На тому боці: розділ перший

Чому?

— Я не прийму від вас ніяких пропозицій

— І все ж я тобі дещо запропоную — відповіла Маріса Фіттес несподівано підводячись — Люсі... ми з тобою такі схожі — ти і я...

— Оце вже навряд.

— Ми обидві вміємо розмовляти з духами. Обидві пранегнемо розгадати таємниці мертвих. Обидві були на Тому Боці й бачили заборонені для смертних очей речі. Твій Талант так само величний як і мій. Ми можемо об’єднати свої таланти й дещо іще... — вона всміхнулась ще ширше однак її усмішка не сягала її очей — Якщо прилучишся до мене Люсі ти здобудеш вічне життя, нескінченні багатства, все чого забажаєш. Череп у склянці почав реготати.

— А що ті дурні з товариства орфея, ти їм теж такий спіч пхала?

Маріса не звернула на цю ремарку жодної уваги.

—Лише подумай Люсі чого ти можеш досягти приставши на мою пропозицію, що можна зробити з нескінченною кількістю часу...

Вона продвжувала говорити, продовжувала обіцяти й заохочувати. ЇЇ голос звився навколо мене мов удав він стискав мої рухи й перекривав повітря. Я відвела погляд й глянула на одне з дзеркал яке прикрашало стіну над місцями для гостей.

— Наприклад розбурхати мертвих примушуючи їх повертитись до світу живих?

Мій голос був тихим й водночас твердим, її помітно зачепило моє зауваження.

— Люсі... Ти втомлена як щодо того щоб ти перепочила, поїла? Перехід по тому боці може бути досить виснажливим...

— А як щодо того, щоб ви припинили турбува мерців у їх могилах? І взагалі чому ви вирішили що я пристану на вашу пропозицію у всякому разі?

Вона схилила свою голову на бік.

— Марісо, схоже до нас пробирається непроханий гість.

— Цікаво, наскільки він близько?

— На третьому поверсі.

— Езекіелю, подбай про цього гостя.

Дух облишив Марісу й полетів вниз.

— Оу, Люсі, тобі це не сподобається...

Череп промовив чи то у насмішці чи то співчутті, хоча радше насмішці,

— Чому? Хто там?

— Хто ж? Твій любий Ентоні звичайно, ми обидві чудово знаємо що він не упустить можливості померти, а якщо це щей для твого порятунку то його взагалі ніхто не зупитить.

Вона підморгнула мені. Але головне було не це, на третьому поверсі Локвуд стикається з третім типом й мені точно не відомо які в цього третього типу сили. А якщо він уникне Локвудового погляду? Що як заскочить його зненацька? Я спробувала втекти, побігти туди, допомогти йому. Фіттес схопила мене за капішон моєї, поплямленої, ектоплазмою куртки.

— Ні. Ти нікуди не йдеш. Ти залишаєшся тут.

Я намагалась вирватися однак вона була занадто сильна, а я занадто визнажена мандрівкою на той світ.

— Пустіть! Пустіть!

Я боролась незважаючи на слабкість.

— Оце так дитячий садок! Я б впорався краще

— Замовкни — вона злісно подивилась на черепа а тоді різко пом’якшила свій тон — Люсі дивись яка в нас ситуація: твій любий Ентоні зараз у смертельній небезпеці, або скоро буде, не хвилюйся Езекієль нас повідомить, він не зможе самотужки протистояти третьому типу, який є не менш небезпечний ніж другий, ти не зможеш прийти йому на допомогу бо ти тут і є лише один спосіб його врятувати...

вона подивилась на мене очікуючи на мою відповідь. Єдиний спосіб його врятувати — пристати на її умови. По моєму обличчю струміли сльози мої легені наче наповнились водою. Я пригадала як ми викрали кістку й скло від Віттманів. Який безпорадний вигляд мав Джордж там унизу біля рури, як ми з Локвудом розкидали грецький вогонь по всій кімнаті крадучи кістку й скло, як ми видершесь на дах ледве врятувались стрибнувши в Темзу тримаючись за руки.

— Хлопчисько в мене!

Пролунав потойбічний гул у моїх вухах. В мене закінчувався час. Я дивилась на підлогу, на своє брудне взуття. Коли я звела погляд Фіттес усміхалась. ЇЇ усмішка була доброю, теплою і майже щирою, ключове слово майже.

— То що скажеш Люсі? Що це за спосіб? Що за метод порятунку твого милого Ентоні?

В моєму горлі наче застряг камінь кожен подих завдавав болю, а усвідомлення того що мало статись пригнічувало мене з середини. Фіттес дивилась на мене в очікуванні, вона чекала поки я здамся та врешті погоджусь на її умови.

— Езекієлю, можеш тримати нас в курсі ситуації?

— Він зараз пручається і намагається вибратись, розмахує рапірою наче це йому щось дасть, має з собою чудернацьку зброю...

Раптом він затих на долю секунди, а тоді я почула примарний крик що розривав душу. Маріса упала на підлогу наче втративши контроль над своїм тілом.

— Езекієлю? Що там відбувається?

На верх піднявся примарний туман який тягнувся до браслету Фіттес. Локвуд подолав його. Браслет, напевне — джерело. Все буде гаразд, Локвуд буде в безпеці, він повернеться на перший поверх і піде по підмогу поки я сама дам раду цій ситуації.

— Так тобі і треба!

Сказав череп з ентузіазмом, я не думала що коли небудь з ним настільки погоджусь, але ця мить настала.

— Езекліелю, ти мене чуєш? Що трапилось?

— В хлопчиська якась чудернацька рушниця. Мені потрібно трохи перепочити.

— Ти диви, Люсі, він далі біжить в гору

Я не знаю чи можна довіряти черепу, він може брехати просто щоб понасміхатись з мене. Поки Фіттес відволіклась на свого примарного компаньйона я вихопивши рапіру провела тонку лінію над руків’ям її груднини з цієї лінії вже тоненьким полотном яке покривало сантиметри 2, текла кров. Маріса подивилась на мене шокована, вона не очікувала що я здобудусь на такий маневр. Однак не довго я тріумфувала оскільки за мить в кімнаті піднявся сильний вітер та Езекієль знову матеріалізувався біля Фіттес

— Хлопчисько на 5 поверсі, та я ще задато слабкий щоб дати йому раду, особливо з тією чудернацькою зброєю, схоже на рушницю...

Він далі говорив та я не звертала уваги. Рушниця, звичайно, завдяки їй Локвуду вдалось подолати третій тип! Але хіба там лишався не тільки один заряд коли я була внизу? Якщо так то це не добре, тепер Локвуд беззахисний, але Марісин улюбленець також безсилий тож можливо, все не так погано.

Я відчула як потойбічна сила обмежувала мої рухи. Не торкалась мене напряму. Але не давала мені ступити і кроку.

— Я піду розберусь з хлопчиськом, Езекліелю, будь такий ласкавий і тримай нашу подругу в курсі подій. Гаразд?

— Так.

Фіттес вийшла з кімнати.

— Хлопчисько на шостому поверсі. Я його не зупинив але добряче уповільнив. Маріса уже йде йому на зустріч. Я не погоджуюсь з її ідеєю зробити з тебе свою напарницю, та все ж я її підтримаю. Він загине якщо ти не пристаниш на Марісині умови. Або гірше його будуть катувати кожен день, у тебе на очах не лише фізично, але й психологічно ми зламаємо його дух доки він не благатиме про смерть про звільнення від цього світу. Ти знаєш що робити.

Він мав рацію я знала що робити і наскільки б складно це не було думка про те що станеться якщо я відмовлю змушувала мої сльози побільшати в кількості та розмірі з моїх очей вже текли цілі цівки солоної води.

— Гаразд!

— Що гаразд?

— Я пристаю на умови Фіттес

— Марісо, вона погодилась можеш залишати хлопчиська живим.

Мені залишилось молитись що я не спізнилась

— Вона вже йде сюди

— Звідки я знаю що він справді живий?

— Не хвилюйся він теж йде сюди.

Минуло 3 хвилини які відчувались як година. В кіменату зайшов Локвуд, геть побитий, його пальто було почарпане а на обличчі та руках виднілось купа малих подряпин. При ньому не було жодної зброї та його робочий пояс був відсутній. Напевне Маріса примусила залишити все знарядда в коридорі.

Слідом за ним увійшла Фіттес, над її грудною кісткою виднілась подряпина. Зачинивши двері, вона усміхнуась мені й промовила

— Вітаю в команді, Люсі.