Замовкли птиці повисли крони а
я все чую твій запах крові
такий пряний терпкий нестерпний та трішки ламкий
Я мрію зустріти цей вечір з тобою на задвірках
Там наші багато поверхівки
Де ми зустрічали світанки
Сам на сам заточували себе у рамки
Ламали один одного між битонні уламки
Нашої любові
Та ти не прийдеш
до наший задвірок
Не побачиш як заспівають птиці піднімуця крони
Як дома перетворяться на полігони
Ти сам на сам вже не зімною
А з жінкою що зветься мною
Вона носить моє ім‘я
використовує мої знання
Та забуває що вона не я
Ти любиш її наче вона остання хто прийшов у твоє життя
Та хто ж вона насправді така
Я чи не я у зеркалі дивлюсь наче та сама
Та в душі якась дивна рана
Що пульсує та кровоточкить
Але хтось ніжно заліпив її скотчем
Вона носить моє ім‘я
Використовує мої знання
Та планує ваше спільне життя
Рано чи пізно ти почуєш заміну
Мов побачив у ній не людину
Щось пусте не твоє
Ту яка вже не ставить у рамки
Не ламає тебе між битонні уламки
Вашої любові
Згадаєш що мріяв зустріти цей вечір з нею
На задвірках
Де ваші багато поверхівки
Не спіши її там нема
Лиш запах нагадує що вона тут була
Такий ніжний в міру терпкий
Рідний та до болю живий
Тепер ти сам вона не прийде
Вона заточила себе у рамки
Під бетонні уламки її любові
Ти не побачиш більше тих вогнів
Не поцілуєш грайливих губів
Що затьмарюють розум
Не підкуриш цигарку на тому світанку
Та все що тобі залишається
Терпіти
терпіти ту жінку що носить її ім‘я
Вокористовує чужі знання
Терпи
ми самі заганяли в рамки
Зневажав світанки
Та ломали один одного між битонні уламки
Твоєї любові
Лікуючої пульсуючої та такої рідної
Любові
Зніми ті рамки не ламай мене між уламки
Люби кохай безмежно та сильно
Що б я знову почула цей запах моєї людини такий пряний терпкий нестерпний та трішки ламкий
Щоб вночі між дворами і нашими поверхами
Ми зустрілися
І не заганяли один одного в рамки
А Збирали бетонні уламки нашої любові
З присмаком пряної терпкої крові
Сам на сам
Зустріли цей вечір на задвірках
Там де наші багатоповерхівки
Та любов до спільних ранків
І смачних сніданків
