Після 9 класу Сільвер пішов поступати на філолога, а Кенді залишилася до 11 класу. Вона іноді писала хлопцю і сумувала за ним. Ну а йому в коледжі знов не надто повезло: одногрупники вважали не таким як всі. Та він таким і був: замкненим, тихим. Він і не надто хотів з кимось спілкуватися, бо "всі уже ітак здружилися, куди мені суватися?" Ще й вночі він не міг спати. Було якесь відчуття більшої відповідальності, яке тиснуло на нього. Вимоги на навчанні були трохи суровішими, перевірялися всі домашні завдання. Він трохи тонув у цих завданнях.
Якось йому подзвонила Кенді. Давно не спілкувалися, а по телефону — так взагалі це вперше. Хлопець трохи розгубився, та все ж взяв слухавку.
— Так?
— Привіт!
— Привіт. — Він і сам сумував за нею, і зрадів їй.
— Як ти там?
— Да все добре.
— Чую щось не те у голосі.
— Ну, ти знаєш.. просто часу не розмови не так багато. Вибач.
— Ми тут сумуємо за тобою.
— "Ми"?
— Ну так, я і ті хто залишилися.
— Зі мною ж ніхто толком не спілкувався.
— Коулет!
— А.. вона теж лишилася?
— А ти і не знав?
— Ага. Казала щось типу роботу шукати піде.
— Вона і вчиться, і працює. (Хоча так же не можна...) Едуард також сумує!
— Да ладно тобі...
— І я сумую!
— ..Дякую....
— Як з навчанням у тебе?
— Трохи важче, ніж у школі. Нічого, буде хоча б цікавіше, думаю.
— А може на вихідних побачимося?
— М-мабуть не зможу... У лікарню треба.
— Щось сталось?
— Та.. до стоматолога треба. Нічого страшного.
— Ну добре.
— Але я напишу, якщо щось..
— Це на суботу?
— Неділю. По суботах я вчуся..
— Уу.. жах.
— Хоч 3 пари, та я хочу померти.
— Не помирай!
— Да жартую..
— А ти на бюджет поступив?
— Так..
— Це добре! Нагадай, на яку спеціальність?
— Філологія.
— Аа! Точно.
...Минуло досить багато часу... Якось вони зустрілися.
— Привііт!!
— Привіт.
Вона думала його обійняти ще до того як побачила, та він прийшов трохи якийсь втомлений.
— Як справи?
— Добре. Вибач, що такий трохи невиспаний.
— Можна обійняти?
— Так.
Вона перевісила сумку на інший бік і підійшла до нього, обійняла, встала на носочки, уперлася носом в плече. Він неловко поклав руки на її спину. Йому було незвично з нею, ніколи такого тепла не відчував, тому почервонів, а серце забилося трохи швидше. Було добре... Через хвилинку вона відпустила його і він зробив невеликий крок назад. Якесь таке... майже невідоме відчуття було. Проте приємне.
— Ем.. а ти сама то як?
— Дуже добре. ^^ Мені сьогодні снилося як я бачила по вулиці милого собаку і потім ми з тобою зустрілися. А тобі щось сниться?
— Якщо так — то якесь щось нецікаве. Або взагалі.. дивне. Але я не пам'ятаю. Давай не про мене... Чим останнім часом займалася?
— Нууу, гуляла. Багато гуляла. Ходімо теж! Давай у парк? — Було помітно, що в ній багато енергії.
— Д-давай.
Вони довго ходили по парку, розмовляли про усілякі дрібниці. І тут Кенді подивилася у бік майданчика:
— Пішли на гойдалку?
— А нас не згонять?.. Типу ж дорослі.
— Та ні, ну кому то треба! Ми не зламаємо ж! Хих! — Вона взяла його за рукав куртки і пішла з ним, попереду нього.
— На цю..? — Це була така гойдалка, яка по формі нагадувала тарілку.
— Ага! — Вона сіла на неї з одного боку, — сідай. Ми з Едуардом так уже гойдалися.
— Ну гаразд..
А він сів з іншого боку, спиною до Кенді. Вона почала розгойдувати. В парку не було особо людно.
— Чомусь мені так подобається тут! — Весело сказала дівчина.
— Ага, хех. — Сільвер теж розгойдував потроху. — А ти не хвилюєшся з приводу... Що типу, гойдалки не для дорослих...
— Та.. Нехай всі думають що хочуть! Те саме стосується тебе: виглядай як хочеш, роби що хочеш, інших не має хвилювати!
— Ну, суспільство на багато що дивно реагує.
— Головне щоб тобі подобалося.
— Ага. — Він тихо зітхнув і злегка усміхнувся.
— У тебе до речі гарний стиль. Особливий. Всі ми особливі!
— Взагалі, чого ми знову про мене?.. Постійно так...
— Ні, не постійно.
— Кенді...
— Я просто хочу тобі довести! Може ти думаєш, що не такий як всі і це погано, та.. нема однакових людей! Всі індивідуальні і це чудово! І чхати, що інші кажуть, та хоч щось типу "ай, він якийсь дивний..." Головне — що подобається тобі! Я теж не така як всі, то й що, не приймати себе? Приймай себе!
— Я зрозумів.. — Він подивився по сторонам, глядів щоб ніхто сторонній не підслуховував.
— Добре, якщо зрозумів, — сказала вона.
— Не хочу, щоб ти багато так переймалася за мене. Це вже не вперше.
— Ти мій друг! Тому і буду перейматися!
— ..Дякую.
"Я люблю тебе", — хотіла б сказати Кенді, та розуміла, що Сільвер просто розгубиться.
— ...Не думала на психолога піти вчитися?
— Хехех! Ні.
"Вона ну надто добра. Добре що я не відчуваю одну безпорадність з нею. Боже. А її спина тепла доволі. І зручно.. Чому я про це... Ні, я не закохаюся. Все нормально. Блін, а якщо покохаю — це ж яка буде жалість. Що тоді буду
робити? Тільки мучитися. Так, ладно... Не буду про це думати."
Кінець 3 частини.
