Після 1944 року відбулися депортації українців до СРСР, як і поляків до Польщі. І хоча в теорії все мало бути однозначно, на практиці бувало по-різному. Я вирішив відібрати кілька випадків, які мені здалися цікавими, і пропоную їх Вашій увазі. Завдяки їм видно, що навіть у темні часи польсько-українських відносин було місце для людяності і доброго сусідства. Також це трохи проливає світло на всю складність та заплутаність національного питання у той час.
Наприклад, такий документ, додав до заяви про надання польського громадянства собі та членам родини Дмитро Топчик. На його захист виступили односельчани з Тудорковичів(тепер - Україна), написавши в заяві:
«Ми, поляки з Тудорковичів, засвідчуємо власноручними підписами, що Дмитро Топчик із дружиною Степаниною та дочкою Мариною завжди доброзичливо ставилися до польського населення, а під час німецької окупації зберігали місцевого поляка Кароля Крупського. З цих причин вони цілком заслуговують на надання їм польського громадянства.»
Також цікавою є заява на захист перед виселенням до СРСР колеги з роботи - українця, до старости Грубешівського повіту, яку написали залізничники дільниці V на станції Грубешів. Як обґрунтування своєї прохання вони навели, що:
«Флоріан Д. є української національності, працює на залізниці, за весь час проявив себе чесним і сумлінним працівником, приніс багато користі при відновленні залізничної лінії Замосць - Грубешів.»
На окрему увагу заслуговує Якуб Шьвідніцкі із Хох(о)лова, Гміна Варяж (нині - Україна), який прокоментував факт внесення його з родиною до списку українців, яких готують до примусового виїзду з Польщі, наступним чином:
«Я належу до польської національності, греко-католицької віри, але ніколи не відчував себе українцем і завжди був прихильним до польського населення. (…) Моя дружина — корінна полька. За часів німецької окупації, протягом п’яти місяців, ризикував своїм життям, беріг у себе Казимира Яблонського, на якого видали смертний вирок банди УПА.»
10 жовтня 1945 року мешканці села Джєканув направили до повітового староства у Грубешові листа з наступним змістом:
«Ми, нижче підписані, польські громадяни з Джєканува та околиць, звертаємося з проханням до пану старості у Грубешеві забезпечити безпеку життя і майна громадянина Михайла Кіцуна з Джєканува, який своїми вчинками, чесністю, лояльністю до Республіки Польща повністю заслуговує цього. В часи німецької окупації, будучи в цей час управителем гміни Монатиче, нікому з поляків не заподіяв зла, завжди захищав постраждалих, прикривав місцевих, людей, виселених із інших гмін, біженців з-за Бугу, кидав їм притулок, годував, опікувався ними, не дозволяв виселення, забороняв садити підводи у польського населення для Ukrain. SD, котрі тут дислокувалися, оскільки траплялися випадки, коли поляків, в яких забрали підводи, били по дорозі. За часи окупації тут не траплялось убивств, пограбувань, крадіжок чи підпалів. (…) В останні дні йому завдали шкоди: вночі невідомі особи викрали його коров, погрожували смертю й наказували залишити господарство і їхати до ЗРСР. (…) Ми, поляки, бажаючи віддячити йому за його заслуги під час окупації для польського населення, прагнемо, щоб він залишився тут.»
Не можна сказати, що такі випадки були нормою, закономірністю чи правилом, однак в них також не було нічого дивного.
Дані фрагменти було взято з наукової роботи під назвою UKRAIŃCY Z POWIATU HRUBIESZOWSKIEGO I TOMASZOWSKIEGO WOBEC PRZESIEDLEŃ W ZWIĄZKU Z NOWĄ GRANICĄ POMIĘDZY RZECZĄPOSPOLITĄ POLSKĄ A ZSRR PO 1944 R. доктора Анджея Вавринюка(Państwowa Wyższa Szkoła Zawodowa w Chełmie).
