Що ховається за «думками»?
У повсякденному житті ми найчастіше маємо справу з двома питаннями: «Що ти про це думаєш?» і «Як ти щодо цього почуваєшся?». Але наші відповіді виходять за межі бінарності «думка — почуття». Навіть у найпростіших і найкоротших висловлюваннях закодовано цілий комплекс із різноманітних видів інформації. Стереотипи, оціночні судження, упередження, чутки, пропагандистські тези — все це вміло переплетено із фактами. І якщо у звичайній розмові розпізнати небезпечні елементи та вказати на них доволі легко, то в інформаційному просторі для цього знадобиться покращувати навички медіаграмотності.
Від рекомендації до обов'язку
Поза професійним середовищем працівників ЗМІ в Україні про медіаграмотність активно заговорили лише після початку війни. У 2014-му, з огляду на політично-ідеологічні чинники, уваги до пропаганди ворога було менше, однак наголоси на необхідності споживання лише підтвердженої інформації все ж робилися. Хвиля більш цілеспрямованої боротьби проти фейків розгорталася пропорційно до збільшення тиску й нахабності заяв із боку країни-агресорки.
Проте з початком повномасштабного вторгнення було розгорнуто також і всеохопну операцію в інфопросторі. Медіаграмотність змінила характер із рекомендаційного на обов'язковий — при чому в контексті не примусу, а життєвої необхідності. Поділ на «ми» і «вони», спроби видати емоції за факти — ланцюжок тактик ведення гібридної війни та поширення маніпуляцій можна продовжувати до нескінченності. Віра у війну тривалістю «2-3 тижні» могла коштувати життя людям, які не встигли виїхати з окупованих територій, а розповсюдження спотворених історичних фактів посилює почуття меншовартості.
Бути медіаграмотними сьогодні — бути свідомими. Аналітичний підхід до сприйняття інформації робить будь-які ІПСО просто нежиттєздатними. Відсутність реакції — і дезінформація не досягає своєї мети.
Як розвинути медіаграмотність?
Для початку варто зробити підготовчий, однак чи не найважливіший крок: перетворити будь-яку пасивність у взаємодії з інформацією на активні дії. Читаєте пост? Ставте питання. Натрапили на свіжі новини? Перевірте джерела. Знову «експерти» поширюють голосні тези? Ставте під сумнів. Мислення сучасної людини перетворилося на кліпове — здатне сприймати інформацію лише фрагментарно. Перед тим, як переглянути будь-який контент, ми ніби ставимо уявний ультиматум: або зацікав мене за кілька секунд, або я прогорну стрічку далі. Це дає зелене світло використанню провокативних питань на початку відео та гучних заголовків, які зовсім не відповідають змісту.
Далі — навчіться розпізнавати основні «шкідники» серед потоку інформації. Цей крок стане чудовою нагодою для додавання нового напрямку до свого процесу самоосвіти. Основна ціль — виокремити характерні ознаки ключових тактик маніпуляцій та дезінформації. Найбільш ефективним методом вивчення є навчання на курсах. Навіть короткі безплатні програми стануть у пригоді для розвитку базового рівня медіаграмотності. Яскравим прикладом є кілька курсів із платформи Prometheus, яка є одним із лідерів у сфері онлайн-курсів в Україні, а також популярні програми від студії онлайн-освіти EdEra. Саме формат курсу забезпечує структурованість викладу інформації та можливість протестувати навички на практиці. А після підготовки, безперечно, зможете від ідентифікації перейти до відокремлення.
По-друге, поширюйте обізнаність. Це ще один вимір згаданої раніше потреби бути активними: інформація — це про середовище, про мережу. Тож станьте прикладом для свого оточення, поширюйте спростування фейків у соцмережах, заохочуйте друзів до навчання. Ба більше, доцільно ввести медіаграмотність у шкільну програму, оскільки середній вік, коли діти починають користуватися інтернетом, стрімко знижується, а батьки, самі не маючи достатніх знань чи вмінь, не можуть якісно пояснити особливості поведінки в мережі. До того ж держави часто йдуть на доволі пасивні кроки в цій сфері: застосовують обмеження, а не навчання чи запобігання. Так, наприклад, з 1 січня в Китаї введено «комендантську годину» для неповнолітніх користувачів інтернету. Відтак введення медіаграмотності як модуля громадянської освіти й убезпечить дітей, і сприятиме формуванню правильного ставлення до власної культури й історії.
І наостанок — не забувайте сприймати себе не лише як споживача, а і як джерело інформації. Відомий французький письменник Бернар Вербер зробив доволі влучне зауваження: «Між тим, що я думаю, що я хочу сказати, що я вважаю, що я кажу, що я кажу, що ви хочете почути, що ви вважаєте, що хочете почути, що ви чуєте, що ви хочете зрозуміти, що ви думаєте, що ви розумієте, що ви розумієте... є десять можливостей того, що в нас можуть виникнути певні проблеми в комунікації. Але спробуймо все ж таки…».
Тому моніторте власні думки та висловлювання не менш пильно, щоб підтримувати становлення якісного й безпечного інфопростору та досягнути високого рівня медіаграмотності. Майбутнє за вами!
Над дописом працювали:
Авторка: Вікторія Митько (@vitmtk) — студентка Факультету правничих наук НаУКМА, учасниця студентських організацій.
Редактор: Денис Лукін (@deni_look_in) — історик, письменник.
Дизайнерка: Аріна Ховзун (@arizuha) — студентка програми «Етика. Політика. Економіка» в Українському католицькому університеті, івентниця/ дизайнерка студентських організацій.
Наше медіа працює саме завдяки твоїй підтримці. Вподобай цей допис, пошир його серед друзів і подруг, напиши нам схвальний чи не дуже відгук, бо це мотивує нашу команду продовжувати й покращувати власну діяльність.
Твій донат сьогодні є внеском у майбутнє кожного й кожної з нас. Вікторія зможе придбати цінні мемуари захисниці гендерної рівності. А ви б не хотіли отримувати винагороду за старанну щоденну працю?
