Біля вікна, з якого відкривався дивовижний вид на скелі, поміж яких шумів водоспад, стояла жінка. Вона тримала в руках бокал з червоним вином і задумливо дивилася на прозорий монітор. На якому перемигували іскорки, замість звичних чисел. Поруч гудів потужний голографічний комп’ютер.
В кімнату заглянув високий, кремезний, рудоволосий чоловік. Він подивився на заглючівший пристрій.
–Айлін, ти щось натиснула і воно поламалося – сміючись сказав він. Це був їх давній жарт. Та що дає життя і дарує смерть, розумілася не лише на душах та магічних потоках. З технікою вона теж чудово ладнала.
І те що відбувалося з пристроєм було дуже дивно. Точніше поломка виникла не в роботі системи. Щось відбувалося з самим світом. І Тойріну варто було поводити себе більш серйозно, але всі знали, що Бог ремесла та вогню не переймається дрібницями, та й проблемами теж. Надто він оптимістичний, на відміну від своєї сестри. Лише близькі знали, що в душі, цей рудоволосий і завжди усміхнений чоловік, переживає не менше ніж його завжди серйозна сестра.
Айлін обернулася
– Тойрін, привіт. – Вона сумно подивилася в келих і поставила його на невеличкий стіл. – Не скажу. Система так і працює, останнім часом. Души просто зникають.
– Ти знаєш причину?
– Так, на жаль знаю. Це пов’язано з тією – вона трохи зам’ялася, взяла бокал і зробила ковток і продовжила – з саме отією проблемою, що я тобі казала. Тому я тебе і прикликала.
Тойрін перестав посміхатися і присів на стілець.
– Не пам’ятаю коли ти останній раз взагалі пила. Це здається було коли ти посварилася з отим, я навіть забув, як його звуть. Значить все. Це кінець.
Жінка покрутила бокал за ніжку і викинула його у вікно. Роздався дзвін.
– Ти чудово знаєш. Кінець – це завжди початок. Настане нова епоха.
– Але тебе в ній не буде! – з розпачем відказав рудоволосий Бог.
Айлін подивилася на нього. Підійшла ближче. Потріпала за руде волосся. Кому як не нам знати що смерті не існує. Ти або перероджуєшся, або – вона раптом замовкла.
Нахлинули спогади, як багато тисячоліть тому, в цьому світі в одній з південних країн – Юнмегії, аненерг знайшов спосіб видобувати магію. Він виявів, що людські страждання, біль і агонія супроводжуються викидом некротичної енергії. Зазвичай її зовсім небагато, але якщо людина відчуває нестерпний біль фізичний і душевний одночасно, і тривалий час, то некротична енергія накопичується. І той винахідник винайшов спосіб, як аненергі можуть використовувати магію. Айлін замружилася. Вона знову бачила напівзруйнований храм, посеред якого був вівтар. Сотні скалічених людей, не лише дорослих, а й дітей, було прикуто один до одного. Вони вже всі були мертві. Пахло кров’ю та гниючою плоттю. Кам’яна підлога була повністю покрита червоною, в’язкою жижею.
На вівтарі сидів чоловік, його тіло було спотворено. В руки вживлені невеликі чорні камінці, які світилися. Люди в чорних балахонах підвели до нього маленьку дівчинку і жінку. Він звичним рухом руки взяв якійсь невідомий інструмент. Підійшов до дитини. Жінка почала плакати і благати, але кат, лише презирливо посміхнувся. І ...
Айлін знову відчула металевий присмак, і липку, спотворену некротичну енергію, що ледь не скувала її. Тоді вона навіть не змогла допомогти їх душам відправитися на переродження. Після смерті у жертв цього розпинателя, не залишалося її. Души померлих живили його силу. І знищити живодера, було не можливо, навіть їй. Тій що дає життя та дарує смерть.
Їй знадобилося багато часу, щоб створити першого Женця. Того, хто зможе протистояти тій спотвореній енергії смерті. Тойрін викував для нього косу, з дивного фіолетового металу, якій роздобув в одному зі зруйнованих світів. Ця зброя не лише вбивала. Вона повністю знищувала душу.
Айлін мотнула головою проганяючи спогади.
– Так є смерть, або ніщо, абсолютне ніщо.
Вона подивилася на Тойріна. Посміхнулася.
– Не переймайся, Норни кажуть, що моя нитка не повністю обірвана. Та й Дейра дещо дізналася. Ти ж придивишся за дівчинкою, коли мене не буде? Хоча, краще уходь по-можливості з нашого світу. Як прийде час, він сам тебе притягне.
– Я...ти же знаєш, я буду тут так довго як зможу. І за Дейрою обов’язково наглядатиму. Вона сильна жриця. Бачив я, як вона з легкістю відкинула подалі автомобіль одного зухвалого хлопця.
Він спробував посміхнутися, але йому здавалося, що та давня історія знову повторюється. Хоч Жнець і зміг повністю вбити ту істоту, перетворивши Юнмегію на величезну пустелю. Вони з іншими Богами знищили всі згадки про ті події. А зруйнований храм занесло піском. Постійні бурі і жахлива спека надійно оберігали цю місцину від непрошених гостей.
Айлін подивилася на голографічне зображення. Провела рукою, і воно зникло. Поглянула задумливо на Тойріна.
– Тойрі , а ти зможеш налаштувати віддалений, дуже віддалений доступ з цього пристрою до системи. – Айлін протягла йому невеличку фіолетову коробку-планшет.
–Наскільки віддалений? Збираєшся на Прокляті острови, загублені в Північних водах?
– Якби ж. Мені потрібен буде доступ з-за грані.
Тойрін взяв пристрій. Покрутив його. Поглянув на систему, на сестру.
– Я то його зроблю. От тільки сил він буде багато забирати.
Айлін кивнула. –Зроби його якнайшвидше. Він мені потрібен на вчора.
Тойрін кивнув. І поспішив в свою майстерню. Це був шанс не втратити сестру. Єдину близьку йому особистість. Більше нікого в рудоволосого і завжди наче веселого Бога нікого не було. Від смутку його рятували почуття гумору та завзята праця в лабораторії.
****
Тим часом Дейра дивилася у вікно розвозки, притуливши голову до скла, прислухалася до розмов. Співробітники «Кристалнема» скаржилися, що зарплатню знову затримують. Інженер-магомех по секрету сказав, що сьогодні має приїхати замовник. Він забере отой чорний здоровий кристал і відразу перерахує гроші.
От тільки спеціаліст з відділу енергопостачання, жалівся, що підприємство заборгувало за поставки каменю, і в першу чергу виплати підуть туди. То ж невідомо чи залишиться щось на зарплату.
Люди хоч і були обурені, але своє незадоволення ніколи не показували начальству. Бо чітко знали, що їх відразу виженуть з вовчим білетом. Це означало, що пристойної роботи їм не знайти.
Дейру ці проблеми взагалі не хвилювали. Вона була студенткою, якій дивом вдалося потрапити сюди на практику. Вона згадала той день, коли ледь не спізнившись прибігла на іспит. Хоч дівчина і була однією з найкращих студентів техномагів, але місце на виробництві «Кристалнема» було заброньовано за сином декана факультету хімерології. Дейрі вдалося потрапити на практику лише тому, що той зухвалий аненерг потрапив в ДТП. Казали, що його машину відкинуло блискавкою. Сама Дейра не спростовувала цього факту.
Приїхав на виробництво дівчина без діла сиділа за верстатом, очікуючи свого наставника. В цей час двоє різноробочих відвантажували великий чорний камінь.
Раптом один з чоловіків перечепився. Булижник впав і трошки надколовся знизу. Звідти потяглися маленька тріщина.
– Ватько! Гремлін ти косорукий! Сьогодні за ним приїде замовник. І якщо побачить – чоловік подивився на скол. Виїмка була дуже помітною і світилася болотним кольором.
– А він точно побачить.
– Та не кіпішуй Юрчику. Зараз все зробимо. – той що вронив камінь, озирнувся, побачив Дейру. – Ей дівчина, згоняй швидко до енергомехів, візьми в них пляшечку клею «Ебоксі4».
Дейра направилася шукати тих енергомехів. Пляшку з клеєм їй дали без зайвих питань. Навіть сказали, що її наставника сьогодні затримали на прохідній з «вихлопом» коментуючи це:
– Та там і прибором перевіряти не треба було. Він же на ногах не стояв і варнякав.
Забравши клей, Дейра поспішила в цех. Доки вона ходила, робітникі вже десь надибали аерозольну чорну фарбу.
Той якого назвали Ватько, вихопив пляшечку клею. І щедро наніс його на місце сколу, замазав тріщіну. Через пару хвилин трохи потер по тому місцю наждачкою. Бризнув фарбою.
– Ну от, наче нічого і не було. – перевів погляд на Дейру. – Ти тільки майстру не кажи. Бо зробить з мухи слона. Ще перероблювати доведеться. А так віддасть замовнику і сьогодні буде зарплатня.
Він мрійливо поглянув на стелю. Думками він вже був в місцевій забігаловці і пив дешеве пиво. Звісно ж з горілкою.
В цей час заглянув директор виробництва
– Що ви тут застигли. Замовник приїхав. Швидко тягніть камінь на двір.
Робітники схопили чорну брилу та потягли. Дейра пішла слідом за ними.
Вона уважно роздивлялася замовника. Їй здавалося що вона його вже десь бачила, але не могла пригадати де і коли.
«Треба буде ввечері все розповісти Айлін».
Ввечері довелося затриматися. Бо в бухгалтерії всім видавали зарплату. І Дейра теж з усіма стовбичила перед дверима, очікуючи своєї черги. Притулившись до стіни, в цій жахливій задусі, вона намагалася зрозуміти, чому в цій імперії все так складно. В Данніці з отриманням грошей взагалі не було проблем. Зарплату люди отримували «на карточку». Тут же, через велику кількість аненергів, ця послуга була не доступна.
