Шанна знала що на неї чекає. Долоні цілительки міцно стискали держак посоха, це була не впевненість, а лише страх. Страх перед кров’ю і людськими стогонами. Страх перед тим що знову чекали її на полі битви. І вона як завжди була права. Бачать усі боги що Шанна ненавиділа бути правою. Ще з дитинства коли її матір захворіла, вона вже тоді знала що права і знала що скоро її батьків не стане. Ох це відчуття гіркої правоти. Хтось з натовпу що оточував її тицьнув її в плече. Вона обернулась. Позаду неї стояв єдиний на її пам'яті чоловік з такими гарними очима. Ніжно блакитні, з темними, майже синіми проблисками серед блакиті води здавались їй бездонними і в ту ж мить теплими.
— Ну що ти? Запитав він усміхаюсь Шанні.
— Що я? Дівчина відвернулась.
— Готова?
— Відвали. Сказала вона і протиснулась вперед, ближче до першої лінії.
Вона не хотіла бути грубою з ним, але його дурнуваті запитання що завжди були очевидними, і від цього ще більш дурнуватими, дратували її гірше ніж руки професора на її сідницях. За що останній поплатився обчисленою шкірою і випаленим волоссям. Від цього спогаду вона усміхнулась. Більше професор не простягав свої криві пальці.
Спалахнуло сяйво. Портал попереду відкрився, випускаючи всіх присутніх на ззовні.
На поле бою.
Шанна сильніше стиснула посох. Відчула силу в скляній кулі на кінці держака, що ніби кликала її до себе. Дівчина знала що робити. Відкрила розум, втягнула приємний холод від кулі. В серці щось затріщало, ніби голодне полум'я поглинає суху деревину. А потім від самого серця потекла сила, приємно пощіпуючи шкіру на її тілу. Шанна ледь стримала посмішку.
І вийшла з порталу.
Її тряпчяні капці відразу промокли від теплої, дещо застряглої води. Дівчина поглянула униз. По щиколотки вона стояла у вологому багні. Адже битва проходила на березі якогось озера. Погляд Шанни натрапив на тіла. Вони були усюди. Лежали на траві, на мокрій землі, хтось в очереті, хтось у воді. Тим хто був у воді вже не допоможеш. Тому вона зціпила зуби і кинулась до першого з тіл. Це був чоловік в старих, майже іржавих латах. Голова кудлата і бородата. Все обличчя залиште кров'ю і брудом. Вона припала біля нього на коліна. Нахилила голову щось оглянути тіло і не помітила удару що наздогнав її. Лицар ударив дівчину в груди. Велика долоня схована в металевій рукавиці повалила тендітне тіло на бік, Шанна навіть не скрикнула. Лиш коли той упав зверху неї давлячи всією своєю вагою в латах її руки і груди вона закричала.
— Я допомогти хотіла!
— Ми на вас чекали. Усміхнувся страшно чоловік і вишкірив зуби. Жаті немов у коня.
Пастка. Подумала вона, але запізно. Багато хто вже як і вона опинились захоплені зненацька фальшивим пораненими. Всі цілителі, травники, лікарі і просто небайдужі опинились сам на сам з ворогом.
— Ми все думали як скоро ті кляті маги з вежі пошлють когось на допомогу. І ось.
Знову страшна усмішка.
— А ти нічого така.
Він облизав губи, навіть не звертаючи уваги на бруд і кров.
Шанна закричала, рукою потягнулась до посоха. Лицар натиснув колінами сильніше. Дівчина закричала знову, цей раз від болю.
Всередині неї щось тріснуло, погасло. Вогонь що хвилину тому горів у її серці зник. Але щось інше, глибоко в її голові давало їй спокій.
Він мене не вб'є. Казало це щось. Я можу вийти звідси живою. І нарешті покину цю трикляту службу.
Вона ахнула коли короткий ніж пробив тканину її роби і увійшов в живіт немов гарячий ніж в масло. Карі очі Шанни округлилися від здивування. А за мить прийшла біль.
Цілителька завила. Протяжно. Чоловік зареготав.
Ну ось і кінець. Подумала вона. Але розум казав інше. Те щось глибоко в середині її голови промовило.
— Потягнись до сили. Кров це сила. Твоя кров це порятунок.
Але ж це заборонене мистецтво. Я порушу закон.
— Або поруш закон написаний більше ніж 500 років тому, або помри.
Вибір насправді був очевидним.
Вона потягнусь до крові. Лицар раптово встав з її тіла, відскочив. Пальці вхопили кинджал, витягнули з тіла. Шанна підхопила енергія, темно червоного кольору що оточила її всю. Очі змінились, стали криваво червоними, яскравими і нелюдськими. Рана на животі затягнулася. Але кров на пальцях залишилась і дівчина значна що вчинити.
— Твоя кров буде початком твого кінця.
Промовила не своїм голосом цілителька, простягаючи руки вперед. Лицар нащував на землі меч. Замахнувся ним, і закричав бойовий клич. Але застиг. Забулькотів. З його вух, очей та ніздрів потекла кров. А миттю пізніше він весь луснув. Немов мильна бульбашка. Вкриваючи своїми залишками все навкруги. Шанна навіть не кліпнула коли кривава маса розтеклась по ній, коли кров чоловіка залила обличчя та волосся. Хтось з боку щось сказав я далеко від неї, але не сильно. Цілителька обернулась. Сила що продовжувала кипіти навколо неї тільки посилилась за рахунок крові убитого. Перед нею стояло двоє лицарів, котрі відрізали голову блакитноокому хлопцю травнику. Шанна направила руки вперед. Нащупала їх серця, і потягнула. Вириваючи їх з тіла. Криваві сліди привели б когось від їх тіл до її руки що тримали в долонях два людських серця. Одне з них видала останнє серцебиття. Шанна стиснула його, вбираючи силу і поглянула далі. Тепер вже і інші лицарі, котрі закінчили свою справу над цілителями і лікарями звернули на неї увагу. Вона запротестувала, хотіла втекти. Але не змогла. Сила в її голові владно промовила.
— Шляху назад немає, лише вперед. А стежки там залиті кров'ю. І не буває тиші там, лише крикливі голоси, лише розбиті мрії.
