«Московіада» – книга, яка сповнена сенсами та алегоріями проте може здатися не надто привабливою для середньостатистичного читача. Тому, перш ніж занурюватися в її обговорення, варто запитати себе: що є більш важливим в книзі – її глибина чи читабельність?
7/12
«Московіаду» можна умовно поділити на дві частини. Перша – розмірена, монотонна, можливо, навіть місцями нудна, знайомить нас із персонажем Отто фон Ф., але не вирізняється багатствам сюжету чи стрімким розвитком подій. Друга - інтенсивна, швидка, місцями важка для розуміння, з такою кількістю символізму, що іноді здається, що читати її потрібно в такому ж стані, в якому перебуває головний герой – на сьомій стадії сп’яніння. Тому, першу половину книги доводиться ніби «витягувати» з себе, тоді як другу, попри шалену динаміку, навпаки, читати повільно, бо мозок відмовляється сприймати все, що відбувається.
Щодо самого головного героя - Отто фон Ф., попри свою досить сумну долю наприкінці книги та декларовані симпатії до українського народу, як на мене, сприймається не дуже позитивно. За задумом автора, можливо, він мав уособлювати українського Доріана Грея 90-х, але він радше сприймається як самовпевнений та іноді занадто пафосний чоловік, особливо в першій частині твору. Окремі його висловлювання залишають неприємний осад, і назвати його можна як завгодно – від расиста й сексист до гомофоба. Хоча, можливо, його просто варто сприймати як радянську людину, яка є відображенням суспільних настроїв того часу. Образ Отто – це ніби фонтан пафосу, який виголошує антиімперські промови, але в щирості якого можна засумніватися.
Провідною темою роману є занепад імперії, і цей аспект автором написаний майстерно, починаючи від дрібних деталей, які іноді важко помітити, – брак продуктів, дитячих іграшок та інших необхідних товарів, неможливість купити алкоголь, – та закінчуючи подорожжю Отто фон Ф. до метрополітену, який можна вважати сьомим колом пекла, і ця подорож, майже як спіраль, починається від бару та закінчується в підземеллі метрополітену, що, можливо, бере натхнення від «Божественної комедії» Данте.
Підсумовуючи, варто зазначити, що «Московіада» – книга не для кожного. Багато хто, і я з ними погоджуюсь, назве її складною та незрозумілою. Але я також скажу, що її неодмінно варто прочитати – це відображення світогляду людей епохи розпаду радянського союзу, погляд на імперію та росію крізь призму українського контексту 90-х років.
