На жаль, зараз я чую, що гендерної нерівности більше не існує. Про це говорять чоловіки (і не лише), які не хочуть знати, що гендерна нерівність існує й процвітає. Я не стверджую, що всі чоловіки обирають ігнорувати обмеження прав жінок. Дехто не бачить цих обмежень з огляду на свою позиційність — тобто положення чоловіка. Це називають привілеєм непомітности.
Перебуваючи в позиції чоловіка, яку в нашій культурі сприймають як нормативну, складно замислюватися, що може бути інакше.
Але будьмо чесними: жити в цьому світі й не рефлексувати умови включености в нього маргіналізованих груп — або вибір, або несвідоме життя.
Моя подруга розповідає таку історію: «Віталась із людьми на івенті, а один мужик (з яким ми вже бачились до цього) каже такий: “Welcome, have a seat here or here” і вказує на свої стегна».
Подібні події можуть відбуватися в різних культурах і з різними людьми. Різнитися в деталях і мати своє завершення. Чому ж вони подібні? Вони порушують кордони людини, до якої звертаються з насильницькою лексикою. Вони мають підґрунтя у вигляді переконання адресантки(а) в тому, що їм належить влада в цій ситуації. А ще в цей час кошмарно важко зреагувати, щоб відстояти себе. Тут я говоритиму про сексизми.
То що ж відбулося? Незалежно від вашої реакції сталася стресова ситуація. Залежно від характеру, деталей заподіяної шкоди, а також вашого особистого досвіду, могла відбутися травматична ситуація. І знаєте, що? Якою б не була ваша реакція, вона нормальна. Що б ви не робили, це чудово, якщо допомагає вам стабілізувати себе. Що відбувається з нами в стресовій ситуації?
Кора головного мозку поступається місцем за кермом лімбічній системі, і вмикається первинна реакція тіла. Що б ви не зробили, це вже відбулося. «Били» ви чи «бігли» — це була миттєва відповідь вашого тіла, щоб урятувати вас. Тіло не може довго чекати, доки ви подумаєте. Що ви точно можете, то це подбати про себе, коли ваш стан стабілізований.
Мова про стан, за якого реальна загроза минула й ви переконали в цьому тіло. Саме тоді, коли, здавалося б, — безпека — ви стаєте на бік своєї(го) ворогині(а).
Настає момент знецінення. Будь ласка, не вдавайтеся до того, чим, на жаль, надто часто займається наше суспільство. Не звинувачуйте себе, не порівнюйте з тим, як відреагували б інші. Ви — надто унікальні, надто інші, щоби реагувати, як хтось іще.
Я люблю, коли моя терапевтка каже: «Ти зробила лише те, що могла тоді». Так легко. Усе, що могла в той момент. Бо в тому моменті я вже більше не буду. І яке я маю право звинувачувати себе ту, не відчуваючи того, що відчуває вона?
Ваша відповідь собі вкрай важлива. На жаль, ви не можете вплинути на те, що кажуть вам. Важко проконтролювати свою моментальну реакцію. Але ви в змозі асимілювати набутий досвід так, щоби мінімізувати шкоду.
Від процесу асиміляції залежить вплив, який він матиме на вас. Ви не обирали цього досвіду. Та правда в тому, щоб вам вбудувати його у свою історію.
Отже, ще раз скажу: що б ви не відчували, робили, казали — усе нормально. Я можу лише попрохати вас спробувати не завмерти. Не просто зовні, а й внутрішньо.
Стресова ситуація мобілізує сили організму й вивільняє багато енергії, проте вона ж може цю енергію закапсулювати. Завмирання не можна клясти — воно допомагає пережити болючу подію.
Але його варто намагатися перетворити на життя. Якщо відчуваєте, що тіло завмирає, коли для вас існує небезпека, згадайте про життя. Продовжуйте дихати й дайте тілу рух. Не залиште його з відчуттям загрози — дозвольте прожити це так, як проживаєте ви.
Наша команда:
Авторка: Євгенія Зарицька (@ye_zarytska) — студентка, психологиня.
Редактор: Денис Лукін (@deni_look_in) — історик, письменник.
Дизайнерка: Аріна Ховзун (@arizuha) — студентка програми «Етика. Політика. Економіка» в Українському католицькому університеті, івентниця/ дизайнерка студентських організацій.
Наше медіа працює саме завдяки твоїй підтримці. Вподобай цей допис, пошир його серед друзів і подруг, напиши нам схвальний чи не дуже відгук, бо це мотивує нашу команду продовжувати й покращувати власну діяльність.
Твій донат сьогодні є внеском у майбутнє кожного й кожної з нас. Євгенія зможе організувати багато цікавих трансформаційних ігор для охочих. А ви б не хотіли отримувати винагороду за старанну щоденну працю?
