Кров та смерть

На столі стояв справжній череп. Кров ще не встигла висохнути та стертися. Вона стікала краплинами по столу, а потім падала додолу. У черепа не було шкіри, лиш видно м'ясо, яке смерділо смертю. Я бачив смерть перед собою. Бачив ту огиду. Господи, це ще не кінець. У кімнаті стояла завіса хаосу та бруду. Туди ніс не можна сунути, він одразу відпаде. В очах були сльози. Я йшов крізь туман смерті та думав, що я нічого не знайду. Марно думав, а йшов. Знав, що там будуть далі черепи. На стільниці побачив руки. Всі, як одна. Вони були темними та черствими. Проглядувалися кістки, але плоть, що муміфікувалася, закривала всю кістку. Мої очі бачили жах. Руки були на стільниці, але далі були очі. Вони не були сірими чи темними. Яскраво бурштиновий колір горів та палав вогнем тисячі сонць. Мене лякало. Потім пішли блакитні очі. У них я бачив моря та океани. Бачив усю красу неба, але водночас бачив смерть. За очима були язики. Скручені та рівні, але всі, як одне. Один розмір, форма, напевно й вага. Що буде далі? Що чорт візьми я побачу далі?! Голови дітей? Надіюсь ні. Мій страх посилився. Мене сюди відправили, щоб я перевірив чоловіка, у якого зникла жінка. Але вона нікуди схоже не зникала. Сморід ставав дужчим. Він ставав сильніше та яскравіше. Я не міг бачити. Рука вже була в мене на носі, але вона просякла смородом. Я відчував всі тонкощі цього аромату - смерть. Трясця, куди я втрапив? Ідучи далі, мої очі побачили те, що я не забуду ніколи. Бідна дитина... Її крихітне тіло було в розчині, на верхній полиці. Вона була взагалі маленька, напевно ще ненароджена... Мертва, законсервована, експонат. Я не можу на це дивитися, навіть не хочу згадувати. Бачу кров на підлозі та двері. Як на диво, нічого взагалі не скрипнуло та не видало мене. За дверима чув голос. Моторошний, грубий голос, що весь час повторював: "А я казав!" Це було схоже на божевілля. Простягнувши руку, я вагався, але відкрив двері. Обережно відрив та почув крик чоловіка. У його руках була пилка. Вся вона замастилася, почервоніла від крові. Божевільні очі глянули, а потім кинулися на мене. Я швидко зреагував. Дістав пістолет та вистрелив у голову. Мішки одразу ж розлетілися по всім стінам. Те, що я побачив, повністю мене винесло із тіла. Жіноче тіло лежало на ліжку та дивилося на мене. Її холодні, темні як ніч очі зазирали мені в душу, дивилися крізь темну глибинь, але то був не кінець...