Друкарня від WE.UA

Мить

Я відчуваю тривогу,

І не знаю чому.

Я відчуваю бажання,

І не знаю що хочу.

Я не знаю де я,

Я не знаю з ким.

Це ніби чути звуки Орфея —

І бути глухим.

Я відчуваю тіні

І не бачу світ,

Немов між поколіннями

Загубилася мить.

Я не знаю руху,

Я не знаю снів,

Це ніби вічно слухать музику —

Та не торкнутись слів.

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Julia Roy
Julia Roy@Julia_Roy

Така

40Довгочити
1.2KПерегляди
20Підписники
На Друкарні з 9 червня 2023

Більше від автора

  • Вишиті люди

    Ми ніби нитками прошиті крізь дні,де пам’ять тримає вузли на спині.

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • Я лечу

    бо справжність — це не світло й не морок суцільний це здатність не відводити очей ні від неба ні від прірви

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • Повернення

    дивлюсь

    Теми цього довгочиту:

    Вірші

Це також може зацікавити:

  • v.b | Грандбатько | цикл “абразія“

    Пливе крізь пам’ять човен дитинства, а в ньому — погляд діда, тиша поля і тужні струни бандури. Цей вірш — не про смерть, а про присутність, що не зникає. Про голос, що досі веде тебе селом, крізь осінь, крізь роки, крізь себе.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • абсурд хвороби.

    на смак відчуваю тільки соплі, тільки соплі відчуваю я на смак які в моєму носі. горло дере від тих, хто ховається у моєму дикому особистості виносі. кричущий шепіт мої вушнії дири наповнював своєю розливною рідиною якогось кольору безпомічного своїм сенсом чутливості...

    Теми цього довгочиту:

    Білий Вірш

Коментарі (3)

Цікаво…і гарно

Це також може зацікавити:

  • v.b | Грандбатько | цикл “абразія“

    Пливе крізь пам’ять човен дитинства, а в ньому — погляд діда, тиша поля і тужні струни бандури. Цей вірш — не про смерть, а про присутність, що не зникає. Про голос, що досі веде тебе селом, крізь осінь, крізь роки, крізь себе.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • абсурд хвороби.

    на смак відчуваю тільки соплі, тільки соплі відчуваю я на смак які в моєму носі. горло дере від тих, хто ховається у моєму дикому особистості виносі. кричущий шепіт мої вушнії дири наповнював своєю розливною рідиною якогось кольору безпомічного своїм сенсом чутливості...

    Теми цього довгочиту:

    Білий Вірш