Вестфальський мир 1648 р. закріпив новий світовий порядок в якому суверенність належала не народам, а правителям з-поміж визнаних царських та князівських династій, єдиним носієм державного суверенітету визнавалися лише монархи.
Дивним збігом є те що цього ж року розпочинається одна з головних віх української державності. Тож чи правда що молода козацька держава була зразком демократії в тогочасному світі?
Страх та ненависть в Речі Посполитій [козаки та монархія?]
На перших етапах національно-визвольної боротьби не було планів щодо створення Української держави яка була б незалежна. Хмельницький та козаки очікували в кращому випадку автономного козацького регіону. Проте вже в той час коли козацьке військо вийшло поза мури Січі серед шляхти почали ширитися чутки та страх щодо бажання гетьмана стати монархом і відродити «Руське князівство» зі столицею в Києві [на той час термін “руський” цілковито належав українському народові та землям які він населяв].
Прикладів того що польська еліта так розцінювала козацьке повстання на чолі з Богданом Хмельницьким є велика кількість. Одним з таких є констатування маршалом сейму Б. Лещинським того що у Хмельницького є наміри «заснувати Руську монархію». Також варто згадати повідомлення холмського єпископа яке було адресоване поморському підкоморному в якому йдеться про те що гетьман «вже титулується київським і руським князем, а далі наступаючи, хоче під Володимиром заснувати центр війни».
Активно просив уряд вжити заходи проти «бунтівних козацьких шабель» й Адам Кисіль. Він стверджував що Корону потрібно рятувати від загибелі: «щоб з нею не трапилося того ж що з Римською імперією». Він як лідер непокозаченої української шляхти теж був підозрюваний в можливості утворення «Руського князівства» або «Держави Подільської». Свідчення Войцеха Мясковського та інших польських дипломатів вказують на те що козаки йому пропонували «Князівство Руське» і що «хлопством такий гомін іде, що Кисіль має королем бути». [40] Але чи то Кисіль був надто вірний польському правителю, чи то боявся що на землі звільнені від польської шляхти прийде гірша влада, але факт є фактом: самодержавні амбіції знатного українського шляхтича залишилися лише чутками в палацових кулуарах.
Так а що там з нашим козацьким ватажком?
Хоча постать найбільш відомого на той час українського шляхтича та аристократа теж є дуже цікавою, але на цьому її відносини з темою цього довгопису припиняються. Тож повернемося до постаті ясновельможного гетьмана.
Протягом перших років визвольної боротьби політичні інтереси Хмельницького змінювалися швидше ніж збільшувалася площа української держави. А збільшувалася вона стрімко.
Про поступове підвищення гетьманського статусу свідчить титулатура Хмельницького в якій починаючи з 1648 р. (а точніше з листа від 17 червня до Адама Киселя) зникає згадка про підданість «Його Королівській Милості». А майже через рік Григорій Унковський який на той час знаходився на посаді московського посланця в листі від 22 квітня 1649 повідомляє московського царька Олексія Михайловича про те що Б. Хмельницький виступає категорично проти іноземного володарювання на українських землях:
«Нині в Польщі і в Литві обрали на королівство Яна Казимира... а нас Господь від них позбавив».
Більш ніж рік при владі дав про себе знати. Гетьман вже не бажав «вольностей» від польського короля. Натомість він мав наміри створити державу з республіканськими ідеями правління в якій аристократична влада мала б значну роль.
З цими намірами Хмельницький бажав отримати підтримку не тільки від просто народу, але і перед ополячену та покатоличену українську шляхту. Тому він намагається налагодити стосунки з князями В. Заславським та І. Вишневецьким, коронним стражником С. Лащем і київським воєводою Я. Тишкевичем. Але ця ідея виявилася провальною. Українська шляхта, яка в більшій мірі була поглинута польською культурою, не поділяли ідею створення української держави і виступали проти народу який повстав. Навіть єдиний поміркований у своїх поглядах стосовно козацького питання брацлавський воєвода (який був єдиним православним воєводою) Адам Кисіль виступив проти ідеї створення Українського козацького князівства. В листі до гнєзненського архиєпископа М. Лубенського він назвав Хмельницького «нечестивим Тамерланом» і писав що «раби тепер панують над нами, засновують з ним нове князівство».
Для реалізації ідеї «гетьманської монархії» було потрібно об’єднати всі стани що було дуже важко через сильну асимільованість їх Польщею, прикладом чого є описана вище ситуація. Це завдання ускладнювало те що гетьман та старшина тривалий час відстоювали тільки інтереси козацтва, чим непокоїло українське селянство яке не мало планів покозачуватися.
Козацька «демократія» проти Хмеля
З початку національно-визвольної революції в козацькому самоврядуванні переважали республіканські засади та принцип «колективної волі» коли через генеральну військову раду рядові козаки могли ухвалювати укази які були обов’язковими до виконання гетьману, старшинам та козакам. Під цією «демократичністю» часто була прихована класична охлократія, яка була небезпечною для розбудови держави. Розуміючи це Б. Хмельницький проводить різкі зміни в становленні форми державного правління. Централізація влади та посилення в ній гетьманської фігури спостерігається вже в червні 1648 р. коли у «Зазивному універсалі» він титулує себе не тільки гетьманом Запорозького війська, а й «всієї сущої обіруч Дніпра України».
Під тиском гетьмана та його прихильників вже в 1649 р. загальна військова рада починає втрачати свою політичну вагу і її місце займає рада козацьких старшин. Такий розвиток подій описуватиме подальший вектор гетьманської внутрішньої політики - опора у вигляді козацької старшини До чого може призвести новоутворена аристократія зі стійкими політичними позиціями та дуже великими амбіціями? Ні до чого доброго. Але це згодом.
Такі зміни не могли не зіштовхнутися з опором в лиці соціальних низів які виступали за збереження традицій. Козацька традиційна демократія обмежувалася і на противагу їй посилювалася влада гетьмана та козацької старшини. Але Хмельницький продовжив скликати козацькі сейми в Чигирині щоб розглянути важливі питання, остаточно не відмовився від загальної військової ради як органу влади, зберігалися станові суди і самоврядування. Такі тенденції свідчать про зачатки конституційно-монархічного ладу.
Богдан Хмельницький з самого початку був прихильником монархії і виступав проти анархії та охлократії з боку рядового козацтва. Як пише М. Грушевський «Маємо його універсал з осені 1650 р. (20/IX) *, де він поручає самим панам, за поміччю козацьких полковників, «на горлі» карати своєвільних і бунтівників». Становище війни з Річчю Посполитою надавало йому необмежену владу якою він не боявся користуватися щоб не дати анархії та охлократії зруйнувати молоду державу. Дуже часто демагоги отримували перемогу над справжніми лідерами у боротьбі за підтримку козацтва, кожен наступний ватажок намагався укріпити свою владу що ставало однією з причин поразки козацьких повстань до 1648 р. На думку В. Липинського:
«…здавлення самим Гетьманом внутрішньої української анархії було найтяжчим ударом тому, що існування польської держави на українських землях ставало після того зайвим і непотрібним».
Демократично-охлократичні тенденції протистояли створенню гетьманської монархії і були найбільшою перепоною для Б. Хмельницького (5 разів скликалася «чорна рада» протягом 1648 р. для узгодження важливих питань). Проти посилення гетьманської влади виступали також деякі старшини одним з яких був наказний гетьман М. Кривоніс. Він виступав проти влади Богдана Хмельницького настільки відкрито що в другій половині липня відмовився виконувати окремі розпорядження гетьмана. Кривоніс пояснював це тим що той не був «нашим присяглим гетьманом, так і я ним можу бути, як і ти». Але вже в серпні влада Хмельницького так укріпилася що він покарав наказного гетьмана та його найближчих соратників і мав підставини сказати посланця А. Киселя:
«не така у нас тепер справа, як [це було] здавна у Війську Запорозькому, бо я з черню не раджуся і з нею не спілкуюся».
Укорінення монархічної ідеї
Аналізуючи заяву гетьмана зроблену 23 лютого 1649 р. адресовану польським послам ми бачимо що Хмельницький вже усвідомлює себе не як козацький ватажок, а як національного лідера:
«виб’ю з лядської неволі народ весь руський. А що первей о шкоду і кривду свою воював, тепер воювати буду о віру православну нашу. Поможет мі то чернь всяя по Люблін і Краков, которой я не одступлюсь, бо то права рука нашая, - люди, коториєе, холопства не витерпів, ушли в козаки».
М. Грушевський через більш ніж 250 років після описаних подій прокоментує цю заяву як «Многоважні слова!».
В цей період Богдан Хмельницький розглядав свою владу, як дану йому від Бога, владу самодержавця Русі. В 1649 гетьманська влада отримує міцну опору що дає можливість Хмельницькому продовжувати змінювати козацькі установчі традиції. Його починають вшановувати як монарха. Про це свідчить іноземний хроніст-мандрівник П. Ласка: «в тих краях і церквах немає короля і не чути про іншу владу, окрім гетьмана з Військом Запорозьким».
В’їзд до Києва в грудні 1649 року мав велике значення як для Б. Хмельницького, так і для народу. Хроніст Натан Гановер яскраво описах те як зустрів гетьмана місцевий люд та духівництво:
«Вони благословляли його на князя та провідника над ними та їхніми дітьми. І вони казали йому: «Ти князь Божий і визволитель»...».
Непорушна гетьманська влада
Відомий український історик, автор десятків наукових робіт, професор Іван Крип’якевич так висловився щодо становища становища гетьманської влади після кількох бурхливих років правління:
«Хмельницький як керівник Визвольної війни українського народу здобув собі такий авторитет, що фактично його влада була непорушна».
Отамани та сотники часто при листуванні додавали «Божою милостию великого государя нашего Богдана Хмельницького, пана гетьмана всёго Війська Запорізького». Та і сам гетьман не соромився себе називати в листах «Богдан Хмельницький. Божию милостью гетьман з Войском Запорозьким» що вказувало на божественне походження його влади. Таким чином божественне походження влади саме по собі вказувало б що ця влада не повинна чимось обмежуватися. Але зразки такої титуляції можна знайти тільки в періоди найбільш успішних воєнних дій.
Старшини вживали в гетьманській титулатурі «Божою милістю» набагато частіше ніж сам гетьман що можна пояснити як ще один прояв монархічної орієнтації козацьких старшин. Прикладом цього є звернення М.Пушкаря до віленського воєводи від 30.12.1652 p.:
«Божою милістю великого государя Яна Казимира короля польського... тою ж Божою милістю від Богдана Хмельницького гетьмана війська запорозького міста Полтави від Мартина Пушкаря полковника».
Заключна частина
Отож, за правління Богдана Хмельницького влада гетьмана козацької держави стала не просто владою ватажка якого вибрали на козацькій раді, вона набула монархічних рис і з нею почали рівнятися монархи інших держав, її благословив Патріарх і її підтримували не тільки козаки, а й простий народ.
Але комуністичний режим вправно прибрав будь-які згадки про таке явище в козацькому суспільстві як монархізм. Не важко здогадатися чому. На жаль, ми досі повністю не оклигалися від совкової пропаганди, сліди від кайданів досі видно.
Наступні теми цього циклу будуть вміщувати монархічні тенденції в діяльності наступних гетьманів, їх дружин та навіть створені ними родові клани (майже як на Сицилії).
Продовження згодом »»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
