Колода лежала десь там, де починався ліс і закінчувалось поле.
Поміж безлічі своїх побратимів, спиляних з одного віття.
Скрегіт того, з чого складалась серцевина наповнював холодне,
Можливо, навіть морозне, повітря.
І плин часу, немов її скрип, все йшов і йшов своїм певним ритмом.
І мріяла колода. І так бажала, і нестерпно хотіла.
І так жадала вона здійснення всіх своїх мрій притьмом,
І не соромилась вона того, про що говорила.
Найбільша мрія була стати каструлею.
Найбільшою жагою також було це.
Буття каструлею дає безліч переваг над долею.
Окрім цього, того бажає її дерев'яне серце.
І лежала колода так не один день й від передчуття тремтіла -
Вже уявляла, які вона буде страви варити.
І прийшли люди, що уже знали, ким вона бути повинна,
І поклали край усім її мріям навіки.
Не може колода буть тим, ким вона хоче.
Тому що в суспільстві колод це - заборонена річ.
Тепер серед хати стоїть й аж клекоче
Стілець. Сумний. Що стати каструлею так хотів.
