Я неймовірно душна людина, коли діло стосується всякої достовірності, автентичності, правдоподібності та інших подібних речей. Тому умовну «Одіссею» Нолана чи всякі недавні історичні фільми Рідлі Скотта мені важко дивитися. Вони відверто халтурять у тому, як виглядають костюми, декорації та масовка.
Особисто іронічним для мене було те, що у фільмі «Підземелля і дракони» обладунки фонових вартових та персонажів виглядали більш автентично та історично, ніж в «Останній дуелі». А D&D — це фентезі, яке просто хотіло бути хорошим фентезі.
Цей ліричний відступ був потрібен для того, щоб ви зрозуміли: хоч об'єкт огляду — це фентезі, але там дуже багато цікавих історичних відсилок, які додають вигаданій і моментами еклектичній історії автентичності та правдоподібності.
Ідея, яка вийшла з-під контролю
King Arthur: Legion IX спочатку мала бути ще одним DLC до гри King Arthur: Knight's Tale. Це доволі очевидно з того, як багато тут реюзів асетів та супротивників з основної гри, наскільки вона менша і як мало тут нововведень.
Я не грав в оригінальну гру, але погляд на відеоряд та сотні відгуків гравців, які це відзначають, наводить на думку, що це все ж було DLC, але воно виявилося настільки великим, що його вирішили зробити окремою грою.
Добре це чи погано? Для мене особисто — добре, але я розумію розпач інших гравців. Хотілося б більше нововведень і всякого такого. Просто я не грав у King Arthur: Knight's Tale, тому для мене вторинність не грає великої ролі.
Завоювання
Події розгортаються на Авалоні. Це щось середнє між потойбіччям та іншим виміром.
Ваш протагоніст — представник Дев'ятого легіону, ціль якого — завоювати Авалон в ім'я Нового Риму. Проте є пара «але».
Перш за все, вам не раді. Дев'ятий легіон — це буквально римляни з пекла, які виглядають так, ніби вони є плодом інцесту демонів.
Друга проблема — це те, що ви тут не єдині, хто хоче все завоювати. Пікти, Камелот, християни, ельфи з кельтської міфології, інші римляни. Загалом, різноманіття ворогів вражає.
Герой і його зоопарк
Основний протагоніст, яким ми будемо керувати, — це Гай Юлій Ментон. Трибун Дев'ятого легіону і предок Юлія Цезаря.
І останнє доволі важливо, бо деякі інші мертві легіонери неодноразово посилатимуться на те, що знали його ще за життя, а його привілейоване становище в Дев'ятому легіоні продиктоване тим, наскільки славним є його нащадок.
Але сам протагоніст дуже скептично налаштований до свого нащадка. Він має щодо нього ну дуже неоднозначну думку. Бо, з одного боку, Цезар для Ментона реально виглядає як нащадок, яким можна пишатися: воєначальник, завойовник, військовий і політичний діяч.
З іншого ж боку, наш протагоніст народився в часи класичного республіканського Риму, і Цезар для нього виглядає як руйнівник усіх його ідеалів.
Його преторіанець, Октавій Рем, є продовженням поглядів класичного римського обивателя, який завжди намагається діяти й говорити з точки зору звичайного римлянина. А також Рем найчастіше пропонує найадекватніші й найавтентичніші вирішення проблем, які міг би запропонувати тільки істинний син Вічного міста.
Я неспроста згадав цих двох разом. Справа в тому, що у грі є система політичних координат: демонізм, гуманізм та нейтралітет.
Ментон і Рем є нейтральними за світоглядом, а решта чотирьох персонажів мають приналежність до якоїсь ідеології. Весталка і сікаріо представляють гуманізм, а темний маг та центуріон — демонізм.
Ці ідеології є крайнощами у питанні того, як правити, як поводитися з ворогами і які засоби застосовувати для досягнення цілі.
Крім очевидних бафів і дебафів для ваших супутників за дотримання тієї чи іншої ідеології, є й цікавіші наслідки. Деякі персонажі не будуть відправлятися з вами на завдання, якщо його ініціював персонаж іншої ідеології.
І всякі дилеми теж часто ставитимуть вас перед вибором між двома ідеологіями. Хіба що Рем підкине нормальний варіант виходу із ситуації.
Прийшов, побачив, переміг
Новий Рим сам по собі не стане великим. Вороги й заздрісники хочуть завадити його величі, а отже, їм потрібно показати, що їхні злі наміри не втіляться. Бажано гладіусом під ребра.
Кожен ваш персонаж має унікальні навички, пасивні здібності та спецуміння, які додають варіативності до того, як ви можете поводитися на полі бою.
Крім цього, деякі предмети для ваших підопічних теж можуть змінити геймплей. Іноді навіть кардинально змінюючи темп гри.
Коли ж усі навички розподілені, зілля куплені, а зайвий мотлох проданий, треба вирушати на завдання.
Більшість завдань доволі короткі та лінійні, але це не означає, що ви занудьгуєте. Бойові ситуації, в які ви потраплятимете, доволі варіативні.
Є звичні: оточення, стінка на стінку, утримання позицій і банальні заруби з жирним мобом. Але гра дуже швидко показує, що вам доведеться адаптовуватися до незвичних обставин: вбивати ворогів у правильному порядку, переживати нескінченні хвилі, утримувати умовну висоту.
Це лише короткий список того, що на вас чекає. І це не кажучи вже про те, що є механіка броні, добивання ворогів, щоб ті не переродилися, та купа статусів і ефектів. Але розбір бойової механіки краще перенести на інший раз.
Також локації нерідко мають різні секрети, які можуть дати вам додаткову зброю, ресурси та лор.
Самі ж бої відбуваються за дуже простою математикою. Спочатку всіма своїми юнітами дієте ви, потім — супротивник. Ніякої ініціативи.
А після закінчення квестів ви повертаєтеся у свій хаб — Новий Рим. Колонію зі скромними можливостями та візуальним оформленням, але великими амбіціями.
Тут ви купуєте спорядження, розбудовуєте інфраструктуру і покращуєте споруди для бафів.
Коли сценарист знає, що пише
Мені гра зайшла з точки зору тексту. Тут римляни звучать і говорять як римляни. Навіть не як стереотипні римляни, а саме автентично. А в нас тут фентезі.
Мова тексту трішки поетична, пафосна, але при цьому зберігається суть розмови й дискусії між персонажами. Коли ви робите вибір чи обговорюєте щось, персонажі часто апелюють до римського побуту, тактики та законів.
Той же самий вибір між гуманізмом та демонізмом наративно — це не добро і зло, а питання того, як вестиме експансію Новий Рим.
Тут немає добрих хлопців, бо такий закон жанру темного фентезі, але можна бути або кровожерливим завойовником, або милосердним завойовником.
Але ви все одно завойовник.
Шкода, що це DLC
Вторинність гри відчувається. Музичний ряд тут прісний і нічим не виділяється. Він не шкодить наративу, але й допомагає йому доволі посередньо.
Дизайн локацій, хабу та багатьох другорядних персонажів — це або реюз мобів, або реюз асетів з іншої гри, або воно зроблено нашвидкуруч.
Особливо засмучує дизайн Нового Риму. На фоні Камелоту з основної гри це виглядає бюджетно та недороблено.
Та й сам статус гри у таймлайні серії ну дуже неясний. Це спіноф? Окрема гра? DLC? Сиквел? Це все дуже плутає.
Для спінофу їй бракує характерних рис окремої гри, але й окремою грою її складно назвати, бо вона сильно прив'язана до франшизи. Для DLC вона надто велика, а для сиквелу — надто вторинна й мала.
Видно, що гра була зроблена нашвидкуруч, з браком фінансування і без чіткого плану.
Висновки
King Arthur: Legion IX — це гра про те, як ентузіазм, креативний підхід та професійність можуть допомогти зробити хорошу гру.
Недоліки гри доволі очевидні: музика, дизайн, загальна вторинність та незрозумілість статусу. Сумно, що недоліки такі великі, але, на щастя, не фатальні.
Текст гри та персонажі повністю задовольнили мого внутрішнього історичного душнілу. Це хороше досягнення, особливо враховуючи, що в нас артуріана з гігантською кількістю допущень.
Тобто вони взагалі не були зобов'язані цього робити, але вирішили зробити. А це похвально.
Як любитель покрокових тактик, я оцінив різноманіття бойових ситуацій, у які потрапляв у ході гри. Зазвичай покрокові тактики не мають і третини такої варіативності, а все найчастіше зводиться до знищення супротивників.
Це гра не без недоліків, але однозначно хороша.
