Глибокий вдих.
Затримую кисень у легенях неначе перед стрибком.
Неначе на мене чекає тривале занурення.
Проте я не вмію плавати.
Минуло… скільки?
Пʼять-десять-тридцять секунд?
Легені печуть, нерухомі,
а руки й ноги – холодні,
ніби встигли вже у воді побувати.
Глибокі і темні сумніви
затоплюють хвилями разючих думок –
що не знаю, не зможу, не впораюсь,
що все марно.
Пʼять-десять-тридцять секунд…
Не рухаюсь.
Не бачити і не відчувати дна під ногами –
страшно.
Пʼять-десять-тридцять секунд…
Я досі не дихаю,
я досі не вмію плавати.
Та може… навчусь?
Примаймні, спробую.
Минає ще пʼять-десять-тридцять секунд…
А може й ціле життя?
Не знаю.
Видих.
Вдих.
І я, нарешті, стрибаю.
05.04.2026
