Люди…а хто такі люди?
Істоти, що думають, ніби живуть.
Ходять по світу, блукають усюди,
Роблять потуги знайти свою суть…
Пізнати бажають, знайти сенс у люті,
Навчають, як жити тебе і мене.
І руки спускають в безвихідній скруті,
Чекають, коли їхня зірка зійде.
Згрібають сміття, в свої грішнії душі,
Радіють невдачам, не своїм - чужим.
Навчились літати у небі, ходити по суші,
Вдихати в легені важкий, їдкий дим.
Сміються до болі в боках над коханням,
Не вірять у правду, засівши в брехні.
Марнують життя, ніби цей день останній,
Коли засинають в пекельній пітьмі.
Вдягають на вулиці маски з емоцій,
Ховать за ними свій тремор і страх.
Ковтають брехню мільйонами порцій,
Малюючи сміх на своїх устах.
Оговтайтесь люди, допоки не пізно,
Ще ж маємо з вами прокинутись шанс.
Я знаю, що ми непорівняно різні,
У кожного в серці знайдеться баланс…
