Однією з тем, якою полюбляють маніпулювати псевдозоозахисники, є смертність тварин у державних установах. Але давайте розглянемо це детальніше, адже факт, що всі ми смертні, заперечити складно.
Існує поняття «колекція зоопарку» - це сукупність усіх тварин, які утримуються в установі. Для зоопарку з колекцією близько 1500 особин середній рівень смертності становить 75–150 випадків на рік у межах природних і контрольованих процесів. Наприклад, КУ “Одеський зоопарк” налічує близько 1600 тварин і понад 200 видів. За відкритими даними річних звітів установ-членів EAZA та великих європейських зоопарків, середній рівень річної смертності зазвичай становить 5–10% від загальної кількості тварин. Авжеж, поповнення колекції теж відбувається: найчастіше це природне контрольоване розмноження чи покупка та/або обмін нових тварин із іншими зоопарками.
У професійному середовищі ключовим показником є не сам факт смертності, а її структура та причини. У належно керованих зоопарках більшість випадків мають природний або медично обґрунтований характер: старість, хронічні захворювання, ускладнення або підвищена смертність серед новонароджених. Кожен випадок фіксується, проводиться патологоанатомічний аналіз, причини документуються та використовуються для внутрішнього контролю якості утримання. Обов’язковим є ведення повної ветеринарної звітності та публікація узагальнених даних. У стабільних установах показники залишаються відносно рівномірними, а їхні коливання мають пояснення. Різкі зміни або відсутність відкритих даних можуть свідчити про системні проблеми.
Хочу тут навести приклад зоопарку в Познані, про суд на бувшою директоркою якого я вже писала. На 2024 рік в обох зоопарках було приблизно 1400 тварин. У Познані є два зоопарка: старий та новий. Оскільки із одного із найвідоміших зоопарків він перетворився на ганьбу польского уряду, встановити точну кількість тварин зараз неможливо. Але показовим є те, що смерті тварин просто перестали публікувати у соціальних мережах, тому що їх стало забагато. Як говорять деякі фахівці, що за нового директорства колекція скоротилась до приблизно 1000 голов. Таке швидке скорочення авжеж викликає багато питань.
Тривалість життя великих диких тварин суттєво відрізняється залежно від умов утримання. У сучасних зоопарках, за належного догляду, більшість видів живуть довше, ніж у дикій природі. Зокрема, леви живуть у зоопарках у середньому 18–22 роки (проти 10–14 років у природі), тигри - 15–20 років (у дикій природі 10–15), ведмеді - до 25–35 років (проти 15–25), жирафи - 20–25 років (у природі 15–20), носороги - 30–40 років (у природі 30–35), слони - 50–60 років у хороших умовах (у природі 50–70), а багато видів змій можуть жити 15–25 років у неволі (у природі часто менше через хижацтво та нестабільні умови).
Однак окрему категорію становлять тварини, врятовані з цирків, приватних звіринців або інших форм експлуатації. У таких випадках навіть після потрапляння до зоопарків чи реабілітаційних центрів їхня тривалість життя часто є суттєво скороченою у середньому на 20–50% від потенційної норми для виду. Причинами є хронічний стрес, неправильне годування, травми, порушення опорно-рухового апарату, психологічні розлади та відсутність належної ветеринарної допомоги в минулому. Особливо це стосується великих хижаків і слонів, у яких наслідки експлуатації можуть бути незворотними. У результаті навіть за належного подальшого догляду такі тварини рідко досягають типової для виду тривалості життя.
Маніпуляції навколо цієї теми зазвичай базуються на емоційному сприйнятті: великі тварини привертають більше уваги. Чомусь ніхто не створює скандалів через смерть риби чи ящірки, але смерть ведмедя миттєво стає новиною. При цьому достатньо базового пошуку, щоб перевірити середню тривалість життя виду перед поширенням гучних заяв.
У Європі реальні розслідування чи скандали починаються тоді, коли тварина померла раптово та не у похулому для конретного виду віку. Наприклад, найбільших скандалів Європи осені 2025: смерть слоніхи Ніно у 8 років у Зоопарку в Познані від несвоєчасно наданої допомоги при поранені лапи, та евтаназія трьох немовлят тигрят у зоопарку в Лейпцигу, аргументуючи тим, що їх не були де розміщувати. В нас - тварині "достатньо" померти в момент медійного нападу на комунальний зоопарк.
Ще один важливий момент: стан здоров’я тварин у більшості випадків не приховується і не тому, що «немає сенсу», а тому що це практично неможливо. Комунальні зоопарки залучені до наукових досліджень, ветеринарних практик, а також перебувають під контролем міжнародних асоціацій. У професійному середовищі «неочікувані» смерті рідкість. Наприклад, за словами ветеринарки центру порятунку диких тварин Інни Васильківської, колекція Одеського зоопарку є «підстаркуватою», тобто значна частина тварин зрілого віку, що природно впливає на рівень смертності.
Проблема “старіння колекції” характерна для багатьох зоопарків України. Через відсутність системної державної політики оновлення колекцій тварини часто є спорідненими між собою, а зоопарки змушені обмінюватися ними для підтримання популяцій. Водночас так зване «чорне розведення» у державних установах практично неможливе, воно економічно невигідне та занадто складне з точки зору документального супроводу. Цю нішу фактично займають приватні зоопарки, де доступ до тварин часто залежить не від правил, а від особистих зв’язків. Саме тому, наприклад я витупаю за закриття приватних зоопарків, але за збереження державних, тому що інакше, наші нащадки не зможуть відрізнити козла, коня, гуану та колібрі, бо зможуть дивитись лише зображення у книжках.
