Мітотравень. Підсумки.

Загадковий місяць травень цього року відкрив українській письменницький спільноті двері у потойбіччя української культури. Ці двері мають назву «Мітотравень»

Проходячи повз звичні місця: поля, ліси, болота, митці натрапляли на незвичайних персонажів, які заховалися між реальністю і вигадкою. Сторіччями вони жили поряд з українцями, і сьогодні ви зможете познайомитися з ними ближче, дізнатися, що сталося з митцями, які їх зустріли, і що ховається під масками мітів.

• У чому полягала суть івенту? •

✎ . . . . Суть івенту «Міфотравень» у написанні робіт на основі українських (слов'янських) мітологічних персонажів. Про кожного з персонажів я (Марта) і Містянка надавали коротку інформацію впродовж місяця.

Це могли бути як фанхатні, так і ориґінальні роботи. Головне: створювати контент українською і популяризувати українську мітологію.

✎ . . . . День 1-4 Чугайстер

│ │

│ ✧

✦

Ну що, шановне панство, перший персонаж нашої мітологічної подорожі вже готовий вас вітати ツ

І цееееее ЧУГАЙСТЕР

Веселий дядько, який танцює, співає і полює на мавок з довгою бородою, оброслий густою шерстю білого або чорного кольору і блакитними очима — перед нами постає Чугайстер.

Чугайстер – персонаж української мітології, який невідомий іншим слов‘янським народам.

У нього багато імен: чугайстер, чугайстир, чугайстирь, чугайстрин, чугай, очугайстер, дід, гай, ночник, лісовий дід, лісовий чоловік.

Чугайстер живе в Українських Карпатах. Це низенький, а за іншими повір'ями навпаки – дуже високий дідок веселої вдачі, який любить танцювати й співати, навіть просто сидіти біля багаття з людьми та смажити мавок. Для людей він не становить небезпеки, ба більше: навіть навпаки.

Чугайстер полює на духів, які можуть становити небезпеку для людей: мавок і повітруль.

Хоча танці Чугайстра можуть виявитися і небезпечними – танець, до якого дід запрошує людей, занадто швидкий. Настільки, що не витримує взуття! Але якщо людина є гарним танцівником, то лісовий чоловік може і нагородити.

Що ж видає у Чугайстрі представника потойбічної сили? Його кульгавість і шепелявість! Це старий дідок, у якого нема деяких зубів, через що він не може вимовити всіх звуків. А свою ногу Чугайстер може відірвати та рубати нею дерева. Тому часто кажуть, що він «на одній нозі».

У лісі Чугайстра не можна свистіти та кричати, бо це його прикликає – ще одна ознака представників нижнього світу. Але ви можете піднести йому бануш й кулешу (пам‘ятаєте, що у нього майже нема зубів, тому йому важко пережовувати?).

Часто Чугайстра асоціюють із вітром. Узимку, коли на дворі стояв мороз, він міг залізти в димар хати та співати у ньому вітром. Танцює він, як і вітер, прудко. Та й сам може являтися у подобі вітру або вихору.

Гуцули вважали, що, побачивши в колибі багаття, Чугайстер прямуватиме до неї, аби перевірити, чи в порядку палиці, якими поправляють вогонь, чи достатньо у відрах води (якщо недостатньо чи зовсім немає – міг забрати дитину як покарання).

Він буде кричати: «Гой, гой, гой!». Але чи можна йому відповідати? Звісно ні! Як і всім іншим духам.

Його вважали майстром майстрів. "Чугайстер усякого дару люду дав" – казали гуцули. Про нього говорили як про добродійника, захисника бідних, який рятував людей від духів і виводив із лісу.

Існують також і історії, де Чугайстер все ж становить небезпеку для людей. За цими уявленнями він зневажав селян. Винятком були лише ті, які були добре обізнані із лісовими звичаями.

Якщо люди заподіють шкоду Чугайстру чи лісу, то Лісовий дід жорстоко помститься. Він міг заманити людину до лісу і змусити її ним блукати.

Існує ще багато історій і казок про Чугайстра, тому сьогодні пропоную вам створити ще по одній – власній, сучасній та з новим поглядом на цього веселого дідка історію українською мітології. Можливо, ви хочете написати про його юність? Чи додати до його образу деталей?

Хто ж зустрів чугайстра і яку історію готовий нам розповісти? Про це читайте нижче ↓

◆ Star_boneS_o – «Чугайстер» ◆

«- В Карпати поїдь, з чугайстром поговори, проблему виріши, а оплачувати поїздку хто буде, оце чия проблема? ще б сказали на мітлі летіти. - буркотіла наче поїзд Лінна, поки вони з Стасом їхали в сторону Карпат.

- Але ж ти погодилась. - лагідно додав хлопець, читаючи книгу, яку взяв собі в дорогу.

- Та-а-ак, бо що ж ще робити? - протягнула відьма, нахабно вкладаючи свою голову йому на коліна. - І взагалі, ти не допомагаєш... - надула губи вона.

- Добре-добре, як скажеш. - розсміявся хлопець, ніжно перебираючи рожеві пасма.

Скоро уже вони мали прибути на місце.

***

- Ти думаєш, спрацює?

- Думаю…» читати далі

◆ God_of_corn_Ah_Moon – Казки для принцеси ◆

Казка перша: Чугайстер (31 серпня 2004 ріку)

« - Я не хочу завтра йти в перший клас, - сказала Анжела, жалібно глянувши на Джонні, що сидів на краєчку її дитячого ліжка.

Той зітхнув, взяв її крихітні ручки в свої та серйозно подивився в очі.

- Я знаю, принцесо, але це необхідно, - сказав він. – У кожного з нас є такі речі, які ми повинні робити, навіть якщо не хочемо. У дорослих це робота, а у дітей – школа. І потім, це ж не так погано. Знайдеш там нових друзів, дізнаєшся про багато цікавих речей. Будь ласка, принцесо.

Дівчинка показово, повільно і дуже тяжко зітхнула, закотивши очі. Це виглядало дуже смішно, але Джонні стримався, лишившись абсолютно серйозним.

- Ну добре, - нарешті, погодилась Анжела. – Тільки обіцяй, що відвезеш мене туди на мотоциклі.

- Обіцяю, - Джонні приклав руку до серця і схилив голову. – А тепер тобі час спати, принцесо.

Анжела сповзла на подушці нижче і вляглася. Джонні дав їй іграшку, накрив ковдрою і схилився, щоб поцілувати в щічку.

- Розкажи мені казочку, татку…» читати далі

◆Oloreasulime – Куди зникають володарі пекторалі?◆

Розділ 1. Диявол перед очима.

«6561 рік від створення світу*, квітень. Церква Успіння Пресвятої Богородиці — кам'яний храм, який вражає сучасників. Ранкове богослужіння завершено, люди розходяться, та одна фігура затримується перед іконою Богородиці. Але ніхто не наважиться заважати самому митрополиту.

Одягнений сьогодні у святкову біло-золоту ризу, навдивовижу молодий, як для свого звання, а тим більш місцева людина, поставлена не далеким патріархом, а собором руських архієреїв.

Іларіон.

Але зараз, коли золоте татуювання на руці, дбайливо прикрите одягом, мерехтіло і поколювало, а до нього подумки зверталась його поважна співрозмовниця, він згадував інше ім'я. 

Це ім'я було залишком давнього минулого, і ніхто не мав права знати про нього. Шмаття давньої особистості, наразі похованої.

— Атарно, є деяка дивна справа. Стосується…» читати далі

◆MagpieInAChemise – «По слідах вранішньої зорі»◆

Глава 1. Чугайстер — дід, що грає на сопілці

«— Коли це вже скінчиться? — важко видихнула Соломія, відчуваючи, що знову не встигає за ритмом.

— Я думав, ти зі мною не розмовляєш.

Лар посміхнувся так захоплено й зневажливо водночас, як вмів тільки у своїй людській подобі, і спритним чортячим хвостом витер піт, що проступив на чолі відьми. Чесно, аби він зараз мав свій свинячий п’ятак, по ньому б вже прилетіло принаймні тричі. Лупцювати гарненьке юначе обличчя Соломія поки не наважувалась.

— А я... і не в тебе питала. — відбрехалася дівчина, намагаючись говорити рівно настільки гучно, аби перекричати дзвінку сопілку, але не виказати при тому жодної зацікавленості у розмові. — Я зверталася до лісу.

— Он воно шо. — Лар кивнув і зробив крок назад, аби надати Соломії достатньо простору для виконання найжвавішого вихиляса за все її коротке і вкрай зіпсоване спілкуванням із чортом життя. — І як, відповів тобі ліс?» читати далі

◆Hayivka – «Міфотравень»◆

Тема перша

«Ми його звемо Дідом. Колись давно, ще коли люди були поруч з природою, він був захисником та справді дідусем: добрим, милим. Тим, хто може дати розраду в біді, вивести з пропащі. Не за просто так, бо так справи ніколи не робляться.

Але тепер все змінилося.

Кажуть, Славко бачив Його. Діда. Мені цікаво, але я не хочу питати. Не хочу, бо знаю й так. Я був там. В той туманний день ми з братом пішли до лісу, щоб зібрати листя для гербарію. Брат почав дуркувати, бігав туди-сюди.

Я йому нагримав, щоб так не робив, бо Дід забере. Так завжди любила казати баба Галина. Але той не слухався. Чим далі тим більш і я заражався його веселощами.

І ми почали грати в квача. Брат весело свистів, а я намагався його впіймати. Але той забіг кудись далеко в нутрощі лісу.

Його голос ставав все тихшим. Я зупинився. Щось всередині наче промовляло: …» читати далі

✎ . . . . День 5-8 Кобиляча голова

│ │

│ ✧

✦

Другий персонаж нашого челенджу – Кобиляча Голова, істота української міфології, що любить влаштовувати випробування головним героям та являється одним з символів смерті.

ЇЇ вигляд це кобиляча голова без тіла. У деяких версіях, це також може бути тільки її черепом.

У казці “Кобиляча Голова”, істота влаштовує випробування для головних героїв: тих хто виявляє до неї повагу – нагороджує, а інших – жорстоко карає. По суті, це її основна функція у нашій міфології.

У царстві смерті Голова уособлює мертве непродуктивне начало, померлих членів роду й являється атрибутом дня Дідів (слов'янський народний поминальний обряд, ритуальна вечеря в пам'ять про померлих предків). Вона, також, може покарати або нагородити за повагу/не повагу до предків.

Додаткові матеріали: Джерело 1; Джерело 2 ; Джерело 3.

Які ж розповіді нам підготували митці після зустрічі з кобилячою головою? Можете почитати нижче ↓

◆Star_boneS_o – «Кобиляча голова» ◆

«- У нас знову почастішали випадки травматизації людей? - Лінна сиділа на краєшку даху якоїсь висотки і безтурботно махала ногами. Вітер куйовдив довге волосся, змушуючи вигинатися його під найбільш неочікуваними кутами.

Нічний Київ заворожував. Стільки яскравих віконець миготіло перед очима і у кожному було якесь своє життя. Неймовірна мозаїка людських душ, яку видно як на долоні.

- Так, цього разу це стабільно в районі трої відбувається. - видихнув Стас, стоячи трохи поодаль. Йому не подобалось знаходитися прямо на краю багатоповерхівки, це нервувало.

- Тоді... хто останній, той платить наступного разу в маці! - захихотіла відьма, хапаючи мітлу і зісковзуючи просто вниз. Через кілька секунд вона…» читати далі

◆ God_of_corn_Ah_Moon – Казки для принцеси ◆

Казка друга: Кобиляча голова (23 липня 2005 року)

«- Що ти робив без мене цілих три тижні, татку? – спитала Анжела, коли вони з Джонні, нарешті, зайшли додому.

Дівчинка вперше в житті їздила у дитячий табір і цілих три тижні не бачила батька. Спочатку вона нікуди не хотіла, і навіть сильно образилася на Джонні, котрий наполягав на цій подорожі, але у таборі виявилося весело і цікаво. Це був один з закладів компанії, куди кожен оперативник міг відправити своїх дітей абсолютно безкоштовно, а для цивільних працівників передбачалися хороші знижки. Окрім традиційних походів, посиденьок у багаття, дискотек, конкурсів і купання в морі в цьому таборі діти отримували різноманітні корисні навички. Вони вчилися орієнтуванню без мапи і хитрощам виживання в дикій природі; в’язали вузли; ловили рибу на саморобні вудочки; вчилися розрізняти їстівні і отруйні гриби та ягоди; стріляли з пневматичних і навіть зі справжніх гвинтівок; бігали смугою перешкод. Наприкінці зміни всіх дітей ділили на дві команди і влаштовували військову гру, в якій потрібно було захопити прапор супротивника і донести його до своєї бази.

- Що робив? – Джонні підхопив донечку на руки і притиснув її до грудей. – Дуже за тобою сумував, от що.

Насправді, йому потрібно було…» читати далі

◆MagpieInAChemise – «По слідах вранішньої зорі»◆

Глава 2. Кобиляча голова — дух, що не терпить непошани

«Соломія не вірила, що насправді відчуває те, що відчуває. Наче сліпе кошеня, що тільки-но розплющило очі та разом із тим відкрило для себе велетенський незвіданий світ, вона з дитячим захватом роздивлялася діброву своїми новими очима.

Очима відьми.

Вперше вона дивилася на ліс і бачила його справжню сутність повз товсті дуби, пишне листя та тоненькі стежки. Дихала разом із ним, відчувала життя, що вирує у ньому. Не просто на словах чи уявно — воно було так само реальним, як зозуля, що кувала над головою, чи калина, що була вплетена у відьмине волосся. Цього життя можна було торкнутися, хоч і не так, як вона звикла, але все ще відчутно, і в цьому тепер очевидному факті вирувало набагато більше магії, ніж у всьому, що їй напророчив чорт.

Соломія відчувала себе всемогутньою, пливла крізь сторічні стовбури, наче невагома пава, а в тендітних ручках несла кобилячу голову.

Напевно, це звучало недостатньо пихато та драматично як для істоти, що має силу швидко та якісно за власним бажанням перетворити чиєсь життя чи то на щасливу казку, чи на суцільне пекло за одну коротеньку мить. Варто спробувати ще раз.

… а в тендітних ручках несла…» читати далі

✎ . . . . День 9-12 Потерчата

│ │

│ ✧

✦

Третій персонаж – Потерча, дитина, що народилися мертвою або нехрещеною. Менш популярні їх назви потерчук або страдч.

Їхні душі, весь час літають і просять хрещення. Їхні голоси подібні до жаб'ячого кумкання. Якщо людина почує їхній голос, має кинути все, що тримала на ту мить у руках.

За іншою версією, кинути треба якусь тканину або хустину. І потрібно промовити: "Іван та Марія! Хрещу тебе в ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь." та дати ім'я дитині. Тоді потерча стане янголом.

Якщо за сім років дитині ніхто не допоміг, то її забирає до себе лісна нечисть. Їхня подальша доля також відрізняється в залежності від легенд. Десь вони стають русалками, що здатні загадувати важкі загадки, а десь полоненими цих русалок й піддаються страшним мукам.

Такожі існує версія, де після семи років душа дитини переходить у пугача або лелеку.

За переказами, живуть потерчата переважно по озерах або болотах. Ходять у темряві з каганчиками, що блимають, то спалахуючи, то гаснучи. Таким чином потерчата заманюють людей у болото.

Існувало вірування, згідно з яким на Зелені свята вони з’являлися “мавками”, “нявками”, “гречухами” й лякали всіх своєю непередбачуваною поведінкою.

Ховали мертвих та нехрещених дітей по особливому, щоб вберегти їх від тяжкої долі. Нижче скрін з детальним описом різних обрядів:

Хрестячи потерча, його тим самим відбирають у нечистого. Тому вважалося, що тому, хто кидає крижмо потерчаті, хслід стерегтися, щоб чорт не зробив йому якого зла.

Звичай давати потерчатам імена бачиться значно давнішим за християнський обряд хрещення. Так, згідно з міфологією, створення світу, астральних світил, неба й землі, істот і всіх речей відбулось через їх називання.

Дати ім'я — означає дати життя. У випадку з потерчатами — дати життя вічне, прилучити їх до сонму янголів.

Що ж пережили митці у компанії потерчат? Читаємо нижче↓

◆Star_boneS_o – «Потерчата» ◆

«- Я ненавиджу такі дні.

- Я знаю.

- Чому ж тоді я завжди виголошуюсь це робити?

- Бо ніхто інший не зробить це краще ніж ти.

Рука в руці. Короткий поцілунок тонких пальців. Мовчазна підтримка.

Йшов дощ. Чомусь завжди, коли приходиться йти до потерчат, завжди йде дощ. Це плаче небо? Чи гірка іронія жорсткої долі?

Відьми не всесильні (як не прикро) і не завжди можуть знаходити скупчення цих душ. А тут Зоряна натрапила, але ж "страшно". Лінна тихо фиркнула, прибираючись вперед. Страшно, аякже... Просто завжди боляче.

А як сам на свої очі не бачиш, то і не так вже й болить. Це ж не мені робити, а комусь іншому.

- Здається тут.

- Ти впевнена?

- Угу, Зоря дала ці координати.

Навігатор на телефоні почав…» читати далі

◆ God_of_corn_Ah_Moon – Казки для принцеси ◆

Казка третя: Потерча (8 лютого 2006 року)

« - Ти сердишся, татку? – спитала Анжела, обережно зазирнувши у вітальню.

Джонні підняв на неї очі, зітхнув та похлопав долонею по дивану поряд з собою. Дівчинка підійшла, усілася і подивилася на нього дуже сумними очима.

- Принцесо, я не серджуся, я просто хочу зрозуміти, нащо ти побила тих хлопців, - сказав Джонні і погладив її по білявій голівці. – Вони ж на два класи старші, хіба ти взагалі з ними колись спілкувалася?

- Вони постійно відбирали гроші на обід у Бернардо і Кріс! – обурено повідомила Анжела. – Я вчора їх попередила, що якщо вони ще раз це зроблять, то я їх поб’ю! Але вони лише посміялися!

Джонні трохи схилив голову, а потім лагідно усміхнувся і обійняв донечку за плечі.

- То ти використала те, чому я тебе вчу, щоб захистити друзів? – спитав він, і Анжела активно закивала. – Тоді я не просто не серджуся, я пишаюся тобою, принцесо. І будь ласка, наступного разу одразу ж…» читати далі

✎ . . . . День 13-16 Мавка/нявчик

│ │

│ ✧

✦

ツ До міфотравню доєднується лісова німфа, прекрасна дівчина із довгим волоссям, що готова скласти вам компанію у танку, – мавка(нявка) і нявчик.

На мавок перетворюються утоплениці та дівчатка, які померли без хрещення, діти старше семи місяців, які не були хрещеними. Вони перетворюються на гарну дівчину, яка чи одягнена у довгу білу сорочку, чи оголена. У неї розпущене довге волосся, багато хто каже, що обов‘язково зеленого кольору.

Хоча деякі повір‘я і не виділяють колір волосся у відмінну рису, залишаючи простір для фантазії – мавки зображуються і блондинками, і шатенками, і рудими.

У вигляді мавок і нявок все ж присутня одна вагома відмінність, хоча дуже часто їх і отожнюють. Нявка не має спини. Замість того за густим довгим волоссям можна побачити велику діру, з якої помітно хребет і нутрощі. Нявчики чи нявкуни у свою чергу – чоловічі відповідники мавок(нявок).

Мавки живуть не у водоймах, як русалки, а у лісах, полях, навіть у траві, вони полюбляють гірські печери, а навесні, коли все починає розквітати, зеленіти, мавки засаджують землю квітами, сплітають вінки і танцюють. Там, де вони танцюють, трава росте краще і густіше.

Домівки мавок обвішані кишимами, які вони зіткали з краденого льону. Досить часто мавки проводять час танцюючи. Під музику «дуток» (флейти, дудочки), на яких грає «осинавець» або «осина» (чорт), вони із задоволенням водять танки на гірських галявинах.

До мавок люли ставляться з пошаною – ті, як і русалки, знають все на світі. Особливо на Зелені свята люди приносять польовим русалкам – ще й так називають мавок – жертовний хліб і кладуть на ниву, дякуючи за те, що ті разом із польовими духами сприяють родючості полів та відстрашують усе лихо.

Мавки допомагали людям пасти худобу, доглядати її на полонині, охороняти від дикого звіра, садять дерева, квіти, засівають різноманітні рослини у горах.

Виявити мавок не просто. Навіть якщо йти на звук флейти, під який танцюють мавки, можна заблукати. Людина ходитиме лісом доки не виб’ється з сил. Є один спосіб, який допоможе.

Потрібео нарізати голок і зробити з них обручі. Потрібно стільки, аби після того, як одягти їх на себе, обручі повністю закривали тіло. Якщо в такому вигляді йти на звук флейти, можна буде знайти і мавок, і їх акомпаніатора.

Хоча велика частина вірувань і трактує мавок як позитивних істот, що служать людям, є і інші думки з цього приводу. У деяких історіях мавки зображуються як підлі підступні істоти. Вони могли приваблювати людей, особливо молодих хлопців, співом, покликом і виглядом їхньої коханої.

Тих, що поведуться на солодкі звуки і коханий образ, могли завести у безвість, висущити любощами або залоскотати до смерті.

Також вважалося, що вони можуть прийти до жінок і дітей вночі, аби висмоктати їхню життєву силу через груди.

Які пригоди сталися з митцями після зустрічі з мавками і нявчиками? Традиційно, ви зможете знайти розповіді про це нижче ↓

◆Star_boneS_o – «Мавка/Нявка» ◆

« Тиша. Ніяких непотрібних звуків, тільки тихий шелест трави під ногами. Навколо розливалося місячне сяйво. Еге ж, таке рідко в місті побачиш.

Прохолодний вітерець неприємно холодив шкіру під сорочкою. Стас бувало потягнувся до зброї, але пальці лише повітря хапонули. Він видихнув. Так, це частина плану, але вона неприємна. Ага, кому приємно бути приманкою? Риторичне питання, звісно.

Ліс зустрів неочікуваною темрявою, наче Місяць не мав сили продертися крізь поросле гілля. Хлопець звів брови, але просто посунув далі, оминаючи хижо скрючені гіляки дерев. Його біла сорочка наче свічка, майоріла на цьому темному фоні.

- Блукаєш-ш?.... Шукаєш-ш? - раптом почулося навкруги і перед ним вигулькнуло миле обличчя, якби не одне але, неприродні болотяні очі.

- Хорош-ший... - до теплої шкіри доторкнулися трупно холодні руки і він відчув, як…» читати далі

◆ God_of_corn_Ah_Moon – Казки для принцеси ◆

Казка четверта: Нявчик (12 листопада 2009 року)

«- А потім він сказав, що я йому не подобаюсь! – схлипуючи, завершила Анжела розповідь про своє перше нещасне кохання, і згорнулася клубочком в обіймах батька, наче хотіла сховатися в його руках повністю.

Джонні тихенько зітхнув. Він, звісно, знав, що рано чи пізно у його маленької принцеси станеться перше кохання і майже напевне – вперше розбите серце, але він не думав, що це відбудеться так рано. Адже Анжелі було всього дванадцять!

- Принцесо, - нарешті, сказав він, - той хлопець – дурень, і сам не розуміє, що втратив. Це не тому, що ти негарна або якась неправильна, просто дівчатка дорослішають швидше, ніж хлопці. Пройде пару років, і той дурник пошкодує, що вчинив так з тобою, але буде вже пізно, бо ти гідна набагато кращого хлопця, ніж він, зрозуміла?

- Так, татку, - дівчинка хлюпнула носом і підняла на Джонні заплакані очі.

- Як гадаєш, що б сказав на це дядечко Череп? – спитав він і погладив Анжелу по вологій від сліз щічці.

- Він би сказав…» читати далі

✎ . . . . День 13-16 Русалка

│ │

│ ✧

✦

У другій половині подорожі нас радо вітає молода водяна красуня – русалка.

Русалка перед нашими пращурами поставали у різних образах. Деякі бачили їх симпатичними, високими і стрункими дівчатами, вдягненими у довгу білу сорочку, голова їхня була прикрашена вінком із осоки чи галузок, а довгі коси спадали аж до самих колін.

Русалка могла бути вдягнена не тільку у білу сорочку, на ній могла бути вишивана сорочка і червоне намисто, а могло і зовсім не бути одягу. Часто русалки зображуються із синьою чи голубою шкірою, а очі їхні чорні чи зелені.

Але русалка може з‘являтися перед людьми не тільки у людській подобі. Вона може набувати образів жаби, щура і вивірки. Уе водяні богині, що не мають душі – є у русалок тільки серце.

Русалки невгамовні, шустрі, баламутні, вони сміливо виходять із водойм, на дні яких живуть, і гуляють, грають по полях, луках і долинах. Наче вітер вони бігають лісами, весело гойдаються на на гілках верболозів, сміються і гомонять у шовковій траві і зеленім житі.

І хоча на перший погляд русалки безтурботні і радісні, насправді доля їх дуже суна. Ті, хто народжуютьсячи помирають на Русальний Великдень, стають русалками, як і померлі нехрещені діти, і дівчата, які втопилисі.

Померлі маленькі дівчата, що перетворюються на русалок, гарні з обличчя і зазвичай перебувають без одягу, але побачивши перехожого, вони перетворюються на дорослу дівчину і нерідко вдягають вишиті сорочки і намисто.

Якщо побачити у лісі русалку, то від неї не втікти – у будь-якому випадку наздожене. Але про себе можна виділити позитивний аспект цієї зустрічі, адже стріти русалку можуть тільки щасливі люди. І якщо вам не хочеться, аби сталосі лихо, нікому про ту зустріч говорити не можна. Це секрет.

Русалки можуть заподіяти і лиха. Своїм чарівним сміхом вони заманюють у водойми молодих людей, особливо вродливих парубків. У місячному сяйві лоскочуть їх попід руки, залоскочують до смерті і тягнуть до себе у воду, де після як і до того бешкетують, плещуть у долоні і розчісують коси.

Оберегом від русалок служить хрест і полин.

На Русальні свята, коли цвіте жито, наші пращури поминали померлих і просили у русалок захисту, аби зі цвітом не сталося лиха. Для цього приносили русалкам жертву. Особливо русалки любили таємно сплетені молодими дівчатами віночки, які, якщо їх кинути русалкам у воду, могли бути обміняні на будь-яке бажання.

Нижче ви зможете почитати, як митці зустрілися з русалкою і дізнатися, чи були у них якісь бажання ↓

◆Star_boneS_o – «Русалка» ◆

«Лінна сиділа на березі озера і плела вінок, зануривши ноги в прохолодну воду. Щось тихенько наспівувала, поки пальці звичними рухами прикладали квітку до квітки. Ріс віночок, кожна квітка в якому мала значення. Гілля калини - врода, хміль - розум...

Місяць нагадував величезний млинець, що відбивався на поверхні озера. Тільки дівочий спів порушував невинну чистоту цього місця.

Стас нервово курив, спираючись на свій байк. Цього разу він не міг страхувати її, бо русалки дуже добре чують чоловіків. У карманах перекочувались бомбочки з полину (якщо через годину вона не вернеться, то він піду за нею).

- Бісове завдання... - та й сам він доволі далеко від озера був. Але забороняв собі хоча б на секунду не вірити у свою відьму.

***

Почувся плескіт, але Лінна ні не секунду не припиняла роботу, відкладаючи вже третій вінок.

Плескіт прозвучав ще ближче.

- Нам вінки робиш? - прозвучало десь збоку і відьма нарешті…» читати далі

◆ God_of_corn_Ah_Moon – Казки для принцеси ◆

Казка п’ята: Русалка (17 квітня 2010 року)

«- Ну не ображайся, принцесо, - Джонні присів на підлогу дитячої кімнати поряд з Анжелою і схилив голову, намагаючись зазирнути їй в очі. – Мене не буде всього кілька днів. Я маю допомогти дядечку Черепу.

- Дядечко Череп хороший, - все ще ображено пробубоніла у відповідь дівчинка. – Він подарував мені бронік і постійно запрошує в гості. Але ж ти пропустиш мій День Народження! Знов!

Джонні зітхнув, бо донька була права. Минулого року він всю весну командував спецоперацією в Ірані і клявся, що наступного разу так не буде. Але ось, майже напередодні тринадцятого Дня народження Анжели, подзвонив Берт Крігер і сказав, що йому конче необхідно, щоб Джонні поїхав з ним в Африку. Там мали пройти переговори стосовно вигідного контракту для команди Черепа, але перекладачу замовника він не довіряв. В ідеалі Джонні просто потрібно буде налаштувати комунікацію між Бертом та африканським бандитом, а потім поїхати додому.

- Це якісь мутні тіпи, - сказав тоді Меч Черепу, - переговори з ними можуть закінчитися агресивно, і ти це знаєш.

Втім, всупереч власним словам, Джонні дав себе умовити, бо не так давно Берт виручив його самого, і тепер він, за неписаним кодексом честі найманців, завинив другу послугу.

- Послухай, принцесо, - знов заговорив Джонні після паузи, - ти в мене вже доросла, тому…» читати далі

✎ . . . . День 21-24 Перелесник

│ │

│ ✧

✦

Одним з останніх до міфотравню додається Перелесник. Але не варто думати, що його роль менш важлива, а образ не майорить цікавинками.

Палкий коханець, спокусник, що приходить небесними вогнями – метеорами і блискавками. Перелесник.

У народі він має й інші імена: налітник або літун, що характеризує уособлення небесних вогнів з ним. Адже вважалося, що якщо над будинком пролетить перелесник, тягнучи за собою довгий вогняний хвіст по небу, то до хати прийде нещастя.

Вогняний змій з довгим хвостом або палкий юнак з волоссям, що, як вітер, розвиваються в повітря, чорними бровами і з блискучими очима. Так уявляли перелесника. Але приходив у хату він зовсім у інших образах.

Перелесник – злий дух, який приходить до жінок, що тужать за померлим коханням, у образі чоловіка, якого ті так і не можуть відпустити. Він може любитися з жінками, прикидаючись їхніми чоловіками, і навіть діти від нього можуть народотися.

Але будуть виглядати зовсім не як звичайні. Вони будуть нагадувати дітей, підмінених нечистою силою, – одмінків. У них тонкі руки, тонкі ноги і випуклий живіт. Такі діти завжди хотіли їсти, дуже повільно розвивалися.

Сам перелесник теж є у минулому одмінком за однією з версій. Не розпізнавши у дитині підміну, таких створінь часто хрестять, а тому перелесники, які виросли з одмінків, не бояться звичайних засобів проти нечистої сили.

За іншою версією перелесники і є духами померлих коханих, за якими сумують. І коли вони приходять у хату, оселяються там, позбутися буде вкрай непросто. Для цього потрібні були такі рослини як рута, тойя чи маруна. Обов‘язково освячені.

За деякими повір‘ями, перелесник висмоктував кров у людини, з якою перебував у стосунках. Міг навіть задушити. За іншими – він з‘являвся до жінок і молодих дівчат неймовірної вроди парубком і схиляв до інтимних стосунків.

Жертва чинити опір не могла, а з часом починала чахнути, спадати з лиця, хворіти. Потім – вмирала. Тому за молодими вдовами наглядали сусіди, коли та починала розмовляти сама з собою, то вважалося, що до неї прилітає перелесник.

Є у вроді перелесника і вади – відсутність хребта, яка характерна для всіх демонів. А ще злий дух не може вимовити сакральні християнські імена: замість «Ісус Христос» каже «Сус Христос», а замість «Богородиця» – «Чудородиця».

Перелесник також любить робити подарунки. Розкидати їх на вулиці, галявинах і чекати, доки їх підніме хтось. Це можуть бути коштовності, прикраси, гостинці Але вже з часом, на ранок зі сходом сонця, вони перетворюються на гній і черепки.

От з вами і познайомився підсупний спокусник – Перелесник. Чи може насправді він зовсім не підлий і не жорстокий?

Думки митців ви можете прочитати нижче ↓

◆Star_boneS_o – «Перелесник» ◆

«- Ти впевнена, що то він?

- Звичайно, ти що забув, що у мене нюх на такі речі.

- Але він виглядає як звичайний....... Мммм, альфонс?

- Сонце, ти все забуваєш, що не тільки ми підлаштовуємося до сучасного світу. Вони теж.

Ну хіба хтось повірить, що побачить вогняного змія? Скоріше вирішать, що білочку зловили. А тут, ти глянь яке руде, аж червоне волосся, і очі у нього блистять як дорогоцінне каміння. Дівчата на нього як мухи летять.

- А якщо ми помиляємося?

- Ну якщо помилилися, то скажемо що помилилися, велике діло, може ми обізналися там, чи ще щось.

Точніше, я скажу.

- Що?

- Піду поки перша. Перелесник тебе ж злякається ще на підході, та просто чоловік теж...

Стас нависнув над нею (190 см це вам не жарти) і зіщурився.

- Ти впевнена?

Лінна ж відповіла швидким помахом голови. Звичайно, ця відьма ніколи не вагається.

- Тільки обережно, добре? Це тобі не…» читати далі

✎ . . . . День 25-28 Чорт

│ │

│ ✧

✦

А ось й сьомий персонаж!

Чорт — один з найрозповсюдженіших негативних персонажів стародавньої української міфології та демонології християнської доби.

У народних віруваннях чорт не мав усталеного образу, але йому притаманне поєднання людських і тваринних рис. Часто чорт має людське тіло, покрите чорною шерстю, роги та хвіст.

Його ноги тваринні — козлині, пташині, або просто з вивернутими назад колінами. Через це чорт не може звичайно ходити, а кульгає. Нерідко уявлявся з рилом, кігтями. Чорту приписувалося приховування своїх тваринних рис під одягом.

Як і будь-яка нечисть, чорт полюбляє специфічні місця – перехрестя, цвинтарі, закинуті церкви чи хати-пустки, смітники, корчі бузини, будяки. Як правило, діє куций ополудні чи опівночі, або ж рано, доки не проспівають перші півні.

Здатен блискавично переміщуватися в повітрі й миттєво перевтілюватися в людей, звірів і неживі предмети. За легендами, найчастіше перевтілюється у вовка, «знайомого кума», вояка, барана, кота, півня, мишу і т. п.

Чорт слугує поширеним винуватцем різноманітних шкідливих, неприємних подій, або причину яких складно встановити.

За легендами, чорти люблять позбиткуватись над людьми: п’яного проведуть буцімто в розкішний палац, нагодують, напоять «заморськими винами», укладуть у перину, а коли чоловік проснеться, помічає, що лежить у калюжі серед болота.

Молоді чортики прибираються у вродливих парубків, приходять на вечорниці з горілкою («чортове пійло», «чортами вигадане») та ласощами, пригощають дівчат, зманюють їх, лягають спати з ними й залоскочують до смерті.

Особливо розповсюдженими були народні оповіді про «знайомого кума», який кличе родичів у гості, наливає їм чарки, а коли вони перед питтям перехрестяться, бачать, що сидять на цямрині й тримають у руках очеретинку і т. п.

Які ж події сталися у житті митців після зустрічі з чортом? Можете дізнатися за посиланнями нижче↓

◆Star_boneS_o – «Чорт» ◆

«- Лінночка!

Здається у неї сіпнулося око.

Відьма закотила очі і повернулась в сторону приємного баритону, котрий кликав її. Так звати міг тільки один нечистий, який не боявся її гніву.

Грім (історія виникнення цього псевдоніму залишається за кадром, бо ця скотина не колеться) вихрем залетів в її квартиру і по-хазяйськи всівся на стуло на кухні.

На вид звичайний хлопак. Тільки вже дуже гарний з аурою типових bad boy. Оболонку собі людську цей чортяка підібрав просто вогонь. Тільки от Лінна бачила ріжки, які ховалися у вихрі волосся, хвіст, що петляв за спиною і жовто-золотаві очі.

- Колись ти навчишся стукати і чекати поки я відкрию..

- Та ну, у мене ж є дозвіл на прохід, а раптом тут тобі допомога потрібна.

- Яка? - скептично відгукнулась дівчина.

- Допомогти прокинутися? Я дуже вправний помічник. - хтиво посміхнувся Грім.

- Не хвилюйся, у мене є з ким…» читати далі

✎ . . . . День 29-31 Вільна тема

│ │

│ ✧

✦

Казати це трохи важко, але ось, остання тема міфотравню – вільна тема.

За цей час митці познайомилисі з деякими представниками української мітології, прониклися атмосферою нашої потойбічної культури.

Можливо в них з'явилисі свої думки і погляди на якихось персонажів?

Чи атмосфера челенджу надихнула на створення власних?

Можливо митці хотіли б розповісти про інших персонажів і поділитисі історіями ще якихось фігур нашої мітології?

Нижче історії на вільну тему, в яких митці поділяться своїми думками й ідеями, завершуючи івент ↓

◆Star_boneS_o – «Вільна тема» ◆

«- Невже у нас сьогодні вихідний?

- Вихідний? Ми просто поки маємо час для відпочинку, - посміхнувся Стас, опираючись спиною на стіну.

Вони сиділи на даху однієї з київських багатоповерхівок і спостерігали за тим, як сонце поступово ховається за будинками, фарбуючи все навколо в жовтогарячий колір. Спокій. Чи його ілюзія. Хто зна, навіть якщо і так, то це краще ніж нічого.

Всім потрібно трохи спокою в цьому буремному житті.

- Чому не можна влаштувати собі відпустку? - Лінна надула губи і підняла руку, дивлячись крізь пальці на сонце.

- А хто тоді буде займатися нашими справами? Можливо, знову мавки захочуть туристів забрати, чи лісових взбунтується...

- Так-так, або у перелесника весняний гін почнеться, або…» читати далі

•———————✧———————•

На цьому наша мітологічна подорож завершується. Але ви завжди можете розповіти свої історії, пов‘язані зі знаймоством і зустріччю з нашими героями.

Вони чекають нагоди з вами провести час і почитати про це веселі (або не дуже) історії.

Плекайте українське, знайомтеся з українською мітологією і будьте в безпеці.