Глава 1 : Сансара
Де я?
…Холодно, немає чим дихати. «Потрібно випливти!» - пролунав гучний голос в моїй голові. Відчуваючи неймовірну важкість, не в змозі поворухнути навіть пальцем, я спускаюсь все глибше й глибше. Коли моя сорочка торкнулась мулу я краєм ока схопив промінь сонця. В останню мить промайнула сумна та навіть іронічна думка : «Сьогодні був прекрасний сонячний день!» …
…Тепло, залишивши всілякі спроби випливти, я занурювався все глибше й глибше. В голові крутилась досить настирна думка : «Чому ти мені відмовила? Чому не сказала «Так»? Чому? Чому? Чому? Чому?...» З очей потекли сльози, які одразу ж стали одним цілим з водою. Останнє що я помітив, на поверхні води, була тінь…
…Тепло, наче занурився в тепле молоко, «Стривай так я тону! Чому мені так важко? Невже, тому що впав з мосту? Поталанило ж мені зіштовхнутись з тією парочкою “закоханих”, а сьогодні був такий чудовий день, я навіть хотів піти в кафе. Що ж можливо той силует, схожий на того хлопця, врятує мене…»
-Кхе-кхе кхе-кхе… Хто ти? Чому так *кхе* довго рятував мене? А якби я задихнувся?
Незнайомець дістав записник з сумки та почав щось у нього записувати.
-Еге ж “якби”. А якби я прийшов на 5 секунд пізніше, чи навіть раніше, то говорив би я з зовсім іншим “тобою”
-Тобто?
Незнайомець піднявся, підняв сумку та дістав з неї два запасні комплекти одягу, один він віддає мені.
-Добре давай з самого початку. Мене звати Володимир, зазвичай мене кличуть просто Вол. А ти моя “Ходяча Аномалія ”
-Яка ще “Ходяча Аномалія”!? Я звичайно вдячний що ви мене врятували, але я не хочу бути когось “Ходячою Аномалією”! Я взагалі збирався піти в кафе!
Вол почав шукати щось у сумці, на його обличчі було ледве помітно недобру посмішку.
-Та невже? Тоді хоч як тебе зовуть скажи, чи покажи куди ти збирався піти?
-Звати мене … . Стривай чому я не пам’ятаю як мене звати?
-Ага. То покажи хоч куди збирався?
-Тут недалеко он там …. Стривай, а де я? Куди ти мене притяг?
-Я тебе тільки з води витягнув.
-Тоді де всі будинки, люди…?
-Та Бог з тими людьми! Ти скажи мені де зірки ?
-Зірки? А що з ними ?
Піднявши голову я помітив що на небі немає зірок, хоча навколо було доволі світло. Ні сонця, ні місяця, навіть ліхтаря. То звідки це світло?
-Не міг же я їх вкрасти?
-Неможливо…
Тим часом, поки я не розумів куди все поділось, Вол дістав з сумки невеликий пакунок та протягує його мені.
-Бери! Тебе хоть за людину будуть вважати!
Не зрозумівши значення останнього речення, я взяв ще один “подарунок”. Розгорнувши пакунок в ньому була лише шкатулка. Піднявши голову, щоб запитати Вола про шкатулку, я здивувався що його ніде не було. Зрозумівши що він відійшов кудись, я відкрив шкатулку. В ній знаходились: Федора, значок, якийсь пояс перев’язаний червоною ниткою, дивний пристрій та листок з прикріпленою до нього візитівкою.
Надпис на ній був наступний: Вітаємо нового шукача, ми раді поповненню в наших рядах! Просимо вас замінити/надіти доданий у шкатулці Бей! Всі інструкції, по використанню предметів в шкатулці, прикріплені до візитівки. Якщо у вас виникнуть запитання зверніться до свого ‘старшого’. І ще раз вітаємо нового рекрута!
Трохи здивувавшись таким проханням і все ще не розуміючи куди я потрапив, я взяв листок. На лиску були намальовані всі предмети з шкатулки, біля кожного з них був їх опис. З неймовірною цікавістю я почав його читати.
Федора – чудовий капелюх. Модель шукачів переважно темного кольору із зеленою смужкою, матеріал легкий, приємний та легкий у пранні.
-(´･_･`)
Значок – ідентифікатор шукачів. Золотий значок із синьою серединою та зображеною черепашкою в центрі. Спеціально зроблений для носіння де завгодно : як кулон, на браслеті, на поясі або як нашивка. Носіть з честю!
-(｀_´)ゞ
Бей (Пей) – Обережно зніміть нитку Тан і одягніть на одну із кінцівок (голова, рука, нога), зафіксуйте і не знімайте.
-( _ )
Компас – може зберігати до трьох точок.
-( )
Для подальших інструкцій зверніться до свого старшого.
Що це за маячня? Що за Бей? Які ще точки? Стурбованим поглядом я почав шукати Вола. Він, на мій подив, був майже за моєю спиною. Не встигши сказати ані слова Вол почав першим.
-Ти що дурник? Чому в мокрому сидиш? Так ще й Пей не одів!
-Чому в мокрому? Та мені байдуже в чому я! Мене хвилює тільки де я і що в біса відбувається?
-І все?
-?
-Я відповім на твої запитання, але спочатку зміни одяг і одягни Бей!
Спочатку хотілось заперечити, але навколо дійсно прохолодно, тому прислухавшись до його слів я переодягнувся та начепив пояс на ліву руку.
-Задоволений?
-Ну ось! Сухий, чистий, а головне живий! Що тобі ще потрібно?
- Взагалі-то відповіді, які ти мені обіцяв!
-По-перше, нічого я тобі не обіцяв! А по-друге, я і так поділився з тобою речами!
-Так забери їх! Ось… Що не так з цим поясом!?
-Не знімається, так?
-ЩО? ЯК ЦЕ? ЗНІМИ ЙОГО!
-Не можу, та й навряд хтось зможе.
-Так що мені робити?
-Спочатку вислухай.
Вол подивився на мене. І продовжив спокійним впевненим голосом.
-Те що в тебе на руці зветься Пей і заради твоєї безпеки його краще не знімати…
-Для якої ще безпеки?
-Так мені зупинитись?
-НІ! Продовжуй!
-Так ось, цей світ зоветься Міра, він трохи відрізняється від Землі. Якщо коротко, то ця “штука”, на твоїй руці, це пристрій який залишить тебе живим!
-?!
-Взагалі це місце називають по різному: хтось царством душ, а хтось царством сну, різні люди бувають. Але тобі достатньо знати лише те що: цей світ не земля, а ще, що ти моя ходяча аномалія !
Знову це принизливе прозвисько. Як же мені набридла ця ситуація! Але чому він почав мені все розповідати? В чому полягає ціль цього всього? Як тільки моє лице змінилось в роздумах, Вол неочікувано задер лівий рукав.
-Дивись!
У нього на руці теж був такий самий пасок. Для правдоподібності він навіть намагався його зняти, але і в нього не вийшло.
-Що це взагалі означає?
-Давай зробимо так: ми зберемо кожен свої речі й підемо в напрямку найближчої бібліотеки шукачів, а я розповім все по дорозі. Згода?
Хоч довіряти йому хотілось все менше, проте можливість дізнатись щось нове - стрімуче надихала мене.
Отож зібравши кожен свої невеликі статки, ми збиралися вирушити до невідомої мені бібліотеки. Перед тим як відправитись, Вол дістав щось з сумки та заховав у перших ліпших кущах.
-Що ти там ховаєш?
-Пізніше розповім!
-Знову це “пізніше”…- пробурмотів я собі під носа.
-До речі, як звати тебе будемо?
-Не знаю. Ім’я - річ важлива, навіть вибрати його дитині важко, а для се…
-Гаразд, відтепер ти Максим!
Ось так просто? Я навіть число буду довше загадувати, схоже часу він не гаяв. Хоча скажу чесно ім’я мені подобається. Схоже доведеться жити як Максим в цьому невідомому світі. Цікаво, а вернутись я зможу? А хоча куди? Дивно, але суму я не відчуваю, наче я нічого не втратив, наче не існувало мене до того як Вол мене витягнув. Дивне відчуття.
-Довго над ним думав?
-А що? Подобається?
-Ніби так…
-Ось і чудово, ходім в нас ще ціла дорога попереду!
Як ми почали відходити я почув тихенький, ледь помітний, дзвиньк. Припустивши, що то лише моя уява, ми пішли далі. Хотілось би щоб він одразу відповів на питання, але згадавши попередній епізод, я чекатиму поки він сам почне віщати. Сподіваюсь ця “тиша” не буде надто довгою.
