Mugaa — Red sky era (LP, 2025). Рецензія

🎧 Cлухати: https://linktr.ee/mugaa.stoner

Red Sky Era: Монотонність, лють і пошук потойбічного в дебюті Mugaa

У мові кікую Mugaa означає січень і стилізується як Mũgaa, а також цим словом позначають вересень — Mũgaa Wa Keerĩ. У ботаніці Східної Африки Mugaa — це назва кількох видів акації, зокрема Acacia abyssinica, Acacia hockii, Acacia nilotica, Acacia seyal та Acacia tortilis. У суфійській культурі слово Mugaa означає духовний стан екстазу — коли людина занурюється занадто глибоко у містичні переживання.

В українській музиці Mugaa — це назва стоунергурту, який наприкінці січня випустив свій перший мініальбом Red Sky Era. Це столичний стоунер/сладж-гурт, створений Тимуром Хабуєвим, Дмитром Морозовим та Іллею Ошурком у 2023 році. Їм хотілося поєднати монотонність стоунеру з товщею звукової брили сладжу — і через цю в’язкість музики проєктувати свої емоції та переживання.

Свій дебют вони чомусь називають мініальбомом, хоча загальновідомо, що ЕР не може тривати 36 хвилин і містити шість треків. Це щось посередині — ні вам, ні нам. Могли б уже два треки викинути або один дописати. Проте на цьому релізі кияни підготували злий і щільний стоунер. Як для дебюту — це дуже непогана заявка. Сподіваюся, гурт не розпадеться, враховуючи, що щороку у нас виходить усе менше стоунеру. Тому віри у життєздатність цієї сцени у мене небагато.

У суфійській культурі слово Mugaa у прямому значенні не фігурує як загальновідомий термін. Однак його пов’язують із містичними практиками та доктринами ісламського суфізму. Mugaa трактується як стан піднесеної свідомості, духовної відстороненості — близький до понять "фана" (втрата себе в Бозі) або "халь" (миттєвий духовний стан), які характерні для суфійської традиції. Йдеться про містичний досвід, коли людина виходить за межі звичного сприйняття реальності. Вона не просто ізольована від мирського, а занурена у внутрішнє світло, споглядальність, єдність із чимось вищим.

Тут одразу згадується ідейно схожий альбом NUN гурту Azimut, який, щоправда, занурювався у глибоке духовенство. Mugaa ж намагалися поєднати ідею темряви й абсурдності цього світу, аби показати, що ці стани можуть співіснувати. Через музику гурту це зчитується не так добре, як я звик копатися у платівках подібної величини. Жоден український гурт для мене поки що не перевершив Azimut.

Стоунер — занадто консервативний жанр, аби глибоко занурюватися у свідомість і таємничий світ потойбічного. Якби не пояснення гурту, я б, напевно, і не здогадався, що йдеться про трансцендентні стани. Їхній стоунер звучить, ну як — усі інші стоунер-альбоми. Не впевнений, що слухач вловить бодай половину закладених концептуальних ідей. Але що справді мене зачепило — це чорно-метальний харш. Принаймні серед українських гуртів я давно такого не чув. У цьому плані Mugaa дійсно схожі на Weedeater, яких вказують серед своїх впливів. З люттю та жорсткістю кияни впоралися.

Опенер Ancient Stoner Gods затягує у світ мороку, закладає відповідний настрій, хоча й не сягає потойбічного — для цього тут мав би бути ембієнт, можливо, дрон чи щось експериментальніше. Та й людський розум ще не навчився розкладати інші світи на структури й частоти. А от вже наступний трек Through Sludge емоційно поглиблює цю темряву — озвірілий харш доводить усе до катарсису. Кияни постаралися зробити так, щоб цей трек слухався важко, неприємно, залишав по собі гнітюче, майже фізичне відчуття загрози.

Оскільки це стоунер, змішаний зі сладжем, увесь альбом звучить трохи одноманітно: мінімальний набір рифів, які до того ж не надто відрізняються від гуртів, на які Mugaa самі ж і посилаються. Проте гурт робить усе, аби продакшн тиснув, створював дискомфорт, буквально залазив під шкіру. Якщо завданням була монотонність — вони з нею впоралися на відмінно. При багаторазовому прослуховуванні мозок справді може трохи «поплисти».

Послухавши альбом кілька разів, я ловив себе на запитанні: де ж тут той самий духовний стан, що вводить в екстаз? Де трансцендентність, у яку людина пірнає з головою, майже торкаючись чогось божественного? Через музику це — ніфіга не відчувається. Я просто слухав злий і страшний стоунер. Але не було ані натяку на відчуття, ніби мене закинули у якийсь потойбічний астрал. Це був просто стоунер, розумієте?

Коли Azimut робили свій альбом, вони добряче попрацювали з атмосферою — там було абсолютне сінематік відчуття, повне занурення. У Mugaa цього трохи бракує. І все ж відповідь я частково знайшов — у ліриці.

Ancient Stoner Gods — неймовірно поетичний, глибокий і образний трек. Я спробував його перекласти за допомогою DeepL — ось що вийшло:

У долині Ока Розуму, де течуть священні ріки,
Давні кам’яні боги постають у присмерковому сяйві.
Крізь туман часу й простору вони шепочуть давні таємниці.
У тиші віднайдеш їхню благодать, де розгортаються космічні історії.

Through Sludge — уже зовсім інший рівень. Це про виживання в умовах війни й руйнування. Текст значно пряміший, грубіший, емоційно важчий за попередній. Це вже не містична подорож у підсвідомість, а радше рефлексія над жорстокою, знищеною реальністю — можливо, війною, апокаліпсисом чи внутрішнім пеклом. Хай кожен трактує по-своєму.

Red Sky Era — це прям апокаліпсис з фентезі-елементами.
Ось приклад:

Нескінченний дощ починає падати,
Кислотні краплі роз’їдають шкіру,
Обпалююча вода доходить до горла,
Тисячі криків назавжди стихають

Уууух. Mugaa, схоже, начиталися Євангеліє, Корану й Біблії — і вирішили, що стали пророками, які передрікають повне знищення світу. Вибачте, за недоречну іронію. Весь альбом — це потужне поєднання постапокаліпсису, фентезі й утопії.

Є тут і єдиний україномовний трек — «Сірий дим». Він про повільне знищення, про абсолютну безвихідь. Сірий дим постає як поетична метафора навислої смерті. Текст передає відчай, втрату, отруєння — можливо, йдеться не про фізичну, а про душевну отруту.

Тематика фінальної пісні — це екзистенційні страждання, втрата сили, боротьба, яка зрештою виявилась марною. Ліричний герой, наскільки я зрозумів, нарешті усвідомлює, що не може змінити світ — бо сам у ньому загубився. Він програв. Усвідомив власну неміч. І дійшов до тієї точки, коли в нього вже навіть немає бажання жити.

Що справді цікаво — лірика Mugaa атмосферно перегукується з Amenra, де багато текстів про страждання, внутрішній біль, темряву та духовні пошуки. Її абстрактність і утопічність місцями нагадує Cult of Luna, а тематика апокаліпсиса, мук і спокути — Neurosis. Поетична образність, краса словосполучень, римування — це вже територія Swallow the Sun, Agalloch, Draconian. Для цієї рецензії я спеціально перечитав тексти всіх цих гуртів.

Оскільки Mugaa поєднує стоунер-сладж із блековим вокалом, то порівняння з Ulcerate буде цілком доречним. І все ж — попри всі ці посилання, я так і не знайшов відповіді на єдине питання, яке хвилювало мене з перших хвилин:
де саме в цій музиці ховається обіцяний стан екстазу?

Можливо, відповідь знайдеться у химерних снах.

Щодо самого дебюту — він доволі переконливий у рамках стоунеру. Це монотонний, цілісний, об’ємний реліз, що звучить як нагромаджена брила емоційного тиску. Музика цілком відповідає жанровим ознакам. І якщо гурт справді має намір розширювати свій звуковий спектр у майбутньому, то я щиро сподіваюся, що вони зможуть записати справді якісний і нетривіальний альбом із несподіваними музичними рішеннями.

Red Sky Era — як дебют — дуже добрий. І він точно вартий рецензії.