Вітаннячко, Найт-Сіті! Розповідаючи історії зі всесвіту Cyberpunk 2077 буде великим злочином оминути історію міста мрій, де кожен може закарбувати своє ім’я серед легенд, реалізувати свої приховані таланти та розкрити свій внутрішній потенціал. Бо удача тут посміхається сміливцям, а решті судилося назавжди лишитися забутими під неоновим світлом місцевих вивісок. Звучить це, звісно, чудово, але місто мрій приховує багато своїх темних сторінок історії. Корупція, бандитизм, замовні вбивства, жадібні корпорати, знецінення людських життів та повний лоу-лайф.
Колись це місто мало стати раєм та утопією, острівцем волі та спасіння від усіх цих речей, в яких погрязло. Але так і лишилося лише мрією його творця. Мрією, яку нещадно розтоптали. Зараз воно схоже більше на пошрамовну бліклу тінь тих ідей, стало прихистком для різномастного зброду, притулком божевільних, ідеалом для популістичних політиканів та перебуває у владі неоднозначних корпоратів.
Сьогодні ми з вами підіймемо тему історії Найт-Сіті, розповімо про його засновника та увесь той шлях, що подолало це місто та яким воно є насправді.
Річард Найт
Власне, історія цього міста зав’язана на особистості Річарда Найта, який народився в 1954 році в місті Пасадена, що у Каліфорнії. Він був другою дитиною з п’яти в родині відомих вчених, які працювали на компанію “Калтех”.
З дитинства Річард виявляв феноменальні здібності до інженерії та наполегливо працював над покращенням своїх здібностей з ранніх літ. Вже у коледжі він відкриває свою першу невелику справу із сусідом по кімнаті Рояні Зукаріоном.
На жаль, юні бізнесмени дуже швидко розсварилися між собою. Настільки, що Річард вирішив змінити свою кар’єру з іженерної справи на бізнесову та почав вивчати фінаносову справу. Це дозволило йому краще розбиратися в поняттях інвестицій та ведення власного бізнесу загалом. Йому настільки підійшла ця робота, що вже дуже швидко Річард відвойовує свою колишню справу, а нерадивого колишнього партнера зоставляє за бортом.
Очевидно, що хист до бізнесу у Найта проявився не гірше за інженерію. До 1990-х поєднуючі ці свої вміння, йому вдалося сколотити солідний капітал та заробити ім’я. Він ставав успішніше, відоміше, заводив нових партнерів, а його вплив поступово збільшувався на всій території країни. Незабором він з колегами відкриває будівельну компанію HFN, що змогла в короткі терміни будувати офісні комплекси, аеропорти та навіть невеличкі містечка. Все завдяки використанню передових технологій, деякі з яких вигадані самим Найтом.
HFN, звісно, стала надприбутковою. Здавалось би, чого перейматися? Але стан та настрої за вікном було все важче не помічати. У повітрі буквально відчувалося, що незабаром станеться якийсь фінансовий колапс, безчинства на вулицях посилювалися, ЗМІ кричали про наближення краху капіталізму, а вести бізнес в таких умовах щоденно ставало важче.
Будівництво міста корпоратської мрії
Тоді Найт вирішує відкрити додаткову компанію, яку називає “Night International”, з єдиною метою: побудувати утопію. Ціле місто, яке мало б стати ідеальним, безпечним та самодостатнім під керівництвом корпорацій. Продумав систему стримування від злочинців, детально спланував райони із збереженням ідентичності національних культур, а посеред усього цього планувалося майоріти надсучасному корпоративному центру. Він вважав, що цього буде достатньо, аби світові економічні кризи не зачіпали його місто-мрію.
Підхід Найта знайшов відгук у серцях інших корпоратів, які на фоні колапсу із задоволенням долучалися до створення власних міських районів. А також розуміючи, що урядова участь в житті майбутнього міста буде зведена до мінімуму, а реальна влада сконцентрується в руках корпорацій.
У 1992 році Arasaka, EBM та Petrochem підписали з Найтом угоду про фінансування будівництва корпоративної утопії, після чого почалася розвідка східного та західного узбережжя США. Хоча, знайти ідеальне місце допомогла стаття в газеті про місто-привид Моро-Бей на Центральному узбережжі, яке не пережило інцидент, викликаний фінансовим крахом.
Найт швиденько скупив тамтешні землі за копійки, а Petrochem поглинула електростанції поблизу, Арасака та її корпоративна армія зайнялася очищенням місцевості від вуличних банд, які осіли довкола, а проєкт Найта поступово став цікавити все більше корпорацій та не тільки.
Будівництво було в самому розпалі, коли в 1994 році в нього почали втручатися якудзи, мафії та решта банд Західного узбережжя. Вони мертвою хваткою, через ряд підставних корпорацій, вчепилися у розбудову лівого берега майбутнього міста, яке тоді мало назву Коронадо Сіті, хоч в народі й так звалося саме Найт Сіті.
Кримінальні угруповання вже марили тим, як захоплять монополію в сфері азартних ігор, проституції та візьмуть під контроль увесь наркотрафік. Єдиною перепоною на цьому шляху виступав, власне, впертий Річард Найт. Який всяко заважав їм, а подекуди прямо та відверто заявляв, що його місто буде вільним від організованої злочинності.
У відповідь, незадоволенні бандити почали методично погрожувати Найту та воліли аби він взагалі відійшов від справ та передав будівництво у їх руки. Кілька разів Річард навіть пережив замахи на його життя. Але бандитизм не відступав і, зрештою, 20 вересня 1998 року удача відвернулася від Найта. Його застрелили на балконі новозбудованого Паркв’ю-тауер, а вбивць так ніхто й не знайшов.
Після цієї трагедії, Коронадо Сіті остаточно перейменували в Найт Сіті, а дружина загиблого Міріам Найт зробила ребрендинг Night International в Night Corporation та продовжувала боротьбу за бачення ідеального міста та вшанування пам’яті її загиблого чоловіка.
Втім, попри все це, вбивство Річарда Найта стало поворотною точкою в історії щойно добудованого міста та дозволило організованій злочинності фактично захопити владу над містом.
Під владою злочинців та війна проти банд
Прибравши Найта, бандити стали домінуючою силою в цьому місті. Але не тому, що вони були всесильні, а радше через корпорації, які слабко брали участь в управлінні містом. Криміналітет з легкістю отримував місця в міській раді, завдяки корупції та зв’язкам, ставлячи туди своїх маріонеток, які лобіювали їх інтереси.
До 2005 року злочинність, проституція та наркотики стали звичною справою на вулицях Найт-Сіті, нерідко відбувалися збройні сутички. Тобто, все проти чого Річард Найт боровся, й почав будувати це місто, поступово проникало до нього, роз’їдаючи зсередини його утопію. Найт-Сіті навіть було визнано найгіршим містом для життя в Америці. Поліцейський департамент просто не справлявся із рівнем злочинності та й самі поліцейські були не менш корумповані, за політиків. Хто буде проявляти надто активну діяльність, розуміючи, що після цього на стіл колег впаде справа про твоє вбивство, а розслідувати її ніхто не стане?
Лише в 2009 році корпорації таки дійшли до висновку, що далі так продовжуватися не може. Арасака, Мілітех та решта присутніх у місті корпоратів почали активно боротися із бандами, що навіть вилилося в цілий період життя міста, який так і назвали “Війна проти банд” (Mob War) і тривав він аж до 2011 року. Звичайно, робилося це все не з філантропічних почуттів, просто розгул бандитизму мав такі розміри, які вже просто заважали коропораціям вести свої бізнеси, тому почалася кривава бійня.
Життя в Найт-Сіті у той період, звісно, важко назвати легким. Вулицями каталися танки, по місту здійснювалися бомбардування, а елітарні корпоративні вояки щоденно щось штурмували. Звичайно, розрізнені шайки, озброєнні далеко не за останнім словом військової справи, слабко могли всерйоз протистояти підготовленим до війни бійцям. Але тим не менш, огризалися вони близько двох років, граючи здебільшого не по правилах ведення війни, а звичними їм методами.
Уряд в місті також швидко відчував, що пахне свіжо смаженими бандитами. Тому, хтось швиденько перевзувався, когось заміняли, на місця підкуплених криміналітетом чинуш ставили контрольованих корпоратами депутатів. Під кінець війни на чолі нового уряду став так само маріонетковий, але вже новий мер, який повністю одобрив усі дії корпорацій. Та навіть більше, новообрана рада делегувала корпоратам контроль над безпекою в місті та фактично передала в їх руки увесь контроль над ним.
Власне, це очищення принесло із собою й нові біди. На вулицях міста побільшало безхатьків. В когось житло було знищено військовими діями, в когось його просто відібрали корпорати та їх війська. На додачу, корпорації почали вести не менш драконівські політики, розповідаючи про модернізацію та відбудову міста на вулиці зігнали сотні мешканців Найт-Сіті, їх житло експропріювали, а щоб повернутися до осель з цих мешканців вимагали непомірні для їх достатку ціни. Звільнившись від засилля банд ці люди потрапили в тенета бідності.
Влада корпорацій
До 2013 року навіть локальні всплески бандитизму швидко гасилися залізною стопою корпорацій. Але добробут мешканців все ще було важко назвати стабільним та гарним. І вони виступали проти корпоратів, що зовсім не дивно. Особливо в цій боротьбі відзначився Джонні Сільвергенд, який саме в 2013 році провів одну зі своїх найвідоміших акцій. Влаштував концерт Samurai під Арасака-тауер, який вилився у масові заворушення.
Хоча й сам Джонні у той момент переслідував й власні особисті цілі. Він рятував свою дівчину Альт Каннінгем, яку викрала Арасака для роботи над “Вбивцею душ” і відволікав тим самим увагу корпорації цим заворушенням аби проникнути до штабу Арасаки. Закінчилася ця акція сумно, Альт врятувати не вдалося, Джонні вбив високопосадовця Арасаки Тошіро Гараду, Арасака-тауер була сильно пошкоджена, а супутні жертви з обох сторін підрахувати важкувато.
Поступово, звісно, життя налагоджувалося. Але тепер кожен мешканець Найт-Сіті, після всіх цих подій, не виходив зі своїх злиденних та одночасно дорогущих апартаментів, бодай без пістолету. І зовсім не даремно, бо дуже скоро корпорації, які ще не так давно разом очищали вулиці міста, вчепляться один одному у пащеки та стануть новою загрозою для мешканців.
Четверта корпоративна війна
Насправді, те, що корпорації рано чи пізно почали б між собою цапатися – це зовсім не дивно, абсолютно очевидний факт. Корпоративні війни були майже звичним явищем та завжди починалися тому, що від них залежав вплив у бізнесі. Коли якась велика корпорація збанкрутувала чи мала певні проблеми – решта, подібно гієнам, діставали своїх ручних солдатиків та починали ділити її.
Цього разу OTEC та CINO почубилися за корпорацію IHAG, яка перед тим оголосила про своє банкрутство. Спочатку вони намагалися змусити один одну відмовитися від посягань через зниження акцій конкурента в ціні, мережевими DDoS-атаками, ботами. Напруга зростала, але жодна з корпорацій не мала наміру відступати. Світ затаїв дихання в очікуванні нової кризи.
Зрештою, не вирішивши суперечки між собою, OTEC винаймає корпорацію Мілітех, а CINO – Арасаку. Обидві компанії славилися своїми військовими та зброярськими виробництвами та й між собою ці компанії давно мали не вирішені конфлікти, фактично виступаючи суперниками.
Казус белі для початку збройної війни знайшовся також дуже швидко. Радник Арасаки на одному з об’єктів OTEC став розіп’ятим Мілітехом корпоратом в трусіках. Розгорілася доволі масштабна війна, яка була схожа не стільки на вирішення бізнесових непорозумінь, скільки на особисті чвари. В її ході постраждали чимало міст по всьому світу, зокрема такі великі міста, як Пусан, Ріо-де-Жанейро, Гонконг. Жителів цих міст навіть спішно евакуйовували. До Найт-Сіті війна докотилася в 2023 році. На вулицях міста точилися вуличні бої, люди масово покидали свої домівки до безпечніших районів та за місто, щоб уникнути долі бути розчавленими танком, розстріляними снайперським вогнем, штурмовими загонами чи звичайним дроном.
Тоді Мілітех використала козир в рукаві: невелику диверсійну групу, серед яких були Джонні Сілвергенд та Морган Блекгенд, які мали вторгнутися у Арасака-тауер та встановити міні-ядерний заряд на її вершині. Сталося це 20 серпня 2023 року та увійшло в історію, як “Голокост в Найт-Сіті”.
За лічені секунди центр міста перетворився на руїни, загинуло чимало людей, а вибух спричинив низку землетрусів, які на додачу ще й затопили кілька районів. Попри все це, Найт-Сіті не стало найбільш постраждалим містом від цієї війни. Але саме ця подія призвела до того, що президентка НСША Елізабет Кресс звинуватила Арасаку у всіх смертних гріхах. Звісно, не просто так, враховуючи, що у минулому Кресс була гендиректором Мілітеху.
Втім, саму Кресс слабко цікавила доля Найт-Сіті, його відбудова й так далі. Місто було поза контролем її уряду, а населення відчайдушно чинило опір федеральній владі. Тим не менш, вона видворила Арасаку за межі НСША, зробивши з неї іноагента, а Мілітех було націоналізовано. Найт-Сіті ж лишилося сам на сам з проблемами, які постали перед ним після цієї війни.
Найт-Сіті почало самостійно шукати шляхи виходу з цієї кризи, фінансування відбудови. Особливо, враховуючи, що після вибуху близько двох мільйонів його мешканців залишилось без даху над головою, бідність та кількість безхатьків досягнула свого піку. На відбудову міста рештки уряду закликали зовнішні ресурси, спільноти кочівників та невеликі корпорації. Night Corporation також активно долучалася, пропонувала щедрі винагороди за роботу.
Процес відбудови все ж таки йшов важко та складно. Станом на 2045 рік більшість районів міста усе ще були спустошені та потребували робіт. У цьому однозначно є частка провини уряду Кресс, яка через норовливість міста просто повернулася до нього спиною, використавши ситуацію на користь своїх корисливих мотивів.
Найт-Сіті ж почав у відповідь вести обособлену зовнішню політику. Та навіть звучали заяви про те, що в разі будь-яких спроб уряду тиснути на місто – вони звернуться за допомогою до Арасаки. Цьому сприяло викриття на початку 2040-х великої брехні Елізабет Кресс, яка зробила з Арасаки цапа-відбувайло, аби зганьбити її міжнародну репутацію.
У цей самий момент Радянський Союз та Європейське Економічне Співтовариство цілком радо почало розглядати Найт-Сіті, як вигідного партнера на американському континенті. Завдяки цим новим партнерствам до 2060-х знову розквітло та почалося будівництво туристичного району – Пацифіки, на яке виділялися колосальні суми євродоларів. Заважали йому тільки спалахи зоонозних захворювань. Тому в міській раді не знайшли кращого способу, аніж провести акт винищення пташок, за принципом китайського геноциду горобців. Це призвело до вимирання птахів у радіусі 18 миль від меж міста та сильно вдарило по екології.
Громадянська війна в НСША (Війна за об’єднання або Unification War)
Втім, геноцид пташок був набагато меншою проблемою для міста, аніж нова президентка НСША. Розалінда Мейерс, черговий гендиректор Мілітеху, виграла вибори наприкінці 2069 року. Основною своєю політикою вона обрала об’єдання розрізнених штатів у єдину націю. На її думку, ця єдність мала зцілити усі біди тогочасного американського суспільства.
Звичайно, Вільні Штати та Найт-Сіті виступили рішуче проти таких заяв. Втім, конкретно Найт-Сіті взагалі не бажали ніяким чином брати участь в цих конфліктах та громадянській, за своєю суттю, війні. Тому опинилося місто тоді між двох вогнів.
У 2070 році федеральні війська вторглися у Найт-Сіті, тому тодішній мер міста Люціус Райн, не мав іншого вибору, окрім як здійснити давні погрози: покликати на допомогу Арасаку, яка тільки того й чекала. Вже через кілька днів кораблі корпорації, на чолі з її суперавіаносцем, прибули до затоки Коронадо-Бей, сильно налякавши війська НСША та змусивши їх відступити.
Мейерс вирішила, що війна зайшла надто далеко, побоюючись ескалації вона припиняє її. Умови мирного договору, який заключили в місті Арвін, не сильно влаштовували усі сторони, але кожен визнав, що краще вже так, аніж наражатися на нову глобальну кризу, тому його підписали.
До та після 2077 року
Найбільше з цього виграла Арасака, якій дозволили повернутися до Найт-Сіті, вона швидко повернула втрачений колись вплив, відбудувала свій Арасака-тауер, а місто повернулося на шлях розквіту. Майже.
Головною проблемою тоді знову став колись цікавий проєкт Пацифіки, який за цей час перетворився на зону повного беззаконя та бойових дій. Навіть поліція не ризикувала туди суватися, після кількох неуспішних операцій.
У 2074 році під час святкування 80-річчя міста сталася трагедія через напад кіберпсиха в Кабукі, який забрав життя трьох мешканців міста. Це підозріло співпало з пропозицією Розалінди Мейерс захистити містян від кіберпсихопатів силами корпорації Мілітех.
У 2077 році несподіванно помирає Люціус Райан, який мав вчергове зайняти кресло мера. Його смерть списали на кіберімпаланти, які допомагали впоратися із серцевою недостатністю. Мовляв, неякісні були. Хто знає, що там сталося насправді.
Зрештою, новим мером стане Джеферсон Перелес, який може або привести Найт-Сіті до нової ери, з ідеалами Річарда Найта, які вже давно позабули в місті. Або ще більше поглибити той безлад, що коїться в ньому. Хто знає, що готує нам майбутнє?
Ми можемо за цим лише спостерігати, як і за народженням нових легенд Найт-Сіті. Сподіваємося, вам сподобався цей екскурс в історію, а наразі прощаємося аби зустрітися знову на цьому ж самому місці – в Аномальному Притулку! Слава нації!
