Глава 10.
Володимир - помічник пані Маргарити стояв на вокзалі і чекав поїзда. Вона зателефонувала і попередила заздалегідь, що приїде. Володимир зрадів, що нарешті правда відкриється. Пані Маргарита все робить правильно.
На пероні було людно. Все таки літо і в Одесу приїжджає багато відпочиваючих. От і поїзд прибув. Маргарита вийшла з вагону і відразу побачила свого помічника. Володимир підбіг і взяв валізу.
- З приїздом. Дуже радий Вас бачити. Їдемо спершу в готель? - запитав він.
- Привіт, Володя. І я рада тебе бачити. Так, їдемо в готель. Я відпочину, а потім піду до Марини і Вікторії.
- Ви все правильно робите. Добре, що зважилися. Я Вас підтримую, знайте це.
- Ти завжди вірний мені і відданий у всьому. Дякую за це. Ну добре, ходімо.
Володимир викликав таксі і вони поїхали в готель.
Марина, як завжди, прокинулася рано. От є ж люди - сови, що пізно прокидаються, а вона жайворонок- рання пташка. Сьогодні неділя, а значить можна відпочити і насолодитися чудовим днем. А він дійсно буде чудовим, бо Роман готує їй сюрприз і Марина в очікуванні, що ж це буде?
- Піду приготую спочатку сніданок, поки мама спить. І чекатиму капітана - вголос сама до себе сказала дівчина. Вона вирішила зробити млинці з сиром. Мама їх обожнює.
- Як же смачно пахне млинцями! Яка ж ти в мене уміла господиня. Вже й сніданок приготувала - на кухню зайшла Вікторія і поцілувала доньку в щічку.
- Доброго ранку, матусю. Сідай. Будемо снідати разом. Все готово.
- Дякую, люба. Ти так піклуєшся про мене. Найкраща донечка на світі.
- А як інакше. Моє найбільше бажання, щоб ти була здорова. Сподіваюсь, що морське повітря піде тобі на користь і ти одужаєш.
- Так і буде, донечко. Головне, щоб ти була щаслива. Як там капітан? У вас все добре?
- Все чудово, матусю. Він мені сьогодні сюрприз готує. От чекаю, чим же мене здивує Роман.
- Я рада за Вас. А він романтик у тебе. Це добре. Ну що ж, давай куштувати твої млинці. Я така голодна! - сказала Вікторія і засміялася. Марина швиденько накрила на стіл і вони сіли снідати.
Готельний номер був комфортним, затишним і гарним. З вікна Маргарита милувалася чудовим краєвидом. Зі слів Володимира справи в компанії “ Нептун” йдуть добре. Марина справляється зі своїми обов'язками і відповідально ставиться до керування компанією. Та Маргарита і не сумнівалася в цьому, інакше б не довірила “ Нептун” Марині. Дивлячись на узбережжя з вікна готелю Маргарита думала: “ Я мабуть сходжу спершу на море, зберуся з думками і на вечір піду до Марини і Вікторії’.
Роман зателефонував Марині і сказав, щоб вона була готова, бо через годину він по неї заїде. Дівчина швиденько одягнулася і чекала Романа. В двері постукали.
- Це мій капітан! - радісно сказала Марина. Роман стояв на порозі такий гарний, що у дівчини аж дух перехопило.
- Привіт, кохання моє. Ну що, готова йти зі мною на край світу - жартівливо сказав Роман.
- Так, без вагань. Тільки б ти завжди був поруч. А куди ми їдемо? - запитала Марина.
- Скоро дізнаєшся. Ходімо. - відповів Роман і взявши дівчину за руку, повів до машини.
Вони приїхали в порт. Капітан підвів Марину до свого судна “Буря”.
- То це твій сюрприз? Ми вийдемо в море на “Бурі”? - зацікавлено запитала дівчина.
- Не зовсім. Я відвезу тебе на дуже гарний острів. Побудемо вдвох- тільки ти і я. Згодна? - відповів Роман.
- Це ж чудово! Я ніколи не була на острові. Сюрприз у тебе вдався. Я в захваті! - радісним голосом сказала Марина.
- Тоді вирушаємо! Прошу, пані, на мій корабель - сказав капітан і вони разом зайшли на трап.
Море сьогодні було спокійним і лагідним. Кружляли чайки і сонце гріло своїм теплом. Марина стояла на палубі і вітер грався її волоссям. Роман підійшов до дівчини і обняв її. Його обійми зігрівали душу і серце. Марина відчувала себе найщасливішою жінкою у світі. Вони стояли мовчки і насолоджувалися моментом.
- Он бачиш, вже і острів видніється - сказав Роман.
- Бачу. Який він зелений і гарний. Хочу скоріше туди - відповіла Марина.
Роман спустив шлюпку. Ну от нарешті вони на острові. Капітан взяв все необхідне для відпочинку.
- Як же тут гарно! Мені дуже подобається. Дякую, що привіз мене сюди. Я тебе обожнюю - радісно сказала Марина, підійшла до Романа і поцілувала. Він раптом підняв дівчину і почав крутити. Марина голосно засміялася і зраділа, як дитина.
- В мене голова закрутилася від тебе.
- Це ж добре. Хочу, щоб ти завжди думала про мене, бо я про тебе думаю постійно. Ну що , влаштуємо пікнік на піску. Ти як? Не проти?
- Чудова ідея. Я за.
Роман закохано подивився на Марину.
-Сідай на покривало. Зараз щось перекусимо, а потім підемо купатися. Добре?
Марина кивнула і посміхнулася. Побути наодинці з коханим вона дуже хотіла. От бажання і здійснилося.
-Ти сьогодні дуже гарна. Закохуюсь в тебе все більше і більше. Знаєш, зі мною вперше таке. У мене в житті були жінки, звісно ж, але ти інакша. Твоє ім'я тобі дуже підходить. Ти як хвиля морська, яка то накриває з головою, то стає лагідна і спокійна. Це в тобі і манить мене. От зараз згадав, як кинув тебе в море в нашу першу зустріч. Це було щось. Вже тоді ти зачепила мене, хоч я і не зрозумів цього відразу. Кохання дійсно приходить, коли його не чекаєш. Так сталося і зі мною. Ба більше, ти ще й моя керівниця. Оце я попав - сказав капітан і засміявся.
- Вважай, що німфа морська тебе зачарувала. Ти ж мене так називаєш? Ну от і маєш тепер. Мої чари сильні, так і знай - пожартувала Марина і теж засміялася.
- Готовий бути під твоїми чарами все життя - сказав Роман і ніжно поцілував кохану.
- А я ще нікого не кохала до тебе. Ти перший і єдиний, кому віддала своє серце. Тому бережи його і ніколи не відпускай мене, що б не сталося.
- Не відпущу, кохана. Обіцяю.
Роман подивився на Марину і посміхнувся. Хіба ж це не щастя? Вони разом і їх серця б'ються в унісон.
Цей сонячний літній день пройшов чудово. Закохані насолоджувалися один одним і їм зовсім не хотілося покидати острів. Та день добіг кінця і потрібно було повертатися.
- Ну що ж, будемо збиратися. Гарний видався день. Сподіваюсь, тобі сподобався мій сюрприз? - запитав Роман.
- Це був неймовірний день поруч з тобою. Дякую, коханий. Я щаслива. Ми чудово провели час - відповіла Марина.
-Я радий. Тоді повертаємося.
Роман пригорнув кохану до себе і міцно обняв. Марина танула в його обіймах.
Вікторія відпочивала в своїй спальні. Читала улюблену книгу і насолоджувалася кавою. Раптом вона почула, що хтось стукає в двері. Вона пішла відчиняти і побачила перед собою пані Маргариту.
- Вітаю, Вікторіє. Я можу зайти?
-Так, звісно. Заходьте. Просто не очікувала Вас побачити.
Маргарита зайшла і сіла на диван у вітальні.
- Я не просто так приїхала. Мені треба поговорити з Вами і Мариною. Це дуже важливо. Можливо, те, що я скажу шокує Вас, але я маю нарешті відкрити правду. Марина вдома? Може її покликати?
- Її зараз немає. Вона на прогулянці з капітаном Романом. Скоро буде. А про яку правду Ви говорите? Я не розумію - стривожено спитала Вікторія.
- Я маю це розповісти вам обом. Дочекаємось Марини. Добре?
- Добре. Як скажете.
- Я так зрозуміла, що капітан і Марина зустрічаються? Здивована. Востаннє, коли я була тут, вони не дуже ладнали.
- А ось так. Як кажуть, від ненависті до любові один крок. Вони покохали один одного. Капітан - чудова людина. Я рада за доньку. Головне для мене, щоб вона була щаслива.
- Ви її дуже любите. Це видно. Ви прекрасна мама.
- Ну як мою дівчинку можна не любити. Вона так піклується про мене -з ніжністю в голосі сказала Вікторія.
Роман привіз Марину до її будинку. Вони сиділи в машині і обоє задоволено посміхалися.
-Дякую ще раз за неймовірний день. Ти в мене найкращий.
-Таких днів у нас буде багато, повір. Головне, щоб ти була поруч.
-Буду. Завжди. Кохаю тебе.
Марина вийшла з машини. Роман підійшов до неї і сказав:
- І я тебе кохаю, єдина. Завтра я виходжу в море. Замовлень багато, треба великий улов риби. Тому не побачимося з тобою. Треба працювати.
- Добре. Я теж завтра попрацюю. Хоч я і керуюча, та краще все перевіряти і контролювати.
- В тебе все вийде. Вірю в тебе - сказав Роман і міцно поцілував Марину.
- Ти якщо будеш так цілувати,то я ще довго тут стояти буду. Все, їдь. Побачимося.
- Згоден. Не хочу тебе відпускати, але треба. Побачимося.
Роман поїхав. Марина помахала йому рукою і зайшла в дім. Яким же було її здивування, коли вона побачила пані Маргариту!.
-Вітаю, пані Маргарито. Яка несподіванка! Ви приїхали до нас. Рада бачити. Щось трапилося?
- Привіт, моя люба. Я маю розказати Вам щось дуже важливе, тому я тут. Довгі роки я наважувалася це зробити, а тепер цей час настав. Хочу, щоб і Вікторія це почула. То ж… Марина, ти маєш знати правду. Я… я…твоя рідна мама.
