Кяризи або пустельні хробаки, що дарують життя. Частина 1

Коли вперше бачиш фото пустелі із колами на поверхні, то в голові з’являються думки на кшталт: “а може це прибульці?”, “… та ні, це скоріш за все природне явище, може через вітер чи дощ, чи можливо це сипучі піски” (особливо мені подобається альтернативна назва цього явища у “Вікіпедії” — “пісок-сипунець”), “або взагалі це підземні ходи фременів чи сліди подорожі “творця”, Шай-Хулуда — велетенського хробака з Дюни”. Коли я побачила ці фото вперше, то мені, на жаль, жоден з вищесказаних варіантів не спав на думку, тому що я вже знала, що це таке.

Те, що ви можете побачити на фото, це не інопланетне втручання та не творіння природи, це зроблено створінням, яке проживає на Землі і має неймовірний талант виживати у найсуворіших умовах — людиною. Насправді піщані кільця в пустелі це шахти, які виходять на поверхню з-під землі. Але це не звичайні шахти, а частина складної водопровідної системи — кяризів.

Кяриз (перс. كاريز‎, азерб. kəhriz, каз. кәріз, туркм. käriz, узб. koriz, тадж. корез) або як його пізніше, називали араби “канат” — це стародавня система водопостачання, яка об’єднувала в собі водопровід та систему зрощення, яка дозволяє доставляти воду з підземних джерел до населених пунктів або полів. Вона складається з серії вертикальних шахт, які під землею з’єднані горизонтальними тунелями. Вода тече по тунелях під землею, що допомагає зменшити втрати через випаровування, а це дуже важливо в умовах пустельної спеки. Ця система особливо корисна в посушливих регіонах, де немає постійних річок. Тому вони розповсюдженні у країнах Північної Африки, Ближнього Сходу, Малої та Середньої Азії, частково ця технологія використовувалась для водопостачання на Апеннінському півострові за часів Стародавнього Риму.

На схемі вище можна побачити структуру кяриза. Його основою є похилий тунель, який бере свій початок у водоносному шарі глибоко під землею, та шахтоподібні колодязі, які з’єднуються з тунелем. Завдяки нахилу тунелю та гравітації вода стікає до місця де вона виходить на поверхню і далі він може використовуватись як для постачання води для потреб людей, так і для іригації.

Головною особливістю цієї технології є підземне постачання води до поселення. Саме його підземне розташування відіграє значущу роль у тому, що вона не випаровується і не залежить від опадів. Основним фактором яке може впливати на силу течії води є інтенсивність танення льодовиків, які є джерелом води у кяризах.

Складні види кяризів можуть включати в себе каскади та додаткові підземні резервуари для накопичення води.

Цікавим є те, що є кяризи якими користуються вже більше ніж 2500 років. Наприклад кяриз у місті Гонабад у Ірані діє понад 2700 років та має найглибшу шахту глибиною у 360 метрів. Деякі автори зазначають, що кяризи є творінням іранських зодчих, яке дійшло до наших днів аж з ІІІ тисячоліття до н.е.

Будівництво кяризів

Будівництвом кяризів займалася невелика група майстрів, яких у одних джерелах називають “моханді”, але в більшості інших джерел фігурує назва “муканніс”. Ця професія потребувала не тільки вмінь добре рити, а й як мінімум розуміння геології місцевості, фізики та інженерних навичок. Будівництво каризів стало високооплачуваною професією, знання якої передавалися з покоління в покоління, від батька до сина.

Будували кяризи виключно за допомогою ручних інструментів: шкіряних мішків для виносу ґрунту на поверхню, канати, сокири, лопати, кирки тощо. Типовий невеликий кяриз будується командою у 3-4 людини. Будівництво кяриза починається з місця, де вода буде виходити на поверхню, тобто його кінця, у напрямку до джерела води. Роботою на глибині тунелю зазвичай займається найдосвідченіший майстер, тому що існує ризик обвалів та підтоплень. Інші члени команди займаються виносом ґрунту на поверхню шахти та формуванням захисного конусу над шахтою, щоб захистити її від вітрових наносів піску, обвалів та опадів. Тобто вони можуть організувати роботу таким чином: один муканніс риє горизонтальну шахту, інший піднімає викопану землю, а третій розподіляє її на поверхні.

Де вода там життя, чистота і процвітання! Вода займає священне місце серед людей з давніх часів. Однак ніхто краще за жителів пустелі не може оцінити справжню цінність води, коли їм доводиться вести розкопки в глибині пустелі, щоб дістатися до цієї сутності життя.

З такими думками муканніси приступають до риття кяризів, одягнені в біле, щоб не принести жодної домішки в незаймані води під землею. Ба більше, муканніси ризикують життям, годинами перебуваючи під землею. Повінь, обвалення тунелів під час будівництва або реставрації кяризів –  все це загрози, які муканніси свідомо приймають на себе, виконуючи свій обов'язок. Тому, вдягаючи біле, вони готові до того, що можуть втратити своє життя в цій благородній справі.

Відстань між шахтами визначається зусиллями, необхідними для створення шахти, перенесення уламків тунелю назад у шахту, і кількістю повітря необхідного для життєдіяльності робітника, зазвичай це 20-50 метрів.

Муканніси носять із собою лампи на касторовій олії для перевірки вентиляції під землею. Якщо повітря не підтримує полум'я, прокладається ще одна шахта. Майбутнє обслуговування також є важливим моментом. Близько розташовані одна до одної шахти полегшують майбутнє обслуговування. Оскільки для глибших тунелів потрібні глибші шахти, логічно, що в глибших кяризах шахти можуть розташовуватися якомога далі одна від одної.

У глибших і довших кяризах можуть працювати відразу кілька команд муканнісів, які співпрацюють з обох кінців. Однак вони можуть завершити роботу ще до того, як буде викопано останню ділянку, що дає змогу пустити воду.

Стіни тунелю кяриза майже всюди були укріплені обпаленою цеглою, яку викладали у формі підкови довжиною 1,2 метра і шириною 0,6 метра.

Історія виникнення кяризів

Загалом вважається, що кяризи беруть свій початок у Ірані. Ще давньоперські царі Ахеменіди стимулювали будівництво кяризів, видавши указ про надання землі в користування на п'ять поколінь кожному, хто побудує кяриз. Цар Кір використовував систему розподілу води подібну до кяризу в Пасаргадах, а палацовий комплекс у Персеполісі містив у собі систему підземних каналів. Цистерна, стіни і дно якої були складені з кам'яних блоків, була частиною системи зберігання і розподілу води в Персеполісі. Цистерна мала площу 23,5 метра і глибину два метри. Тому, можливо, завдяки цьому та своїй ефективності кяризи стали розповсюдженні по всій території Персидської імперії, особливо у її засушливих територіях. Вони були розповсюдженні від Єгипту аж до сучасного Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР та в деяких випадках досі залишаються основним джерелом постачання води до поселень.

Поява кяризів зробила можливим розвиток постійних поселень і сільського господарства в найпосушливіших регіонах. Крім того, завдяки кяризам з'явилися різні громадські споруди, такі як водяні млини, лазні, водосховища (Аб Анбар), крижані будинки (Яхчал), караван-сараї тощо, а також відомі перські сади в найбільш посушливих регіонах Ірану. Значна частина провінції Керман розташована в пустельній і напівпустельній зонах, де знаходиться найсухіша пустеля Ірану — Лут. Під садом була побудована велика система підземних кяризів, що доставляють воду з височин гори Тигран прямо в ґрунт. Завдяки цьому рослинність саду Шахзаде є такою яскравою та пишною.

Неподалік від міста Бам, у південній провінції Керман, виявлено свідчення розвиненої системи каризів часів Ахеменідів, яка забезпечувала водою міське поселення. Вважається, що кяриз у Мешхеді також був збудований у період Ахеменідів.

Ахеменідська технологія збору та розподілу води дала змогу створити легендарні сади, про які згадував Лісандр у книзі грецького письменника Ксенофонта і які дали початок слову “рай” (пара́дейсос). У багатьох європейських мовах аналоги слова “рай” походять від перського “парідя” —буквально “місце, обнесене стіною”, що позначало царський сад або мисливські угіддя. Від нього утворено слово івриту “пардес”, яке увійшло в грецьку як παράδεισος, у латинську як “paradisus”, французьку як “paradis” і, зрештою, в англійську у формі “paradise” .

Таджицький письменник XVI століття Махмуд Зайнаддін Васіфі у своїй книжці “Дивовижні події” писав, що в середньоазіатському оазисному місті Сауран (сьогодні на півдні Казахстану) дві лінії кяризу уможливили чахар-баг, краси якого “не бачили ні на суші, ні на морі”.

У тих випадках, коли кяриз знаходився (або залишається) у приватній власності, його власники ставали досить заможними, оскільки в посушливих регіонах вода є надзвичайно цінним ресурсом. Багаті люди використовували найкращі водні запаси не тільки для сільськогосподарських цілей, а й для підтримки декоративних садів. Це також означало, що їхні земельні ділянки розташовувалися у верхній частині системи розподілу води кяризу. Бідніші землевласники отримували ділянки нижче за течією, а найбідніші користувалися лише залишками забрудненої води. Покійний шах Ірану намагався реформувати систему землеволодіння, розділивши великі традиційні маєтки, що викликало невдоволення серед землевласників. Ця реформа також ненавмисно спричинила плутанину щодо права власності на кяризи та відповідальності за їхнє утримання.

У місцях, де схили пагорбів були занадто крутими, а нахил тунелю міг призвести до сильної ерозії, стародавні інженери перетворили цей недолік на перевагу. Вони створювали підземні водоспади, облицьовані камінням, щоб різко зменшити висоту в певних точках, тим самим знижуючи ризик ерозії через стрімку течію води. Водоспади, у свою чергу, використовувалися для обертання вертикальних водяних коліс, які приводили в дію кам'яні млини для помелу зерна. Сьогодні цю систему можна також використовувати для виробництва електроенергії. Горизонтальні (кінетичні) водяні колеса, як показано на фото, допомагали зменшувати швидкість потоку води та ефективніше використовувати її енергію.

Список використаних джерел:

1. Керимов Азад Мамед Гулу, Набиева Эсмира Ширин, and Насирова Зарнигяр Адалят. "Производительность и эффективность кяризов в Азербайджане" Бюллетень науки и практики, vol. 4, no. 2, 2018, pp. 197-203.

2. Родионовская Инна Серафимовна, and Хаг Шенас Аббас. "Кяризы - уникальная система водоснабжения Ирана. Специфика сооружений и характер инженерно-технических устройств" Вестник МГСУ, no. 11, 2016, pp. 7-20. doi:10.22227/1997-0935.2016.11

3. Iran Tourismer. “Qanat | Iranians Found Water Below Desert!” Iran Tourismer, https://irantourismer.com/qanat/.

4. Yazdi, Ali & Labbaf Khaneiki, Majid. (2017). Barriers and Limitations of Qanat Construction and Rehabilitation. 10.1007/978-94-024-0957-4_5.

5. Heritage Institute. “Kareez (Qanat) - Ancient Underground Waterways.” Heritage Institute, https://www.heritageinstitute.com/zoroastrianism/kareez/index.htm.

6. Гаврилов А.В., Майко В.В. Средневековое городище Солхат-Крым (материалы к археологической карте города Старый Крым). Симферополь: Бизнес-Информ, 2014. 212 с., цв. ил.

7. ТОПОНИМИКА КРЫМА 2010: СБ. СТАТЕЙ ПАМЯТИ И. Л. БЕЛЯНСКОГО // Симферополь: Универсум. – 2011. – 376 с.

8. Електронний ресурс — режим доступу: https://www.shukach.com/ru/node/32487

9. Електронний ресурс — режим доступу: https://krtmuseum.ru/vodoobespechenie-solhata/