Символіка весільного посуду в обрядовій культурі кримських татар
Особливу увагу приділяли весільному посуду — він ніколи не мав бути порожнім. Коли наречена приїжджала до дому нареченого, її посуд із приданого (глеки, тарілки, мідні підноси) забирали родички жениха й наповнювали різноманітними стравами. Після частування посуд знову забирали, насипали в нього зерно і лише тоді повертали до кімнати молодої.
У повсякденному житті також дотримувалися звичаю не повертати порожній посуд: якщо хтось приносив щось у гостинець, господарі обов’язково клали у той самий посуд хоча б щось від себе. Ця традиція збереглася й донині — у кримських татар не прийнято віддавати посуд порожнім.
В українців також існує традиція не повертати порожній посуд після того, як у ньому щось приносили — зокрема їжу чи гостинці. Вважалося добрим тоном покласти у посуд щось навзаєм: їжу, жменю зерна чи навіть копійки, це вважалося знаком вдячності. У народній культурі існувало повір’я, що повернення порожнього посуду може “винести” з дому щастя або достаток. Ця традиція досі зберігається в селах та родинах, що бережуть народні звичаї.
Весільна кухня кримських татар
Весільну трапезу в кримських татар називали cemaat aşı (“їжа для громади/общини”). Залежно від традиції, до весілля готували або дванадцять, або сім страв. Однією з найдавніших обрядових страв вважається каша, яка має важливе ритуальне значення в багатьох народів. У кримських татар каша була важливою ритуальною стравою весільних церемоній.
Німецький художник та етнограф Вільгельм Кізеветтер перебувавши в Криму в 1845-1847 роках описував святкування кримськотатарського весілля, зокрема готування страв:
“…Ввечері, напередодні першого дня весілля, в дворі перед будинком, в якому буде святкуватися [весілля], у великих кількостях готують їжу для весільного бенкету — улюблену страву із рису чи плов. Густо зварений рис двоє чоловіків дрібно розтирають в металевому казані плоскою стороною довгих жердин, вдаряючи їх один об одного в такт музики. Цей процес потребує уваги, так як якщо один із них збивається з такту і невчасно чинить жердині товариша протидію, то їх жердини випадають із казана і рис розсипається по двору і серед глядачів…”
Також у весільній обрядовості кримських татар були різноманітні вироби з тіста. Окрім спеціальної весільної випічки, подавали і звичайний щоденний хліб ötmek. Важливою обрядовою стравою в кримських татар був м’ясний пиріг köbete, який, хоча й асоціюється зі святами, готували не лише на весілля. У деяких районах замість кобете сватів на весіллі частували спеціальним хлібом qalaqay.
Солодка випічка теж мала важливе обрядове значення. У західній степовій частині Криму було поширене весільне печиво qatlama, bohçaçıq, qurabiye. У східній частині Криму та на Керченському півострові головною солодкою обрядовою стравою вважалася baqlava. У Бахчисарайському районі готували печиво qurabiye та şekerli qıyıq. У селищах поблизу Акʼяра (крим. Aqyar, нині Севастополь) виготовляли також спавас — десерт, який дуже схожий на турецькі солодощі пішманіє.
Підноси з різноманітними солодощами та сухофруктами були обов’язковим подарунком під час заручин та сватання. Після заручин наречена пригощала святковим печивом з підносів своїх незаміжніх подруг. Під час урочистої гостини гості намагалися взяти ласощі з весільного підносу для своїх дітей як гостинець. Пригощали також усіх сусідів.
Традиція приносити на весілля великі таці з домашнім печивом як подарунок від родичів і друзів існувала до середини ХХ століття, однак з часом була втрачена.
Головною складовою більшості обрядових м’ясних страв було м’ясо барана, якого спеціально до цього дня приносили в жертву з нагоди важливої події. Головною святковою м’ясною стравою на всій території Криму була qavurma — смажене бараняче м’ясо, яке готували заздалегідь перед весіллям. Крім смаженого мʼяса, в урочисті дні подавали також супи на м’ясному бульйоні, зокрема şorba.
У рамках післявесільних обрядів у багатьох регіонах Криму наречена проходила своєрідне випробування на вміння вправно готувати. У степовому Криму дівчина готувала чібереки, а в інших районах — суп із дрібними пельменями, які в різних місцевостях мали назви qaşıq aş або ufaq aş. Особливу увагу звертали наскільки дрібненькими виходили пельмені, адже вважалося, що в хорошої господині в одну ложку має поміститися 9 пельменів.
Важливим елементом кримськотатарського весілля було частування кавою. Вона асоціювалася зі святом і добробутом, адже на похоронах існувала заборона пригощати присутніх кавою. Напередодні весілля визначали спеціальні дні, коли чоловіки — родичі та сусіди господаря — збиралися і мололи каву для святкового частування.
Під час весільної гостини каву в першу чергу подавали почесним гостям. Окрім кави на весіллі пригощали й іншими безалкогольними напоями: hoşaf (компот із сухофруктів) та şerbet. Традиційно шербетом пригощали на весіллі переважно жінок.
У степових і деяких передгірських районах Криму важливою окрасою весільного столу нареченого був спеціально прикрашений півень telli horaz. Півень як весільний атрибут був поширений переважно на степових територіях Кримського півострова, хоча згадки про нього трапляються також у деяких гірських і навіть південнобережних селах. Традиція прикрашати півня на весілля майже зникла до кінця ХХ століття. А от у Бахчисараї для окраси весільної гостини використовували позолочене деревце, яке потім вручали тому, хто зробив найбільшу пожертву на користь родини нареченого.
Весільна обрядовість у радянський період та після депортації
Починаючи з 1930-х років радянська влада активно проводила кампанію проти традиційних форм весільних святкувань: статево-вікової ізольованості, присутності релігійних ритуалів у структурі весільних обрядів, участі духовенства в сімейних святкуваннях.
У цей період посилилася пропаганда так званих “комсомольських весіль”, які проводилися здебільшого в сільських клубах. Під час таких святкувань наречені сиділи разом, а жінки й чоловіки перебували в одному залі, що суперечило кримськотатарській мусульманській традиції, за якою святкування відбувалося окремо для різних статево-вікових груп, і молодята не сиділи поруч за святковим столом.
У період радянської влади та під час депортації кримських татар традиція проведення релігійного обряду нікях не переривалася. Однією з причин цього було те, що відповідальність за проведення родинних релігійних обрядів завжди лежала на найстарших членів роду. Обов’язковими залишалися й заручини (крим. nişan), що сприяло збереженню основних передвесільних традицій.
У радянські часи роль мулли в кримськотатарських селах часто виконував літній чоловік, який добре знав приписи Корану, навіть якщо не мав формальної релігійної освіти. Згідно з ісламськими звичаями кримських татар, релігійні обряди, як-от ім’янаречення, обрізання чи весільний нікях, зазвичай проводилися вдома, у родинному колі. Це суттєво відрізняється від християнської традиції, де релігійне життя громади зосереджене навколо церкви. Такі умови ускладнювали контроль радянської влади над духовним життям кримськотатарської спільноти.
Найбільших змін традиційна культура кримських татар, зокрема й весільна обрядовість, зазнала внаслідок депортації кримських татар 1944 року. Багато людей померли від голоду, хвороб та нелюдських умов життя. У складних обставинах спецпоселень традиційна культура зазнала значних деформацій, передусім через те, що люди були поставлені перед проблемою виживання, а в сирітських та неповних сім’ях розривався зв’язок між поколіннями. Через це багато елементів традиційної культури втрачалися або ж з часом забувалося їхнє первісне значення.
У перші десятиліття після депортації припинилося відтворення більшості старовинних обрядів весілля, у весільних звичаях почала змінюватися сама структура. Саме в цей період забувалися та перестали відтворюватися такі складові обряду, як qına gecesi, дуже рідко фіксується обряд гоління молодого, перестали відтворюватися народні змагання та ігри. Часто сватання й заручини зводилися до простої усної домовленості між родинами, іноді весілля взагалі не проводили, а релігійний шлюб укладали вже під час заручин, після чого наречена переїжджала до чоловіка.
Попри важкі умови життя в чужому етнічному середовищі, кримським татарам вдалося зберегти свою мову, традиції й культурну ідентичність. Традиційна обрядовість, зокрема весільна, стала одним із важливих елементів етнічної самоідентифікації, які не давали кримським татарам асимілюватися.
У 60–70-х роках XX століття, з покращенням умов життя більшості кримськотатарського населення, спостерігалося поступове відродження традиційної обрядовості. Хоча деякі архаїчні ритуали остаточно занепали. Також починаючи з 1970-х років наречений почав брати участь у весільному почті за молодою. Приблизно у цей час з’явився спільний весільний танець молодят, що також абсолютно недопустиме явище для традиційного кримськотатарського весілля.
Після повернення кримських татар на свою етнічну батьківщину почастішали випадки шлюбів із представниками інших національностей, зокрема українцями та росіянами, що було спричинене сусідським проживанням цих етнічних груп в Криму.
У родинах, де укладалися міжетнічні шлюби, нерідко виникала певна напруженість у стосунках між родичами, оскільки батьки часто не схвалюють рішення своїх дітей одружитися з представником іншої національності. Таке ставлення пояснюється природним прагненням зберегти етнічну ідентичність, традиції та релігійні особливості в межах родини. Особливо враховуючи наскільки гостро зараз стоїть питання збереження народу від асиміляції.
