева Шотландії, мертва, іспанська навала відбита, а спадкоємцем французького короля став протестант Генріх Наваррський. Наступив період затишшя. Королівський двір пережив повернення до лицарському стилю часів Едуарда ІІІ, а в архітектурі запанував стиль Тюдорівського ренесансу - замки в Лонгліті, Хардвіку, Берлі та Уоллатоні – прекрасні зразки цього стилю. Один придворний, Крістофер Хаттон, побудував палаци в Кірбі та Холденбі в Мідленд, щоб прийняти в себе її величність, але вона так ніколи і не відвідала ці маєтки. Інший придворний, Едмунд Хармен, прикрасив свою усипальницю у церкві у Берфорді зображенням американських індіанців, щоб похвалитися досягненнями котсуолдських торговців сукном, що експортували тканини навіть до Америки.
У 1588 р. помирає фаворит лорд Дадлі, а у 1589 р. Френсіс Дрейк зазнає невдачі намагаючись знищити залишки Армади. Такі ж невдачі переслідують Дрейка і його піратських експедиціях, на які королева виділяє власні кошти. Подібні ж прорахунки Хокінса і сера Уолтера Релі тільки посилюють гнів і роздратування Єлизавети проти молодих чепурів, що в'ються при її подвір'ї.
Новим фаворитом стає запальний пасинок Роберта Дадлі, граф Ессекс, який у 1591 р. переконує її величність послати його на допомогу протестанту Генріху IV, який вів у Франції боротьбу з Католицькою лігою. Ця ризикована кампанія, яка могли бути життєво важливою для захисту держави після нашестя Армади, закінчилося повним провалом, і королева заприсяглася, що більше ніколи не відпустить Ессекс за межі країни. Але вже за рік вона знов піддається зухвалій наполегливості Ессекса, дозволивши йому вирушити з 16-тисячною армією до Ірландії, щоб битися з некоронованим монархом Х'ю О'Нілом, графом Тайроном. Це була найбільша армія,яку колись відправляли до Ірландії.
Однак Ессекс був поганим полководцем і зазнавши поразки на полі бою, домовляючись віч-на-віч з ірландським лідером, Ессекс пообіцяв віддати йому всю Ірландію, тоді як сам він повернеться та захопить контроль над Англією «від імені королеви». Залишивши армію, він повернувся до Англію, щоб порозумітися з королевою, але був відсторонений від всіх посад та поміщений під домашній арешт, що не завадило йому взяти участь у змові проти королеви у 1601 р. за що, нахабний фаворит врешті решт позбувся голови.
Кінець правління Єлизавети освітила зірка Шекспіра. Якщо Бєда Вельмишановний був провідником у раннє Середньовіччя, а Чосер – до Англії пізнього Середньовіччя, то «бард з берегів Ейвона» у своїх гуманістичних драмах зобразив Англію Єлизаветинської епохи. Вірші Шекспір писав для конкретних людей, але свої п'єси він продавав, і вони йшли у більшості лондонських театрів. Драматичний геній, чиї твори в інших станах Європи залишилися б надбанням лише еліти суспільства, в Англії говорив з усіма, хто тільки міг потрапити до театру. Шекспір писав про політику середньовічної Англії – але це була лише метафора епохи правління Єлизавети.
На рубежі XVI та XVII ст. Єлизавета залишається на самоті. Її фаворити або померли, або зрадили її, або те й інше. Її заморські кампанії спустошили скарбницю, а капітани за всієї їхньої піратської бравади не могли перешкодити зростанню колоніальних володінь Іспанії та Португалії. Більшість країн Європи, особливо католицької її частини, сприймали Англію скоріше як постійний подразник, ніж як велику державу.
24 березня 1603 р. Єлизавета померла в Річмондському палаці свого діда, призначивши спадкоємцем протестанта Якова VI, короля Шотландії, 36-річного сина Марії Стюарт. Як не втомилася Англія від правління Єлизавети, королева померла любимою народом, і люди щиро оплакували її. Королева узаконила верховенство корони, яким його бачив її батько Генріх VIII і об'єднала під своїм керівництвом англійську націю. Вона принесла мир та славу своєму народу і, безперечно, була одним із найвеличніших правителів Англії.
Підпишись на Patreon: https://www.patreon.com/HistoriaSimplex
Підтримати автора також можна за реквізитами:
Monobank - 4441 1144 2125 6510
Privat - 4149 4993 7233 4225
Ваша підтримка важлива, як ніколи! Але не забудьте підтримати ЗСУ ;)))
