Телефонна розмова президента США Дональда Трампа з президентом Росії Володимиром Путіним 18 березня започаткувала новий етап у зусиллях, спрямованих на припинення війни Росії проти України. Зі свого боку, Трамп, схоже, має намір досягти угоди на основі компромісу та розуміння необхідності припинення бойових дій. Однак, судячи з усього, його колега в Кремлі цього не хоче.
Неправильне розуміння цілей Путіна в цей вирішальний момент несе в собі ризики, які можуть дорого коштувати Сполученим Штатам у довгостроковій перспективі і створити нову безпекову кризу в Європі. Для Сполучених Штатів один з ризиків полягає в тому, що російський президент може, отримавши значні поступки на переговорах, погодитися на угоду, яку він не має наміру дотримуватися. Історія знову і знову застерігає від прирівнювання поступок російським вимогам як кроку до тривалого миру. Мир з Росією вимагатиме більше, ніж просто рукостискання.
Ймовірно, найважливішою відправною точкою для переговорів Трампа є визнання цього: Неспровокована агресивна війна Росії проти України ніколи не була просто питанням про те, де провести кордони. Агресія Москви мотивована ідеологією та захистом режиму, а не бажанням захопити трохи більше землі. На майбутніх переговорах з Росією США повинні розуміти ширшу картину того, що мотивує Росію, оскільки це має вирішальне значення для побудови міцного і довготривалого миру.
Путінський «російський світ»
Роками Кремль просуває ідею «російського світу», межі якого «ніде не закінчуються». Саме ця ідеологія лежить в основі бажання Росії поглинути Україну і погрожувати Європі.
Сьогодні Росія є мафіозною державою, яка значною мірою тримається на жорстокості та підживлюється джерелом брехні й корупції. У багатьох тривожних аспектах поведінка Росії у війні проти України наслідує те, як її лідери поводилися на власній території. Росія викрала тисячі українських дітей, вбила десятки цивільних осіб і застосувала військову тактику, яка мало зважає на життя власних солдатів.
Росія виправдовує свою агресію, говорячи про нібито «історичну єдність» слов'янських народів. Мотивація Путіна у порушенні правил, схоже, випливає з бажання повернутися до більш жорстокого минулого, коли насильницькі сфери впливу, а не міжнародні норми і закони, диктували умови окупації мільйонам людей в Україні, Грузії, Молдові, Білорусі та країнах Балтії.
У Росії зовнішня політика часто є «інструментом» внутрішньої політики, оскільки ці цивілізаційні претензії краще виправдовують внутрішні репресії Путіна всередині країни. Для російського президента здатність його країни загрожувати Європі сприяє досягненню мети виховання громадян Росії. Конформізм, репресії і націоналізм всередині Росії так само важливі для зміцнення влади Путіна, як і події, що розгортаються за її межами. Путін повинен постійно демонструвати власному населенню, що демократичні прагнення України є безнадійними. В іншому випадку він, схоже, боїться повстань такого ж калібру, як у Грузії в 2024 році, Білорусі в 2020 році або Україні в 2014 році, які можуть поставити під загрозу його кремлівську владу.
Уроки Мінських угод
Протягом усього переговорного процесу військові цілі Росії навряд чи зміняться. Путін хоче, щоб Україна була некерованою і слабкою, щоб вона не змогла повністю інтегруватись в західний світ та стати символом самостійності на кордоні з Росією. Ані латентний російський імперіалізм, ані страх Кремля перед «кольоровими революціями» не зникнуть, якщо Сполучені Штати вирішать умиротворити Росію.
Суворі застереження як від провідних американських дипломатів, так і від колишніх російських чиновників підкреслюють, що укладання угод з Путіним буде надзвичайно складним і сповненим загрози бути обдуреним. У 2019 році президент України Володимир Зеленський був обраний значною мірою під гаслом припинення війни з Росією на Донбасі та протистояння поверненню у вир московської антиутопічної мелодрами. Регіон все ще кипів від неспровокованих нападів Росії на Донбасі та в Криму в 2014 році, після того, як український народ скинув свого дружнього до Росії президента Віктора Януковича і спробував поглянути в бік Європи.
Угоди між Росією та Україною 2019 року, на яких наполягав Зеленський, провалилися, оскільки вони намагалися приховати непримиренне зіткнення інтересів. Росія прагне постійного імперського контролю над Україною, а Україна хоче бути демократичною суверенною державою. Як наслідок, Росія неодноразово порушувала підписані нею угоди про припинення вогню, і немає жодних ознак того, що Росія дотримуватиметься майбутніх угод, окрім надійного стримування.
Оскільки політичні важелі контролю Росії над Україною зменшилися впродовж років після повалення Януковича, Кремль наважився застосувати більш масштабне насильство, щоб підкорити свого сусіда у 2022 році. Метою Путіна, як і раніше, було гарантувати, що безпечний, суверенний, мирний, заснований на правилах, демократичний, європейський спосіб життя не зможе проникнути в його «Русскій мір».
Як у Мінських угодах, так і напередодні повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року російські офіційні особи ніколи не обговорювали питання контролю над зброєю або безпеки існуючих кордонів Росії, згідно з повідомленнями. Це свідчить про те, що вони ніколи не були зацікавлені в ненасильницьких заходах виправлення своїх так званих «проблем безпеки».
Україна не може припинити російську агресію шляхом підписання договору, який створює нову лінію розмежування кордонів. Замість цього Україна та її партнери повинні відновити надійне стримування через гарантії безпеки, які запобігатимуть дестабілізуючій російській агресії. Готуючись до припинення бойових дій, Сполучені Штати, як військовий партнер України, повинні надавати пріоритет залученню України та Європи, а не зосереджуватися на умиротворенні беззаконної, безрозсудної Російської Федерації.
Українці, як і їхні східноєвропейські сусіди, попереджають, що причини, з яких Росія розпочала своє вторгнення, вказують на ширші імперські амбіції, що виходять за межі України. Ігнорування цієї перспективи загрожує європейській безпеці, інтересам США та глобальній стабільності. Лише гарантії безпеки - або, як нещодавно висловилася міністр оборони Литви Довіле Шакалене, лише переговори з «пістолетом на столі» - змусять Росію зупинитися.
Джерело — Atlantic Council
