Ти — щось між вдихом та видихом.
Між «майже» і «ніколи».
Застряг у римі до слова кохаю.
Ти — те, що вбиває
останню надію мою.
Згасає...
час у просторі,
як твоя присутність
у моєму космосі.
Ти — синонім до «невідомості»,
до моєї самотності.
Печаль поглинає
усі мої крайності —
твої пакості —
то просто відображення
моєї бездіяльності,
слабкості...
Не можу простити себе за ТЕБЕ.
За те, що стався зі мною.
Вдерся у мої сни,
ніби злодій
чекав,
поки мої вагання
перетворяться на попіл.
А що тепер?
Твоя тиша — моя отрута.
Усі обіцянки забуті.
Спокуті...
А дихати й досі важко:
ти — щось між вдихом та видихом,
між «майже» і «ніколи»,
застряг у римі до слова кохаю...
