3 липня 1949 року в Люблінському кафедральному соборі побачили, як зі зображення Богородиці з’явилися сльози, які капали з її обличчя і стікали на землю.
Обставини чуда
Це відбулося близько 13:00, наприкінці меси, ймовірно, під час читання оновленого акту посвяти дієцезії Непорочному Серцю Діви Марії. Першою помітила краплю (визначену як кров’яну сльозу) на правій щоці Марії сестра Станіслава Садковська (з монашим ім'ям Барбара). Вона покликала церковного служителя Йозефа Войтовича, щоб переконатися, що на образі дійсно сталося диво. Той повідомив священика Тадеуша Малца. Звістка про цю подію швидко поширилася Любліном, і люди почали масово збиратися у соборі. Для підтримки порядку місцеві церковні служителі організували служби з охороною, яку комуністи з іронією називали "папська гвардія" через білі й жовті пов'язки на рукавах.
Наступні події
Наступного дня паломники рушили до собору. До 10 липня в ньому зібралося приблизно 38 тисяч осіб. Єпископ Люблінський Пьотр Кальва створив комісію для дослідження цієї події. До її складу входили, зокрема, хімік, лікар, художниця, юрист і священники. Керівник лабораторії при Медичному університеті у Любліні, доктор Зигмунт Дамбек дійшов висновку що рідина не була ні кров’ю, ні сльозами, додавши, що Комісія не здатна визначити причини виникнення цього явища.
10 липня було зачитано пастирський лист єпископа Пьотра Кальви щодо цієї події. Єпископ вказав, що не слід вважати цю подію надприродною або чудесною, і рекомендував вірянам припинити організацію паломництв. У пресі з’явилися фрагменти цього листа. Священники у Любліні по-різному оцінили опублікований лист. Більшість з яких сприймали його як результат тиску владних структур.
Реакція партії
Після появи сліз на образі партія вирішила дослідити цю справу в Любліні. Щоб запобігти зібранням, влада закрила дороги до міста, не впускала туди приїжджих і не продавала залізничних квитків до міста, а також залучила підрозділи Корпусу Внутрішньої Безпеки (KBW).
13 липня у газеті «Sztandar Ludu» з’явилася перша стаття про ці події. В ній йшлося, що 3 липня у Любліні поширились чутки про появу сліз на зображенні Богородиці у соборі і про нібито «чудесні зцілення». 16 липня «Trybuna Ludu» опублікувала статтю під назвою «Закінчити ганебне видовища – закликають робітники Любліна», а 19 липня з’явилася стаття під назвою «Народ Люблінщини вимагає покарати винних у подіях перед собором».
Трагедія
13 липня біля собору трапилася трагедія – загинула Helena Rabczuk, а 19 осіб отримали поранення. У спеціальному додатку до газети «Sztandar Ludu» повідомлялося, що внаслідок обвалу дерев’яного бар’єра, який розсипався під натиском натовпу вірян, виникла паніка. Збентежений натовп затиснув і задушив Рабчук. Влада використала цю смерть для атак на духовенство і віруючих. Попри розслідування, не вдалося встановити винних. Це подія була використана ЦК партії, щоб звинуватити «організаторів чудес» у підбурюванні та провокаціях. Офіційно засуджували священників і паломників у причетності до смерті 21-річної дівчини.
Багато людей стверджували, що Рабчук була затоптана у результаті провокації Управління Безпеки (UB). Деякі свідки заявляли, що її навмисно вбили якісь чоловіки. У документальному фільмі серії «З архіву Інституту національної пам’яті» висловлюється гіпотеза, що агент UB або завербована особа вбила Рабчук, скинувши на неї цеглину або дошку. Інші припускали, що її вбив молодий чоловік, який підстрибнув і вдарив її кастетом. Після удару у плече і потилицю, ті, хто був поруч, почали кричати, що стіна собору обвалилась, що спричинило паніку.
Подальші події та репресії
17 липня на Plac Litewski сталося провокаційне дійство з боку влади. Під час меси у церкві капуцинів звучали антицерковні промови. За цим у напрямку церкви почав рух демонстративний хід. У ньому брали участь працівники місцевих заводів, яких змушували брати участь під загрозою втрати роботи. За даними «Informacyjnego Biuletynu PZPR», у поході брало участь близько 20–25 тисяч осіб. За свідченнями учасників, у колоні йшли сили Milicji Obywatelskiej, UB і KBW у цивільному, які кричали антикомуністичні гасла. У результаті виник конфлікт між учасниками служби у церкві і правоохоронцями, що тривав у період 10–17 липня. За цей час було арештовано близько 500 осіб.
20 серпня відбувся перший судовий процес по справі подій 17 липня. 15 обвинувачених отримали покарання від 10 місяців до 2 років ув’язнення. Судові процеси тривали майже рік. Більшість обвинувачених перебували у слідчому ізоляторі кілька місяців. 50 осіб були засуджені ухвалами суду. Випущених із в’язниці зобов’язали періодично з’являтися до UB. Студентів, яких засудили, не допускали до навчання, а ті, що повернулися на роботу, втратили право на підвищення зарплати та просування по службі. Проте ці репресії закінчилися у 1956 році внаслідок політичної відлиги.
Затримано також священників Тадеуша Малца і Владислава Форкєвича, а також двох церковних служителів. Судовий процес 1950 року відкладався після першого дня і так і не був поновлений. Завдяки втручанню Примаса Стефана Вишинського, священики були звільнені. Процес формально було припинено у 1958 році.
Управління безпеки створювало на затриманих спецдосьє з інформацією про їхню родину, місце роботи чи навчання, освіту, громадську діяльність перед Другою світовою війною, сучасну партійну приналежність. Їх жорстоко допитували а тримали у гірших умовах ніж кримінальних злочинців.
Під тиском влади єпископ Пьотр Калва закрив собор на період з 18 до 23 серпня. В країні розгорнулася «антисповідна кампанія», яку проводили працівники UB, члени партії та держслужбовці. На масових заходах йшлося про критичні промови щодо подій у Любліні і у зв’язку з ними звинуватили, зокрема, нібито провокаторів. На Західному Помор’ї провели 1092 зібрання, у яких взяли участь 56 453 особи, з них 3871 висловили свою думку. Відповідно до «Biuletynu Informacyjnego PZPR», участь у зборах брали й представники інших установ, зокрема, чисельністю до 20–25 тисяч осіб.
У період з 3 по 28 липня 1949 року Відділ V Люблінського воєводського UB задокументував 114 випадків, які у народі вважали чудесами.
Епілог
26 червня 1988 року, за згодою Ватикану, ікона Богородиці отримала корону, яку освятив кардинал Юзеф Глемп.
