Цього разу хочу поговорити про Барда-лучника, який зумів вирішити проблему дракона одним пострілом. Правда, до того Смауг зруйнував Есгарот, але це не провина Барда. Як у книзі, так і у фільмі лучник виглядає ізгоєм, принаймні на початку. І ми швидко розуміємо чому. Його предок був правителем Дейлу, але не зміг вбити Смауга, коли той прилетів і почав руйнивати все навколо. Насправді, він зробив, що міг, залишивши щербину у броні дракона, через яку змія зрештою і вбили, правда через багато років. Теоретично Бард міг би претендувати на посаду голови Есгароту, але після поразки з драконом всі жителі вважають його рід винним у тому, що відбулося.
На цьому завжди робить акцент бургомістр, який явно боїться конкуренції зі сторони Барда, хоча той ні на що не претендує. Вочевидь, губернатор відчуває невпевненість, він здогадується. що місцяни його не підтримують. При такій політиці самозбагачення це не дивно, але ж хто буде звинувачувати сам себе. Бард і сам пам”ятає про невдачу свого предка і намагається не піддаватися спокусі скупатися в золотих ріках Еребору, в які дуже хочеться вірити його співгромадянам. Зрештою, лучник виправляє “історичний промах” Гіріона, не лишає місцян післа знищення міста, відновлює статус кво свого роду і підтверджує свою “фартовість” як лідера. Логічно, що після цього всього він отримує статус короля відбудованого Дейлу.
Враховуючи, що “Гобіт” - це значною мірою репетиція “Володаря перстенів”, Бард мені перегукується з Арагорном. В обох випадках майбутній король спочатку відторгнений чи забутий через певні слабкості його предків. Згодом він виправляє ці історичні огріхи, наскільки може і повертає статус кво собі і своєму народу. Не думаю, що Толкін “тренувався” на Бардові, обидва персонажі повноцінні і незалежні один від одного. Але ідея “зціленої” і відновленої династії звучить і там, і там. А що ви про це думаєте?
