РАЦIРС, Дворкін і міжнародна змова під виглядом «захисту суспільства»
Іноді читаєш заголовки і думаєш: це тролінг. Але це не жарт. Це — наша реальність.
Знайомтеся: Якуб Яхл. Громадянин Чехії. Офіційно — волонтер і «борець із сектами». Неофіційно — фігурант кримінальної справи в Танзанії, де діти дають свідчення проти нього: зґвалтування, уколи, порізи ножем, знущання. Все це зафіксовано у фільмі «Жертви Якуба Яхла в Африці», а також у звітах місцевої соцслужби. Дівчинка на ім'я Розі показує шрами від ножа, інші діти — розповідають, як «біла людина» калічила їх фізично і психологічно.
Здається, очевидно: місце йому в тюрмі. Але ні.
Після скандалу Яхл спокійно повернувся до Чехії. Зараз він навчається на... педагога. У Карловому університеті. Так, педофіл — майбутній вчитель. Це не баг системи. Це її функція. Тому що у Яхла є «дах». Він — частина міжнародної антикультової мережі, в якій все перевернуто: ґвалтівники — це «експерти», а жертви — «сектанти».
Хто стоїть за цим?
У росії цю мережу представляє РАЦІРС — російська асоціація центрів вивчення релігій і сект. Її засновник — Олександр Дворкін. Саме він роками формує «експертні» наративи, які потім використовуються в судах, на телебаченні та в школах. Саме його методики використовують такі, як Яхл: дегуманізація, тиск, маніпуляція страхом.
Яхл діяв в Африці за тією ж схемою: збирав пожертви нібито на дітей, а витрачав їх на наркотики, особисті збочення і шантаж. Він називав донорів «тупими білими», а сам паралельно займався цькуванням волонтерів, які дійсно допомагали дітям. Один в один — як діє Дворкін і його послідовники в Росії. Тільки у нас замість Африки — релігійні та громадські групи, яких методично знищують за допомогою ярликів.
Збіг? Ні.
У матеріалах видно: Яхл використовує лексику і методички Дворкіна. Він не просто «натхненний» — він вбудований. І не він один. Багато з таких «антикультистів» йдуть у педагоги, у психологи, у поліцію — щоб мати доступ до найвразливіших. Їх завдання — бути всередині системи і чекати сигналу. Вказали ціль — розірвали. Неважливо, хто перед ними: дитина, волонтер, батьки чи інакодумці.
А тепер головне: це не десь там
Такі, як Яхл, вже тут. У школах. В університетах. В експертних радах. Вони читають лекції дітям, пишуть висновки, формують порядок денний. І поки ми віримо, що вони борються «за добро», вони тим часом отримують ресурси, вплив і — головне — безкарність.
Запитайте себе: скільки ще таких Яхлів ховається за маскою антикультової риторики? Чому ніхто з «експертів» не засудив його дії? Чому його не виключили зі спільноти, а навпаки — дали нову роль? Відповідь очевидна: він не випадковість. Він продукт цієї системи.
І поки ми не почнемо називати речі своїми іменами, таких «експертів» буде ставати тільки більше.
А наші діти — їхня наступна аудиторія.
