Після анексії Криму російською імперією у 1783 році, почалась цілеспрямована політика колонізації та витіснення давнього автохтонного населення півострова з його земель. На момент анексії Криму кримські татари складали близько 95% всього населення півострова. Дії царського уряду призвели до того, що від 4-х мільйонного населення Кримського ханства до 1926 року у Криму корінних жителів залишилося лише 179 тис (25,3%).
В Криму проводилася політика руйнування кримськотатарської культури. Про це писав в 1927 році один з перших кримськотатарських дослідників старовинних мусульманських надмогильних каменів Осман Акчокракли, зазначаючи, що тисячі каменів з цвинтарів одного тільки Старого Криму були варварськи знищені — каміння пішло в будівлі XIX-XX століть, так що залишилося в цьому районі трохи більше ста пам'ятників. Однак це були лише перші руйнування мусульманських надмогильних каменів. А вже радянська влада влаштувала справжній глобальний вандалізм, який досяг свого злочинного апогею після депортації з Криму кримських татар. З 1944 року по всьому півострову повністю знищувалися всі мусульманські кладовища; надмогильні кам'яні плити, включаючи шедеври мистецтва XV-XVI століть, йшли на будівництво колгоспних свинарників, вмуровувались у бруківки; землі, на яких знаходилися священні для мусульман могили їхніх предків та святині-азізи розорювалися і забудовувалися — все для того аби знищити сліди існування в Криму корінного народу. Надмогильні камені, які на той час знаходились у краєзнавчих та історичних музеїв Криму згідно наказам підлягали знищенню.
Хоча дії росіян виглядають як варварство, але це не зовсім так. Навідміну від варварського бажання просто знищити, це був холоднокровний чіткий план для викорінненя всього, що нагадує про існування в Криму автентичної культури і заміни її на російську та псевдогрецьку. Але, не зважаючи на це, їм не вдалося стерти сліди ісламської культури, яка домінувала на півострові декілька століть.
Концепція імперської колоніальної політики в Криму була розроблена ще 1676 році Юрієм Крижаничем. У своєму плані завоювання Криму цей шовініст писав:
“Коли Бог дасть нам опанувати Перекоп, ми повинні, приймаючи татар у підданство, обіцяти їм на перший раз не більше, як одне життя, а в подальший час, зміцнившись зовсім у країні, оголосити їм, що ті татари, які не хочуть хреститися, повинні неодмінно залишити країну. Підкоривши ж землю, ми повинні будемо дати свободу проживання в приморських та найважливіших містах лише росіянам, полякам та слов'янам взагалі; у менших містах та областях нехай живуть інших племен жителі”.
Кульмінаційною точкою плану “Крим — без кримських татар” стала депортація кримськотатарського народу зі своєї батьківщини 18 травня 1944 року. Внаслідок депортації загинуло 46,5% народу. Десятки тисяч людей не були поховані відповідно до національних традицій.
Розвиток традиції кримськотатарських надмогильних каменів
Про розвиток кримськотатарських надмогильних каменів відомо дуже мало. Традиція кримськотатарських надмогильних каменів у Криму тісно пов'язана з усією ісламською культурою.
У Криму найдавніші пам'ятники, про які дійшли до нас відомості, належать до початку XIV століття, а більшість з них споруджені між 1330 і 1380 роками. Це відомо нам завдяки звітам археологічної експедиції (1925-1927 років, Старий Крим) та публікаціям Османа Акчокракли.
Поширенню мусульманських епіграфічних пам'яток (з XIV століття) в Криму передувала традиція спорудження надмогильних каменів із висіченим на їхній лицьовій поверхні зображенням тамги. Осман Акчокракли, який очолив у 1925 році наукову експедицію в степові райони Криму, зібрав, систематизував і опублікував десятки малюнків, які є тамгами (родовий знак у кочових народів) кримських татар, особливо поширених у північній, степовій частині Криму.
Давньотатарські тамги були дуже різноманітні за формами і семантикою, від суто ієрогліфічних і буквених знаків до елементів рослинного, геометричного орнаменту та предметних зображень (гребінь, стріла, серп, півмісяць і т.д.). Тамги дуже часто зображалися на надмогильних каменях. Експедиція 1925 року зібрала понад 400 зображень тамг у 40 селах степового Криму, у зв'язку з чим Акчокракли писав:
“Невеликий півострів Крим має право бути названим великим музеєм тамг, бо на кожному татарському цвинтарі в степовій частині Криму зустрічаються сотнями тамги — родові знаки древнього походження”.
Він особливо наголошував, що тамги не були феодальними фамільними гербами, бо вони часто зустрічаються і на селянських надмогильних каменях, і на бідних та скромних каменях пастухів.
Надмогильні камені в Криму споруджувалися над могилами і простих людей, і знатних беїв, і мусульманських діячів, які зараховуються до мучеників і святих. Могили останніх вважалися “азізами”. Це були місця масового паломництва, мусульманські святині кримських татар. В одному Отузі (крим. Otuz, зараз Щебетівка), де, мабуть, знаходилося текіє (монастир дервішів), куди стікалися паломники з різних країн, Акчокракли виявив декілька таких азізів. Надмогильні камені над ними були виконані у вигляді вертикальних кам'яних стел. Це пам'ятники шейху Якубу Конійському (1328), мученику Ідрісу сину Хаджі Ях'ї Отузького (1361) та шейху Хаджі Ях'ї сину Мухаммеда Іракського (1380). Географічні характеристики, включені в епітафії, свідчать про широкий радіус культурних зв'язків Криму, що сягали і Іраку, і Туреччини.
За часів Кримського ханату пізнього періоду різноманітність надмогильних каменів вражає. Тут немає єдиного канону, архітектурного стереотипу або шаблону, які зазвичай притаманні певному стилю певної доби. Серед кримських пам'яток одного хронологічного періоду можна зустріти різні споруди. Це дозволяє говорити про кримськотатарські надмогильні камені XVII-XVIII ст. саме як про витвори мистецтва, які є унікальними.
Епітафії на кримськотатарських надмогильних каменях
Окрім коротких біографічних даних (прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження і смерті покійного) на надмогильних каменях кримських татар часто зустрічаються епітафії, зазвичай у вигляді двовіршів або чотиривіршів.
Епітафії (короткий текст на честь померлого, що написаний на надмогильній плиті) висічені на надмогильних каменях мають дуже велике значення. Цінність епітафій полягає насамперед у тому, що вони зазвичай доходять до нас без будь-яких пізніших змін. Епітафії є важливими для дослідження історії, мови, культури та національної свідомості народу.
Майстри-різьбярі, ймовірно, самі були авторами епітафій. Тексти, що відображені на надмогильних каменях епохи Кримського ханства більш складніші, порівняно з епітафіями золотоординського періоду. Хаттати (крим. “hattat”) — майстри, які одночасно були і різьбярами каменю, і “писарями”, володіли не лише традиційним сулюсом (різновид стилю арабської каліграфії), але й іншими стилями арабського письма, з яких особливо улюбленим та поширеним у Криму був дивані, а також і поетами, які складали епітафії.
Вишуканість віршу та орнаментального різьбленого декору, і навіть розміри споруди залежали в кожному конкретному випадку і від соціального стану померлого, і від волі замовника, і від індивідуальності майстра та його вмінь.
Багаточисельною в Криму є група пам'яток, яка написана арабським письмом. Серед подібних текстів особливу увагу привертають написи на порталах Девлет-Сарая та Дюрбе перших кримських ханів у Салачику, напис над входом у Зинджирли-медресе, напис при мечеті Кебір-Джамі в Акмесджиті та ін. Що стосується епіграфічних текстів на фарсі́ (іранська мова), їх відомо небагато.
У 1982-1985 роках були проведені експедиції на кримськотатарські кладовища узбецьких міст Самарканд, Джума, Ташкент та Чирчи з метою збирання епіграфічного матеріалу. Загальною закономірністю для всіх кримськотатарських епітафій є згадка про те, в якому селі чи місті Криму народилася похована людина. На кількох пам'ятниках людей, що народилися в Узбекистані замість місця народження похованого вказувалися назви кримських селищ, у яких народилися їхні батьки.
Епітафія:
Къырым — меним Ватаным,
Къалач кою — мекяным,
Кемеровда мезарым,
Самаркъандда эйкелим.
Майже на всіх надмогильних пам'ятниках кримських татар, які померли в Узбекистані, зверху є півмісяць із зіркою, а під ним арабською в'яззю короткий вислів із Корану. Інші написи виконані на кирилиці. На деяких пам'ятниках зустрічається стилізоване зображення Кримського півострова і точкою вказано місце народження покійного. Багато епітафій мали діалектні особливості. В уродженців південнобережного Криму написи на огузькому діалекті, в уродженців степового Криму на кипчацькому діалекті кримськотатарської мови. Епітафій виконаних чистою літературною мовою мало.
З початку масового повернення народу до Криму деякі кримські татари з метою увічнення пам'яті своїх рідних, які померли на чужині, встановлювали їм пам'ятні камені з епітафіями, в яких вказувалися імена близьких, які загинули в роки заслання.
Характерною особливістю певних кримських епітафій було вираження почуттів подяки долі за повернення на Батьківщину.
Оздоблення кримськотатарських надмогильних каменів
Церемонія проводів покійного в останній шлях в ісламі називається “cenaze” (дженазє). За мусульманськими звичаями після певного терміну на могилі покійного ставиться “baştaş” (“башташ” — надмогильний камінь, дослівно “головний камінь”). Правильно казати саме надмогильний камінь, а не надгробний, бо згідно мусульманських традицій померлих ховають в савані (широкий і великий шматок тканини) без труни.
Поширеними були башташі з круглою виїмкою. У верхній частині надмогильного каменю робили чотирикутні або круглі виїмки, у яких збиралася дощова вода. Цією водою птахи вгамовували спрагу. Ці чаші з водою називалися “quş hayratı” (можна перекласти як благо для птахів). Люди вважали таким чином здобути милість Аллаха після смерті. Відомості про подібні башташі зібрали історики Усеїн Боданинський і Осман Акчокракли в ході етнографічної експедиції 1925 р. Можливо ця традиція була також поширеною в золотординський період.
На башташі пишеться ім'я, місце та дата народження та смерті. У нижній частині каменю прийнято писати: “рухуна ель-Фатіха” (“його душі молитва ель-Фатіха”).
Традиційно верхню частину кримських надмогильних пам'яток вінчав у чоловіків “qalpaq” (кримськотатарський чоловічий головний убір) або “sarıq” (чалма, тюрбан), а у жінок — “fes” (кримськотатарський жіночий головний убір). В Узбекистані подібні форми пам'ятників зустрічалися лише в поодиноких випадках.
Матеріалом для башташів служив, як правило, місцевий світлий вапняк та мармур. Часто світлі камені розмальовували додатковим кольором. Цю особливість можна зустріти в кримських мусульманських некрополях як золотоординського періоду, так і пізніше.
Традиційна для мусульманських надмогильних каменів вертикаль була обов'язковою нормою для кримського майстра. Особливо різноманітними були орнаментально-каліграфічні візерунки на каменях. Майже кожен надмогильний камінь прикрашали орнаментальні композиції та каліграфічний текст епітафій. Різноманітне геометричне плетіння та розетки (різновид орнаменту) свідчать про вплив традицій сельджуцької культури на кримськотатарське монументально-декоративне мистецтво.
У творах пізнього періоду широке поширення набувають рослинні мотиви. Улюбленим мотивом рослинного орнаменту в кримськотатарському різьбленні по каменю було звивисте стебло та лист гороху. Серед рослин та квітів були також стилізовані зображення тюльпана, троянди, шафрану, жовтця, гвоздики, мальви. Характерним для кримськотатарського рослинного орнаменту був мотив кипариса, що мав свої витоки як у навколишній природі, так і в стародавніх традиціях сельджукізму, що проникали до Криму з Малої Азії та південного Причорномор'я: там кипарис служив символом скорботи та знаком вічності; саме ця його символіка гармоніювала з характером надмогильних каменів.
Як правило, майже на всіх кримськотатарських надмогильних пам’ятниках є зображення півмісяця із зіркою. Зустрічаються рельєфні зображення предметів, найчастіше зброї. Прикладом цього може бути рельєфне зображення ятагана на камені Сєлім Ґірєя (1744 р.). Однак у кримських татар такого роду зображення досить рідкісний виняток.
На надмогильних каменях мусульман робити зображення покійних заборонено. Однак з другої половини XX ст. цей звичай, запозичений у християн, набув поширення у кримських татар, з чим активно бореться Муфтіят Криму.
Знищення мусульманських цвинтарів в Криму
Як відомо, після виселення кримськотатарського народу всі мусульманські цвинтарі в Криму практично повністю були знищені, а надмогильні плити використані як будівельний матеріал під різні господарські споруди.
Іноді знищення цвинтарів набувало жахливих масштабів. У 1950-ті роки під час будівництва водосховища у с. Щасливе (крим. Büyük Özenbaş), туди з усіх навколишніх сіл екскаваторами вантажили на автомашини надмогильні плити. Так зʼявилась нова традиція на місцях старих кладовищ встановлювати памʼятні обеліски.
Чимала частина центру кримської столиці побудована на цвинтарях. У десятках будівель Сімферополя використано могильні плити.
Навіть під час будівництва дитячого центру “Артек” використовували надмогильні плити. За спогадами працівників музею, 1952 р. туди приїхав відомий турецький поет Назим Хікмет. Він піднімався до табору і замість сходинки побачив могильну плиту з висловом із Корану. Того ж дня її прибрали.
Наприкінці 1950-х років до Криму буквально на два дні зміг потрапити відомий кримськотатарський вчений Рефат Аппазов.
Ось як він описав у своїй автобіографічній книзі “Сліди в серці та пам'яті” побачений ним тоді громадський туалет на могилі:
“...Я на вигляд і запах визначив, що це була звичайна брудна вбиральня, забруднена зовні анітрохи не менше, ніж усередині . Тут же кинулися в очі кілька рівних білих каменів, що послужили основою для сирої цегли, з якої були зліплені стіни. На свій жах я відразу помітив на камінні написи, зроблені арабською в'яззю. Більшого потрясіння, ніж я відчув у ці хвилини, не відчував ніколи в житті. Звичайно ж, це були надмогильні камені від зруйнованого татарського цвинтаря. У мене перехопило у горлі, я не міг ні дихати, ні плакати, ні кричати…”
В останні десятиліття майже всі пам'ятні споруди зазнавали опоганень, нападів хуліганів та часткових чи повних руйнувань. Особливо обурливу варварську акцію було здійснено в Сімферополі (крим. Aqmescit) в новорічну ніч 1 січня 1996 р. , коли шовіністами було розбито і осквернено антитатарськими написами пам'ятний камінь, закладений на місці майбутнього монумента жертвам геноциду та депортації в парку Салгирка.
Жахливий акт вандалізму відбувся у ніч із 9 на 10 лютого 2008 р. у смт. Нижньогірському (крим. Seitler). Тоді було зруйновано майже всі надгробні камені на центральному мусульманському цвинтарі. Через місяць, у ніч з 10 на 11 квітня 2008 р. невідомі осквернили мусульманський цвинтар у селі Чистеньке (крим. Acı Qal). А в ніч із 2 на 3 травня невідомі особи зрушили з місця і повалили на землю декілька надмогильних плит на мусульманському цвинтарі в Бахчисараї.
У 2014 р. в селі Малоріченське (крим. Küçük Özen) вандали осквернили пам'ятний камінь відомому кримському балетмейстеру, ветерану Великої Вітчизняної війни Акіму Джемільову.
2020 р. в місті Саки відбувся акт вандалізму щодо кримськотатарської стели з тамгою, півмісяцем та аятами з Корану, встановленої при в'їзді до міста.
Інциденти, спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі у Криму, не поодинокі. Нападам зазнає все, що стосується кримськотатарської ідентичності: мова, культура, депортація 1944 року, мечеті і навіть цвинтарі.
З 1995 р. зафіксовано більше 57 випадків вандалізму на цвинтарях, руйнувань кримськотатарських пам'яток та осквернень мечетей.
На основі видання Енвера Мемета Озенбашли “Епітафії кримців”
