Відмова від метафізичних засад відкриває шлях до точнішого осмислення буття та закономірностей, що його визначають. У попередніх епохах філософської думки, особливо в межах класичної метафізики, порядок часто трактувався як універсальна й позачасова сутність. У сучасній філософській і науковій думці, починаючи з другої половини XX століття, порядок усе частіше розглядається не як абсолют, а як результат локальних взаємодій і динамічних процесів. Постметафізичні питання, займаючи важливе місце у сучасних філософських дискусіях, стосуються спроби пояснити закономірності без звернення до фіксованих першооснов. Відмова від класичної метафізики, що довгий час трактувала порядок як універсальну й позачасову сутність, ставить нове питання: що приходить на його місце? Якщо порядок більше не спирається на абсолют, чи означає це, що він зникає зовсім?
На перший погляд, може здатися, що відмова від метафізичних засад позбавляє нас можливості мислити порядок. Проте замість класичного метафізичного розуміння порядку з’являється інша концепція – метапорядок. Це ідея, яка не претендує на абсолютність, але пояснює закономірності як результат локальних взаємодій і динамічних процесів.
Але як можливе узгодження постметафізичного мислення з ідеєю метапорядку?
Метапорядок і його філософське значення
Метапорядок – це концепція, яка дозволяє пояснити впорядкованість складних систем без апеляції до зовнішньої або трансцендентної основи. Його сутність полягає у спостереженні закономірностей, що виникають із нерегульованих змін у стохастичних процесах. Це означає, що навіть у зростанні ентропії є певна логіка, яка підкоряється ширшим структурним взаємодіям.
Уявімо собі всесвіт як складну систему, у якій ентропія загалом зростає, але на локальному рівні виникають зірки, галактики, планети й навіть життя. Ці процеси – приклади метапорядку, де взаємодії між частинами системи породжують локальні структури. Метапорядок, таким чином, є динамічним: він виникає з процесів і зникає разом із ними.
Постметафізика: принципи мислення без першооснов
Постметафізика – це спроба філософії подолати залежність від ідей універсальної першооснови чи абсолютної істини. Як мислительний підхід, вона не заперечує існування закономірностей, але заперечує їхню необхідність бути позачасовими чи абсолютними. У центрі постметафізичного мислення – ідея відкритості: наше розуміння завжди формується через відносини і контексти, які постійно змінюються.
Це мислення, хоча й виникло як критична відповідь метафізиці, не обмежується запереченням, а пропонує новий інструментарій для осмислення закономірностей буття та взаємозв’язків між явищами. Постметафізика не вимагає звернення до першооснови, а натомість аналізує динаміку процесів, які породжують закономірності. У цьому контексті метапорядок – це важливий концепт, що дозволяє осмислити складні системи, не повертаючись до традиційної метафізики.
Ентропія, стохастичні зміни та локальний порядок
Ентропія – це поняття, яке часто асоціюється зі зростанням хаотичності. Але у фізиці, зростання ентропії не означає повної відсутності впорядкованості. Воно описує, як енергія та інформація розподіляються в системах, навіть якщо цей розподіл виглядає випадковим.
Стохастичні зміни – це процеси, що мають елемент випадковості, але водночас підкоряються певним статистичним закономірностям. Локальні взаємодії, що породжують патерни, формують динаміку метапорядку, у межах якого ці процеси відбуваються. Наприклад, у біології життя з’являється через локальне зниження ентропії в межах загального її зростання у всесвіті.
Узгодження метапорядку і постметафізики
Метапорядок і постметафізика не є протилежностями – вони радше взаємодоповнюють один одну. Постметафізика дозволяє відмовитися від ідеї позачасових і універсальних структур, натомість зосереджуючись на процесах і контекстах. Метапорядок, своєю чергою, пропонує спосіб мислення закономірностей в цих процесах.
Це не суперечність, а спосіб осмислити взаємодії та закономірності, що виникають у складних системах без звернення до універсальних чи абсолютних основ.
Таке узгодження є важливим для дослідження закономірностей складних систем і пояснення їхньої динаміки без звернення до фіксованих метафізичних засад. Воно також дозволяє відмовитися від застарілих дихотомій між порядком і “хаосом”. Умовна хаотичність нерегульованих процесів завжди підкоряється логіці, яка стає основою для метапорядку.
***
Тож, куди зникає порядок, коли ми відмовляємося від метафізики? Порядок не зникає нікуди. Навпаки, відмова від метафізичних засад відкриває можливість переосмислити складність явищ, де порядок є динамічним, локальним і контекстуальним. Коли ми відмовляємось від класичної метафізики, зникає не порядок, а плутанина, спричинена спробами обґрунтувати “абсолютні істини”, які історично слугували інструментом легітимації політичних ідеологій та режимів. Історія наочно демонструє, як метафізичні постулати використовувалися для виправдання соціальних і політичних маніпуляцій різного рівня цинічності. Метапорядок і постметафізика нагадують нам, що закономірності світу існують не завдяки позачасовим структурам, а завдяки взаємодіям і процесам, які ми лише починаємо розуміти.
