Наїв — це вільне мистецтво, художній напрям, що знаходиться на межі між професійною та народною творчістю. З плином часу він набув нових рис. Як культура не спиняється у розвитку, так і митці, у процесі пошуку себе, знаходять нові грані наїву. І щоб звичайному глядачеві помітити ці грані, потрібно зануритися у світ сучасного українського наївного мистецтва.
З радянських часів художня освіта стала доступнішою, а методи навчання вже не включали у себе просування політичної ідеології та соцреалізму як єдиного вірного стилю. Та багато митців лишалися заручниками академізму, не в змозі відокремити реального себе від жанру. Саме тоді вони зверталися до наїву – свідомо обирали вийти за рамки, бути вільним у своєму прояві.
Теми сучасного наїву
Разом зі своїми творцями сучасний наїв пройшов трансформацію: змінилися традиції й символіка, змістилися акценти, впізнаваних сюжетів стало більше. Адже мистецтво перетікає у міста та оселяється у квартирах, живе і дихає разом з митцем. Наївні художники віднаходять нові сенси у переосмисленні актуальних проблем, або, навпаки, ховаючись від них та від жорстокої реальності.
На картинах змінився навіть побут – з’явилися пейзажі багатоповерхівок, портрети з супермаркетів та громадського транспорту. До прикладу, Люся Іванова показує вид з вікна сучасного житлового комплексу, а Артем Прут переносить у кімнату, повну вінилових платівок. Це вже не ті мотиви, які ми бачили на картинах радянського наїву, але ми їх розуміємо, тому що живемо у контексті цього часу. Для кращого сприйняття варто познайомитися з такими митцями, як: Ірина Гаршина, Маргарита Болгар, Дмитро Молдованов, Богдан Білінчук.
Серед творів наїву постали екзистенційні проблеми пошуку себе, свого призначення та цілі. Головними героями картин стають їхні автори, у багатьох експозиціях обов’язково є згадка про “я” – митця, та яким він себе бачить. Цей монолог у кожного стає унікальним. У ньому проглядається та рефлексія, у якій глядач може знайти щось для себе. Один з представників сучасного наїву, Тоша Ігнатенко, про свою творчість каже:
“Мені цікавіше, коли люди самі чіпляються за образи і домислюють сюжети картин, бо у кожного своє минуле”.
Ще одним провідним сюжетом сучасного наїву є соціальні стереотипи. Митці досліджують соціальні ролі у суспільстві, права та свободи, рівність у країні та у мистецтві. Багато мисткинь кидають виклик ідеї зображення жінок. До жіночого тіла у своїх сюжетах звертаються Ірина Максимова, Ніна Мурашкіна, Анастасія Бонішко, Олена Небесна.
Дехто з митців звертався і до війни, що розпочалася 2014 року і триває дотепер. У своїх творах вони рефлексують, показують події, що відбуваються за допомогою власного сприйняття. Ці теми прослідковуються у творчості Юрія Болси, Антона Логова, Тамари Турлюн й Олега Ліхачьова.
Є й ті, хто запрошує глядача відволіктися, повернутись до дитинства або поринути у сон. На картинах постають вигадані образи, фрагменти пам’яті, навколишній світ очима автора або його героя. Серед наївних митців це Олена Каїнська, Дмитро Красний, Олександр Ляпін, Катя Лапочкіна.
У сучасного наїву немає одного обличчя, не вистачить букв, щоб назвати усі імена. Ми згадали лише деяких митців, що звертаються до цього стилю, адже художники зараз не обмежені рамками і вмотивовані вільно творити. Тому ці знання про український наїв й пошук нових або забутих імен перекладаються на плечі глядача. Наїв не може бути нецікавим, тому варто відкрити для себе грані сучасного українського мистецтва.
Редакторки: Анастасія Большакова, Анастасія Книш
Дизайнерка: Богдана Макарчук
Оформлення: Олександра Бобух
| Instagram | Telegram | TikTok | Підтримати проєкт донатом |
