"Нянечка кликала мене, та я не зважала. Маючи ще декілька хвилин, я не поспішала, адже в цьому ділі варто було бути обережною, інакше картина могла завалитися на тумбу. Я ледь-ледь встояла на останній, мало не впавши сама, але все ж дотягнулась до паперів, що були приховані за витвором мистецтва якогось із сучасних доволі перспективних художників.
Неквапливо витягнувши документи, я прудко сховала їх під матрац. Ледь встигла: Бесі вже була майже на порозі батьківської кімнати, й вже відчиняла двері. Але - картина була на місці, ліжник - теж, тож, не побачивши нічого небезпечного, чорношкіра покоївка полегшено видихнула та, підійшовши, огорнула мене своїми обіймами. Та то й не дивно, бо ж бідна Бесі постійно втрапляла в халепи через мене: то віднайде мене десь на горищі, в небезпечній близькості від вікна й десятиметрової прірви під ним, то десь у підвалі, де я полюбляла бавитися зі старими реліквіями своєї сім'ї, які вже були нікому не потрібні. Останнього, он, разу я, вихопивши напівдекоративну шпагу, що висіла в батьківському кабінеті, змусила міс Рід - мою тітоньку, що приїхала до нас на вікенд - захищатись. А що? Бойові навички мені не завадять, а особливо - зараз. Тоді Бесі добряче таки отримала на горіхи від матері, яка сварилась за не достатній нагляд з її боку.
- Годі, Бесі! Не лайте мене! - мовила я у відповідь на причитання нянечки, також обійнявши жіночку, щоб іще більше заспокоїти її та якомога швидше лишити кімнату - якнайдалі від моєї знахідки. У вас, мабуть, виникло багато запитань? Що ж, зараз я вам усе розповім.
На той момент батьки збиралися віддати мене до дівочої школи, де з мене мали, як я тоді помилково вважала, зробити справжню леді. Та я ненавиділа це. Усі ці бали, плаття, корсети. Від жіночок, що беруть у цьому участь, мені й досі хочеться блювати. Але що поробиш - супроти батьківської волі ніц не зробиш. Та підготуватися до цієї подорожі було варто, адже іще давно я чула про жорстокість тамтешніх виховательок."
Джейн всміхнулась, дивлячись на свою співрозмовницю, після чого продовжила:
"На той момент вже майже рік як я займалася самопідготовкою. В підвалі маєтку я віднайшла іржаву шаблю, а на горищі познайомилася з привидом, який вже давно жив тут. Тож він взявся за моє навчання: власне, двобій з місіс Рід і став тим фінальним випробуванням, який показав духу, що я можу за себе постояти. Після цього привид зник, з'явившись востаннє вже не на горищі, а в моєму сні.
Тиждень я готувалась до того, щоб отримати згадані прозорим вчителем уві сні документи, які мали б розкрити усі таємниці дівочої школи, в яку мене жадали запроторити. То мали бути записи моєї прабабці, яка теж там навчалась: власне, так воно й вийшло.
Та то я вже потім розглянула всі записи й папери, дізнавшись ой як багато цікавого про те, чим насправді є ця школа, й яких "леді" у ній готують до виходу в світ. Наразі ж я, разом із Бесі, йшла снідати. Та розповідала мені щось про майстра Джона та матір із молодшими сестрами, які поїхали в гості пити чай без мене, та я не особливо й дослухалась до цих теревенів. Те, що матір не взяла мене з собою, не було дивним, адже я частенько влаштовувала в гостях щось таке, що "не личило юній леді". Та найважливішим для мене було відволікти нянечку, аби потім забрати папери вже в свою кімнату. Судячи з усього, для цього треба було ще трохи приділити їй уваги, й випити чаю..."
- Гм-м-м, цікаво-цікаво.... - промовила директриса Школи Шляхетних Панянок, дивлячись в очі Джейн. В її руках були папери: ті самі, які дівчина віднайшла в сховку за картиною рік тому. - На скільки я розумію, твої побоювання щодо нашої Школи виявилися марними?
- Так, пані. - відповіла дівчина, щиро усміхнувшись, бо ж це була правда. Так, тут навчали і танцям, і етикету, але, разом із тим, вчили їзди на конях, фехтуванню, логіці, природничих наук та інших речей, які могли стати в нагоді майбутнім авантюристкам.
- Тоді ці папери тобі вже не треба. - підсумувала директорка. - Вони знадобляться іншим нашим майбутнім ученицям...
