Caruso | Розлука |
|---|---|
💔 Qui dove il mare luccica e tira forte il vento Su una vecchia terrazza davanti al golfo di Surriento Un uomo abbraccia una ragazza dopo che aveva pianto Poi si schiarisce la voce e ricomincia il canto 💔 Te voglio bene assai Ma tanto, tanto bene, sai È una catena ormai Che scioglie il sangue dint'ê vene, sai 💔 Vide le luci in mezzo al mare, pensò alle notti là in America Ma erano solo le lampare e la bianca scia di un'elica 💔 Sentì il dolore nella musica, si alzò dal pianoforte Ma quando vide la luna uscire da una nuvola Gli sembrò più dolce anche la morte Guardò negli occhi la ragazza Quegli occhi verdi come il mare Poi all'improvviso uscì una lacrima E lui credette di affogare 💔 Te voglio bene assai Ma tanto, tanto bene, sai È una catena ormai Che scioglie il sangue dint'ê vene, sai 💔 Potenza della lirica Dove ogni dramma è un falso Che con un po' di trucco e con la mimica Puoi diventare un altro Ma due occhi che ti guardano, così vicini e veri Ti fan scordare le parole, confondono i pensieri 💔 Così diventa tutto piccolo, anche le notti là in America Ti volti e vedi la tua vita come la scia di un'elica Ma sì, è la vita che finisce, ma lui non ci pensò poi tanto Anzi si sentiva già felice e ricominciò il suo canto 💔 Te voglio bene assai Ma tanto, tanto bene, sai È una catena ormai Che scioglie il sangue dint'ê vene, sai Te voglio bene assai Ma tanto, tanto bene, sai È una catena ormai Che scioglie il sangue dint'ê vene, sai 💔 | 💔 Вітер, як наче буря… Блиск сонця в мóрі меркне… На занедбаній терасі, Десь на півостровí Сорренте, Юнак турботно обіймає Дівча, якé щось плаче. Хлопець ніжно їй про щось шепоче İ починá співати: 💔 Кохаю, пам’ятай! Так сильно-сильно, — ти це знай! İ плачеш ти дарма, — Між нами буде тільки океан. 💔 Не те вже сонце, інше море… Позаду пів століття в Мексиці. Вернувся майже вбитий горем, Самотніший за всíх у Всесвіті. 💔 Увечері, відчувши смуток з нот, що грав, Він дав роялю спóкій вкотре. Таж раптом прозирнула Півмісяця підкова з хмар — İ вже про смерть думки солодші горя. Згадав він очі ті дівчачі, — Ті очі, глибші щó за море. Ледь стримався, щоб не заплакати, — Бо знав, що в тих сльозáх потоне. 💔 Кохаю, пам’ятай! Так сильно-сильно, — ти це знай! İ плачеш ти дарма, — Я повернуся, тільки зачекай. 💔 Це в опері можливо все, Щоб кожна драма гралась: Додавши трохи міміки ще й гриму зверх — Стаєш геть іншим вправно… Та лиш не під поглядом любовним — Таким близьким і чесним, — В ті миті губиш нить розмови İ плутаєшся в темі. 💔 Усе навкруг — як ніби стислося. Та й навіть весь той чáс в Америці. İ власне прожите життя здалося Не довшим за життя метеликів. Авжеж, його життя ось-ось скінчиться. Таж це не вартим є уваги. За щастя він вважав звільнитись, Тож лише й почав співати: 💔 Кохаю, пам’ятай! Так сильно-сильно, — ти це знай! İ плачеш ти дарма, — Між нами буде тільки океан. Кохаю, пам’ятай! Так сильно-сильно, — ти це знай! İ плачеш ти дарма, — Я повернуся, тільки зачекай… 💔 |
(1988) Lucio Dalla | (29 жовтня 2026 р.) Олександр Пузиренко |
Переклад, на відміну від оригіналу, — не за біографією Карузо.
