Я дивлюсь,
я спостерігаю,
я дихаю,
я відчуваю
біль, страх, сум, відчай, щастя, тепло, радість, розпуку, злість.
Я дивлюсь в очі своїм почуттям і знаю, що ніхто з них мене не з’їсть.
Я вчусь відкриватись, ділитись, діставати все з себе,
бо направду, окрім мене, цього більше й нікому не треба.
Я завжди в торбі з собою.
Я від себе ніколи не відстану,
я ритись в минулому не перестану.
Я планувати майбутнє завжди буду,
я знаю точно, які в ньому будуть люди.
Я знаю, скільки я ще втілю ідей,
я вірю, що врятую багатьох людей.
Я покажу світло для заблудлих душ,
я танцюватиму так, ніби в Мулен Руж.
Я люблю світ,
я і є любов.
Я люблю себе, бо це всьому початок,
я люблю себе вперту і себе завзяту,
я люблю себе втомлену і майже мертву,
я люблю себе в ярості, коли готова все стерти.
Я люблю Гордіїв вузол своїх думок,
я люблю закривати себе на замок.
Я знайшла в собі силу,
я сама живлю дух,
я відчуваю кожного з вас на запах і слух.
Я — мозаїка складних почуттів,
я ношу в собі силу десятка світів.
Я тверда, наче цвях, забитий у стіні,
я втримаю ікону, картину і десятки вишитих рушників.
Я впаду тільки, якщо рухне стіна,
я проб'ю ногу тому, хто викине мене в сміття.
Я пам'ятаю, як трощив мене сізіфів камінь,
я чула тріск свого ж хребта і пізнавала, як обіймає самота.
Я вдихала запах гнилої крові,
я відчувала на губах смак солі.
Я знаю, світ захоче ще мене спіймати,
я знаю й тому буду чатувати.
Я не зупиню часу плин,
я просто чекаю, коли зацвіте полин.
