Дослідники з Університету Небраска-Лінкольн виготовили пластикові частинки зі справжніх вкладишів одноразових кавових стаканчиків і порівняли оцінене споживання людиною з дозами, що пошкоджували клітини в лабораторії. Розрахункове надходження виявилося приблизно в 42 рази нижчим за найнижчу концентрацію, перевірену на еритроцитах, яка вже викликала їхній розрив.
Дослідження опубліковано 4 листопада 2026 року в Microplastics and Nanoplastics. Автори — Олів’є Ірумва, Юсонг Лі та колеги. Вони використовували ультракороткі лазерні імпульси, щоб отримати неправильні поліетиленові фрагменти: понад 80 % менші за 500 нанометрів і відповідають тим, що виділяє гаряча вода з чашки.
У культивованих клітинах нирок людини виживаність знижувалася зі зростанням дози та часу, але залишалася вище 50 %. В еритроцитах миші розрив перевищував поріг стандарту ASTM при всіх концентраціях і залежав здебільшого від часу впливу.
Вивільнення частинок змінювалося залежно від часу контакту, температури, перемішування та попереднього промивання чашки. За найвищого сценарію (сильне струшування) оцінка сягає близько 274 млрд частинок розміром менше 1 мкм на людину на день — за масою приблизно 0,37 мкг/мл напою, що нижче всіх перевірених лабораторних концентрацій.
Автори застерігають: порівняння не є прямим запасом безпеки, бо сценарії впливу різні. Довгострокова дія низьких доз залишається невивченою. Світове використання таких стаканчиків — 250–300 млрд на рік.
