Кяризи — унікальна система підземних водогонів, яка протягом століть забезпечувала водопостачання в посушливих регіонах. У першій частині цієї статті ми розглянули принципи їхнього будівництва, технічні особливості та історичне значення цієї технології.
А чи знали ви, що в Криму теж будували кяризи? Ця досить маловідома, але надзвичайно цікава сторінка історії півострова стала причиною мого зацікавлення цією темою. У цій частині я розповім про кримські кяризи, їхнє походження, розвиток і сучасний стан.
Як і слово “çeşme” (чєшмє), що означає “джерело”, до Криму добралася і сама технологія кяризу. В Криму відомо про кяризи у Старому Криму, Бахчисараї, Євпаторії та Сімферополі. На Кримський півострів ця технологія могла прийти як із Середньої Азії так і з Руму (імовірно мається на увазі територія Анатолії – сучасна Туреччини).
Кяриз у Кєзлєві
Найвідоміший кяриз був побудований у місті Кєзлєв (сучасна Євпаторія). Майже всі джерела вказують, що цей кяриз був побудований вірменськими майстрами, аргументуючи це тим, що вони були як посередники між Кримом та Іраном. Усі джерела, які дотримуються такої думки спираються, на книжку Моїсеєва Л.А. “Іранські системи водопостачання у Криму” 1935 року. Мені не вдалося знайти ні цю книгу, ні відповідний фрагмент з неї, а купляти її за 30.000-50.000 російських рублів у мене нема ні можливості, ні бажання. Але це не є єдиною версією, тому що кяризи були розповсюджені у багатьох містах Золотої Орди, що в свою чергу може означати те, що мистецтвом будування кяризів володіли не тільки іранці та вірмени. Наприклад в Азербайджані та Туркменістані досі є велика кількість кяризів. За даними 40-х рр. ХХ-го століття в Азербайджанській Республіці офіційно зареєстровано 885 діючих кяризів. Довжина їхніх тунелів становить 721,008 км, кількість колодязів для спостереження 27850 шт. Тому, на мою думку, тезис про те що кяризи в Євпаторії це творіння рук вірмен не є обґрунтованим на сто відсотків.
Кяриз у Кєзлєві (крим. Kezlev, нині Євпаторія) був виявлений під час реконструкції вулиці, його галереї простягалися на багато кілометрів під містом. Вважається, що кяриз був побудований десь у XVI – XVII століттях. На жаль, точно невідомо за часів якого хана було розпочато та закінчено його будівництво, адже тільки за XVI століття кримський престол переходив від хана до хана аж дев’ять разів.
Кяриз у Кєзлєві – це самотічний водопровід; опади, ґрунтові води, проходячи через різні шари ґрунту і фільтруючись через них природно, потрапляли у вузький коридор 1-1,5 метра завширшки та 2-2-2 метри заввишки, де стікали у глиняну трубу заввишки 5 метрів, яка знаходилася під кам'яною плитою підлоги, і самопливом стікали до невеликих виїмок у підлозі, над якими знаходилися колодязі, а далі – до основних підземних резервуарів води, найбільший з яких розташовувався в районі старих турецьких лазень.
Нині цих лазень не існує, на їхньому місці стоїть приватне домоволодіння, проте частина сараю в цьому домоволодінні – це частина будівлі лазні, з круглим дахом та давньою кам'яною кладкою.
Кяризи недоступні для відвідування. Входи до них є в деяких приватних домоволодіннях, вони засмічені і залиті нечистотами, що зливаються в них місцевими жителями. Хоча кяризи 1990 року і були взяті під охорону як пам'ятка старовини, в реальності вони перебувають у дуже жалюгідному стані.
Кяризи мають кілька гілок, що йдуть далеко за місто, але простежити їхнє приблизне розташування можна і зараз, маючи схему Кєзлєва. Коридори проходили під дворами будинків, і в кожному дворі був колодязь, через який воду з кяриз піднімали на поверхню. Така протяжність кяризів цілком могла слугувати “чорним виходом” для жителів міста або фортеці під час її облоги.
Стародавній Кєзлєв нагадував “сухопутний айсберг”, значна частина якого й досі перебуває під землею. Йдеться про катакомби, які залягають на глибині 9 м. Туди ведуть вертикальні колодязі. Через кожні 50 м у тунелях зустрічаються кам'яні споруди, що нагадують дверні отвори. Це своєрідні перекриття проміжних колодязів, які рили через певні відстані по всій трасі.
Підлога євпаторійських підземель досить рівна, на деяких ділянках видно прямокутні кам'яні плити. Якщо підняти плиту можна побачити нішу, заповнену прозорою водою, яка стікає з двох керамічних труб, розташованих одна проти одної. Труби були виготовлені з випаленої червоної глини, між собою вони з'єднані втулками, укладені в кам'яному каналі, облиті вапном і склеєні спеціальним складом так, що практично неможливо відірвати трубу від поверхні. Вода по трубопроводу йде самопливом (у XVIII столітті використовувалися також насоси на кінній тязі). У посушливий же час вода набувала гірко-солоного смаку, змішуючись із морською. Кінцевою точкою кяризу були, мабуть, Ханські бані, які розташовувалися на північ від мечеті Хан-Джамі.
Роль кяризів у водозабезпеченні міст Криму
Вчені відзначають, що водні джерела є улюбленим об'єктом мусульманської добродійності, оскільки тут уявлення про воду сакралізоване і тісно пов'язане з релігійними нормами. Дослідники під час археологічного вивчення культурного шару зустрічають велику кількість керамічних труб, які дуже добре збереглися.
Є згадки про те, що у ХІХ столітті внаслідок буріння артезіанських свердловин роль кяризів втрачалася. А десь у 40-х роках ХХ століття кяризи були заміновані, щоб ворожі диверсанти не могли потрапити через них у місто.
Система кяризів також існувала і в Солхаті (Старий Крим) де підвищення рівня ґрунтових вод у долині річки Чурук-Су забезпечувало місто водою, а складна система кяризів здійснювала двостороннє регулювання водного режиму. У вологі періоди підземні канали слугували дренажною системою, відводячи воду до колодязів і знижуючи рівень ґрунтових вод без втрат вологи. У посушливі роки кам'яні канали та глиняні трубопроводи постачали воду з джерел, а також з поверхневого і ґрунтового стоку до міських фонтанів і лазень. Під час розкопок в різних частинах міста зустрічалися водоводи з керамічних труб.
За словами місцевих мешканців, у один із колодязів місцевого кяризу падали дрібні домашні тварини, а корови ламали ноги, тому колодязь засипали. Завалили його близько 20 років тому. Ближче до кар'єру був ще один стародавній колодязь із виходом у кяриз, але він також засипаний.
У верхів'ях балки Мартиґ-Дерє в середні віки було споруджено підземну систему коридорів із низкою колодязів – кяриз. Воду “перехоплювали” у водоносному шарі, канал збираві дощову, і паводкову воду, в посушливу пору року конденсував атмосферну вологу і передавав її в район поселення Бакаташ.
Колодязі з'єднувалися між собою тунелем. Довжина між найближчими колодязями була близько 30 метрів. За відстанню між колодязями в Мартиґ-Дерє можна припустити, що в цьому місці кяризна галерея максимально близько підходить до арика, що приймає його воду. На жаль, близькість лісової дороги згубно позначилася на збереженні цього унікального для Криму об'єкта. Тунель цього кяризу викладений щільно підігнаним один до одного камінням.
Також є згадка про кяриз у Акмесджиті (крим. Aqmescit, нині Сімферополь): “придонний струмок, набравши бадьорості на околиці Сімферополя, прямує в забетонований канал, тобто кяриз, і під ногами містян, які нічого не підозрюють, поспішає до річки Салгіру, виливаючись у нього біля спорткомплексу Медичного університету”. Про його існування твердо знають лише жителі вулиці Толстого, де 1998 року руйнівний для дорожнього покриття паводок зупинив рух усіх видів транспорту.
Будівництво кяризів є дуже складним та небезпечним, а після будівництва його треба постійно доглядати та дбати про те, щоб його ніхто не забруднив, щоб не було обвалів та вчасно знімати мінеральний шар, який накопичується в трубах та тунелях під час експлуатації. За використання сучасних технологій будівництво кяризу може не привертати особливої уваги. Однак у стародавні часи, за відсутності геодезичного чи механічного обладнання, розвиток техніки будівництва кяризів і створення мережі завдовжки в тисячі кілометрів було неймовірним подвигом. Роль кяриза неможливо переоцінити, адже всі люди, а особливо мешканці пустельних регіонів, знають, що вода – це життя.
Список використаних джерел:
1. Керімов Азад Мамед Гулу, Набієва Есміра Ширін, Насірова Зарнігяр Адалят. "Продуктивність та ефективність кяризів в Азербайджані" Бюлетень науки і практики, vol. 4, no. 2, 2018, pp. 197-203.
2. Родіонівська Інна Серафимівна, Хаг Шенас Аббас. "Кяризи - унікальна система водопостачання Ірану. Специфіка споруд та характер інженерно-технічних пристроїв" Вісник МГСУ, no. 11, 2016, pp. 7-20. doi:10.22227/1997-0935.2016.11
3. Iran Tourismer. “Qanat | Iranians Found Water Below Desert!” Iran Tourismer, https://irantourismer.com/qanat/.
4. Yazdi, Ali & Labbaf Khaneiki, Majid. (2017). Barriers and Limitations of Qanat Construction and Rehabilitation. 10.1007/978-94-024-0957-4_5.
5. Heritage Institute. “Kareez (Qanat) - Ancient Underground Waterways.” Heritage Institute, https://www.heritageinstitute.com/zoroastrianism/kareez/index.htm.
6. Гаврилов О.В., Майко В.В. Середньовічне городище Солхат-Крим (матеріали до археологічної карти міста Старий Крим). Сімферополь: Бізнес-Інформ, 2014. 212 с., цв. ил.
7. Топоніміка Криму 2010: зб. статей пам'яті І.Л. Бєлянського // Сімферополь: Універсум. – 2011. – 376 с.
8. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.shukach.com/ru/node/32487
9. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://krtmuseum.ru/vodoobespechenie-solhata/
