Що ж, після пройдених 150 годин страждань, купи філософських ідей, емоційних моментів у Лоботомії, вітаю вас у Бібліотеці Руїни.
Книги-книги та ще більше книг
Якщо ви плануєте грати у Лоботомію то рекомендую закрити огляд та піти проходити гру, бо події бібліотеки починаються якраз після фіналу гри. Я вас попередив 🫵🏼👀. Отже, коротенький переказ прологу: після подій Лоботомії Анжела вирішила трохи обманути систему та стати людиною. А для цього їй потрібна «абсолютна книга» яку вона отримає лише після того, як збере достатньо знань(тобто інших книг), які ми протягом усієї історії будемо діставати… З людей. Core геймплей – декбілдер, ми вбиваємо гостей, отримуємо книги, з книг дістаємо їх бойові картки та знаряддя яке тепер можемо використовувати під час прийомів. І якщо ти можеш зрозуміти як працює система пасивних вмінь які ти можеш перенести на інше знаряддя(книгу персонажа), то ось картки… У грі абсолютно ненормальна бойова система де щоб розібратися треба викинути не один десяток годин(а деякі деталі я дізнавався лише після 190, як, наприклад те що контркубик можна кидати декілька разів якщо ти їм вбив гостя), і це не згадуючи той факт що формулу геймплею будуть постійно змінювати та додавати нові механіки, наприклад контркубики або ЕГО сторінки. Не дарма на ютубі базові(!) гайди на гру йдуть по годині. Тому якщо хтось планує грати у гру, будьте готові або до тонни страждань не на одну сотню годин, або треба окремо вчитися на математика, щоб вміти прораховувати битви. У суспільстві ходить думка що «Бібліотека це розширена Лоботомія з трохи нижчою складністю» і в цілому так воно і є(з відміною що тепер це не симулятор менеджменту). На наше щастя ситуацію можуть врятувати ЕГО сторінки які видаються відповідно до емоційного рівня, до речі говорячи про нього…
Музика та саунд-дизайн
10/10. Ви це зрозумієте ще коли тільки вперше запустите гру, і будете абсолютно впевнені дивлячись через сльози титри. У грі є система емоцій(вони ж емоційні рівні), і відповідно до неї будуть змінюватися композиції у грі, починаючи звичними треками та закінчуючи швидкими та сюрприз-сюрприз, емоційними мелодіями. Електросвінг, оркестри, електроніка, піаніно та навіть рок, тут є абсолютно будь-які жанри музики які ідеально вписуються під характери персонажів та ситуації. Навіть є ремікси треків із Лоботомії які теж зроблені на високому рівні. Стосовно ж саунд-дизайну – у грі в цілому гарно зроблені звукові ефекти(обожнюю електронні звуки які видає робот-помічник або персонажі які можуть накопичувати заряди), особливо гортання книг, хоча моїм найулюбленішим напевно буде звук клацання пальців які Анжела постійно робить у сценах.
Запах книг, смішні суперечки та джаз на фоні
Бібліотека має досить дивну атмосферу яку я навіть не впевнений з чим можна порівняти. Така собі естетика елегантного мистецтва та класицизму. Ходи тут це сцени, а сутички з ворогами це прийоми гостей, де ми кожного разу вітаємо їх коли вони потрапляють у стіни бібліотеки. Кожний поверх виконано в унікальному стилі та зі своїми деталями що віддзеркалює характери персонажів. До речі стосовно цього, у грі існують прикольні «маленькі історії»(сайд-катсцени що не впливають на сюжет), на відміну від Лоботомії де вони зʼявлялись перед або після якихось ключових моментів та були лише сюжетними, у бібліотеці разом з ними також існують і прості життєві моменти де, наприклад ми можемо подивитися на чаювання Біни, Ґебури та Ход, або ж, наприклад на те як нижні сефіри шукають Нецаха, який(як виявляється пізніше) знову напився. Як на мене, це набагато краще розкриває персонажів ніж те що робили Муни в Лоботомії.
Філософія Бібліотеки
Гра дозволяє собі розмірковувати на досить глибокі та філософські теми. В одній з історій, наприклад гравцю ставлять питання чи є поганим вірити у свого Бога людині яка втратила сенс життя(після чого бере та множить на нуль таку віру нашими ж руками)? На гравця стабільно викидають купу філософських питань на які звісно ж не дає відповідей. Чи існує свобода волі? Чи так привабливе вічне життя? Чи варті бажання та мрії того, щоб страждати заради них? Що робить нас людиною? Чи повинна людина відпускати своє минуле? Чи є поганим таке поняття як помста? Де ми проводимо лінію між злом та добром? Якщо Лоботомія концентрувалася на розслідуванні історії корпорації та випробуваннях головного героя, то бібліотека стала спокутою для вже відомих нам персонажів. Так, в нас все ще є глобальна ціль, ми кожний день бʼємося з ворогами, але тепер дивимося на минуле та дозволяємо собі відпочити, розмірковуючи на різні теми та намагаючись стати better person. Ми приходимо до купи цікавих підсумків протягом гри, як, наприклад «людям не цікавий процес створення продукту, а лише його результат», і це нам говорять показуючи одну з найбожевільніших історій які я будь-коли бачив у іграх. І це все не якісь проблеми людей що живуть у Місті. Це наша з вами натура – розробники одного разу на запитання чим вони надихались під час створення Міста відповіли що це був… Наш з вами світ :). Людям не цікаво як до них потрапляє товар, суспільство розділено на багатих (Гнізда) та бідних (Закутки), корпорації контролюють цілі частини наших життів та постійно обходять сурові правила та закони. І таких думок гра дає десятками якщо не сотнями.
Підсумки
Бібліотека змінила жанр з менеджменту на декбілдер з купою механік через що градус складності трохи понизився, але все ще залишився на високому рівні. Спосіб оповідання дуже змінився через що тепер ми дозволяємо собі розмірковувати на різні теми паралельно дізнаючись о десятках історій різних людей з різних куточків Міста. Це дійсно прекрасна гра, хоча й недосяжна для більшості через свою складність(на щастя не так сильно, як Лоботомія).
Оцінка: 9,5/10 Гра піднялась на голову вище і без того великої Лоботомії як у плані контенту, так і сюжету разом з персонажами.
Дякую що дочитали до кінця! Насправді гра залишає багато емоцій які передати як мінімум важко, якщо хтось захоче проходити гру – рекомендую дивитися гайди перед тим як лізти на реалізацію поверхів(це бос раши без зупинок) та деякі прийоми гостей(Crying Children, Iron Lotus, Childern of the City тощо), на ютубі є достатня кількість гайдів. Гра важка тому не варто говорити собі що ви розумник і краще знаєте що робити, це не Лоботомія де багато що вирішували випадкові події, тому підготуватися можна набагато краще. Стосовно ж огляду Лімбусу –це гача(здорової людини), а не готова сюжетна гра тому якщо я і буду про нього розмовляти, то або в не стандартній формі, або коли вже повністю розкажуть всі історії. А до того часу, будемо продовжувати наші з вами пошуки гарних Інді, не прощаюсь ;)
