Саме в московському полоні доля звела Андрія Мельника з Євгеном Коновальцем. Там вони змужніли, зміцнили свій світогляд і ще більш скріпилися у вірі в українську справу.
У січні Андрію Мельнику вдалося втекти і прибути до Києва, щоб долучитися до творення Галицько-Буковинського Куреня, що згодом перейшов у славну формацію Січових Стрільців.
Не випадково Коновалець відразу запросив на шефа штабу й заступника А. Мельника. Тут він виявив себе як командир куреня в боях за Київ. Проте з природною йому скромністю згадував бойове хрещення Січових Стрільців, але й з гордістю: "Вдержання столиці в наших руках впродовж двох кривавих тижнів дозволило Центральній Раді ухвалити Конституцію УНР й дало безцінну поміч українській мировій делегації в Бресті.
Взагалі свою діяльність в 1919 році Андрій Мельник описує з найбільшою скромністю, всі заслуги приписує або Є. Коновальцеві, або полк. М. Безручкові, начальникові штабу Корпусу СС, зовсім поминаючи себе.
З 1922 починається епоха, в якій Андрій Мельник неодноразово опинятиметься в провідних та історично відповідальних обставинах, але взяв він ці труднощі з великим терпінням і розумінням за добро української справи.
А сам Євген Коновалець неодноразово повторював: "Я воїн і помру на фронті". Пророчі слова справдилися — хай і не буквально. Україна й надалі змушена була боротися одразу на кількох фронтах проти різних окупантів. На одному з них, у протистоянні з більшовицьким режимом, славний Провідник ОУН загинув у Роттердамі за рік до початку Другої світової війни, підло убитий підісланим московським агентом Павлом Судоплатовим!
Народжений в Галичині, Євген Коновалець все життя відстоював принцип: "Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ", твердо переконаний, що майбутнє української держави будується в столиці, яку варто захищати всіма силами. Московські окупанти хвалилися, що візьмуть Київ за три дні, але незламний і хоробрий народ, який навіть чисельністю не переважає, вже декілька років чинить спротив, а про Львів — їм і поготів думати!
Євген Коновалець завжди закликав до єдності і соборності, розуміючи, що також потрібна озброєна, вишколена і могутня власна армія. Маючи майже тридцять років, він став видатним і здібним командиром Січових Стрільців, з якими захищав Київ. Під керівництвом Коновальця Січові Стрільці взяли участь у придушенні більшовицького заколоту в Києві на заводі «Арсенал» та у боях з підрозділами армії Муравйова.
Під час облоги Києва у листопаді – грудні 1918 року Євген Коновалець командував Осадним корпусом військ Директорії.
Навіть після поразки національно-визвольного руху 1917-20 він не втратив віри у те, що Україна обов'язково стане незалежною, але прекрасно розумів, що лише безкомпромісна, непохитна і вперта боротьба дозволить здійснитись задуманому:
"Навіть серед найбільше несприятливих обставин нам не треба закладати рук чи то попадати в зневіру".
"Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо у цій боротьбі він себе зберігає від знищення".
"Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу".
Безсумнівно, що ці дві видатні постаті — Євген Коновалець та Андрій Мельник — відіграли в історії України визначну роль, продовжуючи заповіт предків і надихаючи прийдешнє покоління українців до боротьби. Чи багато хто знає про їхню діяльність? Відповідь розчаровує, оскільки десятиліттями ворожа пропаганда намагалася стерти згадку про них або ж очорнити їхні імена.
Чергова агресія московських окупантів довела, що війна ведеться не лише за території, а й за те, щоб зламати нашу національну свідомість, бо вони не припиняють своєї пропаганди проти борців за волю України, аби й виправдати чи уникнути власної відповідальності за злочини перед українським народом!
Історична правда повинна сьогодні лунати набатом, пробуджуючи серця українців, перемагаючи багатовікову пропаганду. Світ спостерігає за боротьбою незламного народу, тому їхню увагу теж слід привернути до наших борців, адже кожна вільна держава визнає і шанує своїх героїв, а про наших мало проінформовані.
Створення національного Пантеону, перепоховання Андрія Мельника і невдовзі Євгена Коновальця, Івана Мазепи, Степана Бандери та ін. наших діячів повинні знайти підтримку і справжнє розуміння значимості цих реалізацій. Вічне полум'я незламності нашого народу підтримує пам'ять про звитяжні бої, героїзм бійців і борчинь, що в минулому, що і в сьогоденні, тому так спрагло ведеться змагання за національну свідомість. Не ставаймо манкуртами, відмовляючись від нашого спадку чи зрадниками, що приймають сплюндровану історію ворогами за істину, бо через десятиліття ви будете братовбивцями і катами рідного народу!
Шануймо справжніх Героїв України, що віддали свої життя в боротьбі за незалежну державу, яку ми й захищаємо і сьогодні, бо споконвічний ворог не покидає спроб поневолити, захопити і знищити українців як націю.
Слава Україні!
Використані джерела:
1. АНДРІЙ МЕЛЬНИК. Спогади. Документи. Листування.
Упорядники: О. Кучерук. Ю. Черченко.
2. Полковник, що гартував українську націю — стаття в інтернеті
