Урочистий виїзд нареченої: особливості весільної процесії
Після прощання з родиною наречену урочисто перевозили до дому молодого. Попереду весільної процесії двоє або четверо юнаків несли на палицях розгорнуту тканину-завісу perde, а родичі нареченої ззовні утворювали своєрідний коридор із розгорнутих килимів, яким дівчину урочисто виносили до підводи.
Перед початком руху процесії в дім батьків нареченого зазвичай надсилали “вістку”: в передгірських та південнобережних селах це була спеціальна весільна подушка at yastığı або yüz yastığı, яка була вишита шовковими нитками. Вона слугувала знаком наближення весільної процесії, а згодом саме на ній сидів молодий під час обряду гоління.
У гірських та південнобережних селах перевезення молодої до дому нареченого супроводжувалося вираженими урочистими ритуалами та участю посланців з боку молодого. Натомість у степових районах організація весільної процесії була відповідальністю родини нареченої, а зустріч між делегаціями молодих відбувалася поза межами двох поселень. Проте, дослідити традиції перевезення нареченої в степових кримських поселеннях складніше: Олена Соболєва зазначає, що весільні обряди степових татар, на жаль, досліджувалися мало.
Дорога весільного почту проходила повз відкритий незахищений простір, що створювало потенційну загрозу для учасників. Вважалося, що саме в цей момент наречена найбільше піддається зуроченню та впливу злого ока. Тому часто біля неї садили одну або кількох подружок у однакових головних уборах — це відволікало увагу злих сил і плутало їх.
У кримськотатарських легендах саме під час руху весільної процесії доньку, яка була невдячною, карало батьківське прокляття — вона перетворювалася на скелю чи пагорб. Тому перед відправленням в дорогу дівчина обов’язково отримувала благословення батьків. Також під час цього етапу весільних обрядів існувала велика небезпека викрадення нареченої.
Після прибуття весільного почту з молодою проводили обряд частування — новоприбулу наречену та її близьких родичів обов’язково пригощали традиційними стравами.
У різних регіонах Криму побутували власні традиції частування молодої. У більшості гірських сіл дівчині подавали декілька видів варені, мед або солодке печиво. У ялтинських селах мати нареченого пригощала її медом із вершковим маслом. У західних степових районах сватів і наречену пригощали весільним пирогом кобете (крим. köbete). У відповідь найближча родичка молодої дарувала родичам нареченого тканини та елементи одягу, які наречена власноруч підготувала заздалегідь. У її приданому завжди було багато фартухів, рушників, хустинок і марама.
Обряд входження нареченої до нової оселі та облаштування весільної кімнати
Окремим етапом весільного обряду було входження нареченої до нової оселі, що супроводжувалося численними ритуалами. Перед тим, як молода виходила з арби, батьки нареченого мали сплатити викуп. Зазвичай наречена заходила в дім не сама, її заносив хтось із близьких родичів-чоловіків на руках, іноді наречену заносив близький родич молодого.
Під час входження дівчини до дому усі чоловіки з боку нареченого виходили з кімнати і відверталися, вважалося поганою прикметою, якщо молодий бачив, як дружина заходить у дім — нібито це віщувало йому коротке життя.
Під час самої церемонії хтось із родичів нареченого, як правило, старша жінка, обсипав дівчину сумішшю зерна, солодощів та монет.
У степових районах був поширений обряд, коли мати або інша родичка молодого торкалася до нареченої чорною куркою або півнем, щоб “вигнати” її страх перед шлюбом.
Загальнопоширеним звичаєм було вистилати біле полотно перед входом нареченої, а в деяких гірських селищах дівчина перед заходом у дім нареченого наступала на хутро барана чи кози.
Після прибуття нареченої до нового дому її проводили до спеціально підготовленої весільної кімнати ciyez ev. Родички молодої одразу ж починали прикрашати це приміщення приданим: вішали завіси, розставляли посуд, складали постіль, розвішували вздовж стін рушники, декорували рушниками та іншими тканинами стелю. У перші дні весілля кімнату прикрашали в домі нареченої, а після переїзду — вже в оселі нареченого.
Протягом весілля наречена перебувала в цій кімнаті за великою завісою perde, яка символічно відокремлювала її від навколишнього світу і підкреслювала її особливе становище. Після депортації кримських татар традиція оформлення весільної кімнати деякий час ще зберігалася в окремих родинах, однак поступово зникла.
Особливості святкування весілля на стороні нареченого. Обряд гоління нареченого kiyev tıraşı
Весілля в домі нареченого зазвичай розпочиналося наступного дня після початку святкувань у родині нареченої або відбувалося паралельно з ними. У перший день збиралися гості на святкову гостину. Також відбувалося виготовлення особливих ритуальних атрибутів та страв.
У день перевезення нареченої відбувався один із ключових весільних обрядів — гоління нареченого kiyev tıraşı (також можна зустріти назву tıraş aqşamı). Цей ритуал, як і фарбування хною нареченої, був поширений по всьому Криму. Його зазвичай проводили на подвір’ї, у присутності музикантів, перукаря, друзів молодого та інших чоловіків з його боку.
Гоління мало відбуватися лише під супровід спеціальної мелодії tıraş avası. Щоб пожартувати, гості нареченої або інші учасники час від часу переривали музику й замовляли інші мелодії, змушуючи перукаря танцювати, що викликало загальний сміх. Лише після відновлення tıraş avası гоління продовжувалося. Через це процедура могла тривати кілька годин.
Після гоління нареченого урочисто вдягали. Це робили його друзі на чолі з головним шафером. Наречена заздалегідь готувала сорочку, два рушники та чотири хустинки, які потім віддавали як подарунки друзям, які одягали нареченого. Молодого вбирали просто неба, іноді при світлі свічок або смолоскипів, обов’язково в костюм, який був подарований нареченою у складі doquzlıq.
Одяг нареченого від буденного відрізнявся багатою оздобою. З основного одягу була сорочка kölmek, шаровари ştan, білі плетені шкарпетки, жилет, куртка з короткими рукавами, взимку одягали довгий плащ çekmen. Обов’язково вдягали традиційну шапку qalpaq. Важливою деталлю був вишитий нареченою весільний пояс uçqur / nağışlı quşaq. На завершення на плечі (або в селах південного узбережжя — на голову) нареченому накидали святкове жіноче покривало марама, вишите й подароване дівчиною, після чого його в супроводі двох друзів відводили до окремого приміщення, де він приймав поздоровлення.
У деяких районах, зокрема Бахчисарайському та Судакському, молодому після одягання фарбували долоні й два пальці (великий і вказівний) хною, загортаючи руку в хустинку. Залишками хни фарбували собі долоні неодружені юнаки, друзі молодого.
Також був звичай прикрашати весільну свічку — дівчата в будинку нареченого прикрашали свічку, що складалася з двох великих декорованих схрещених свічок. Це дійство супроводжувалося виконанням музикантами особливих обрядових пісень релігійного характеру, які співали самі дівчата. По закінченні цього обряду всі дівчата виходили із прикрашеною свічкою у двір, і при її світлі починали виконувати хороводний танець хоран.
Розваги, музика і танці у весільному обрядовому дійстві кримських татар. Хоран та хайтарма
Під час весілля обов’язковим було виконання групового хороводного танцю horan, який в Ялтинському та Алуштинському регіонах називали cıyın.
Хоран — один із найдавніших танців кримських татар, історія якого, на жаль, маловивчена. До радянського періоду, а в деяких регіонах Криму аж до 1944 року, чоловіки та жінки танцювали окремо. Жіночий хоран, як і інші жіночі танці, виконувався під спів, а чоловічий танець під інструментальний супровід.
У південнобережних селах під час обряду фарбування нареченої хною цей танець виконували дівчата в хаті, співаючи пісень, а юнаки — на подвір’ї під акомпанемент музичних інструментів.
У книжці “Horan defteri” я знайшла інформацію, що жіночий хоран, який виконувався під спів мане (крим. mane - куплетна форма, в деяких регіонах Криму слово “мане” означає куплети, які співають під час виконання хорана), описував етнограф Гліб Бонч-Осмоловський. Кримськотатарський композитор Яя (Ягья) Шерфедінов (крим. Yaya Şerfedinov) в 1931 році видав книжку “Пісні та танці кримських татар”, куди ввійшли й пісні, які співали дівчата під час виконання танцю хоран.
Через політику радянського союзу традиційні обряди зазнавали деформації, зокрема це торкнулося кримськотатарських танців. В результаті змішування танців чоловіків та жінок були втрачені унікальні техніки виконання, і це призвело до стандартизації чоловічих та жіночих рухів.
Музика та танці відігравали особливу роль у весільних церемоніях. Інструментальний супровід був невід’ємним — для кожного обряду існували окремі мелодії, наприклад, для фарбування нареченої хною чи гоління нареченого. До середини ХХ століття майже всі весільні музиканти були ромами-мусульманами (крим. çingene), оскільки в кримськотатарському середовищі існувало своєрідне табу на професію музикантів. Виконавцями всього музичного супроводу, за винятком деяких обрядових пісень, були народні музиканти.
Одним із найпоширеніших серед кримських татар традиційних танців є хайтарма (крим. haytarma, qaytarma) — автентичний кримськотатарський танець. Його назва перекладається як “повернення”, і вважається, що першочергово він мав обрядове значення. Танець має багато варіантів у різних регіонах Криму й поширений також серед кримських греків, не маючи аналогів у хореографічному фольклорі інших народів.
До весільних розваг у кримських татар належали спортивні ігри, зокрема національна боротьба куреш (крим. küreş), а також кінні та верблюжі перегони.
Перша зустріч наречених. Звичай відкривання обличчя нареченій та весільне дзеркало
Впродовж всього весільного обряду молоді не бачилися, поєднання молодих відбувалася безпосередньо перед першою шлюбною ніччю. У науковій літературі такий тип весілля ще називають “весіллям без молодих”. Після завершення основних обрядів останнього дня весілля наречених починали готувати до першої шлюбної ночі. Насамперед молодята мали під керівництвом своїх найближчих родичів за мусульманською традицією здійснити обряд омовіння — абдест. Молодий перед заходом у кімнату дівчини мав попрощатися по черзі з усіма своїми родичами та попросити благословення в своїх батьків. А також молодята обов’язково робили спільний намаз.
В окремих селах Кримського півострова до початку ХХ століття зберігся звичай відкривання обличчя молодої. Для знімання покривала нареченої використовували дві дерев’яні ложки або палички. Відкривати обличчя давали маленькому хлопчику чи дівчинці з роду молодого. Схожий звичай, коли обличчя молодої відкривали ложками або палицями, існував і в кримських греків-урумів і був описаний у науковій літературі. Цього дня свахи нареченої пригощали всіх жінок із боку молодого кавою та кількома видами варення. Також дарували від імені нареченої хустки та покривала на голову. Вранішню каву називали köz aydın qavesi (“кава радісної звістки”), її готували свахи молодої й пригощали родичок молодого.
Численними ритуалами супроводжувався період звикання молодої дружини до нового оточення, під час якого відбувалися відвідини молодої її рідними.
У передгірському та південнобережному Криму важливим елементом весільного обряду було весільне дзеркало — nikâh küzgü. Його вручала нареченій мати нареченого в день заручин, загортаючи разом з іншими подарунками у великий вузол boğça. Дзеркало обов’язково мало бути новим, щоб до весілля в нього ніхто не дивився. Перед проведенням релігійного обряду нікях наречена мала вперше поглянути у це дзеркало. Після весілля його використовували як звичайний предмет інтер’єру.
