Вступ
Одне з найемоційніших явищ у моєму житті, але я не можу сказати, що радісне, скоріше навпаки.
Звістка про окупацію мого рідного дому та селища, перші бої за Харків на околиці міста, пошук диверсантів та міток, ночівлі в метро – це саме там.
Основна частина
В якомусь плані метро дало мені спокій – що я в безпеці, але на душі все ж боліло. Постійне листання новин та оновлення телеграму доводило просто до сказу. Але попри темряву та зло, я шукав щось тепле та душевне. Перший з них, це коли я знайшов відчинені Кулиничі і купив какао, воно було звичайним але тоді здавалося інакше, бо п'ючи його на фоні пострілів різнокаліберної зброї, цей момент відчувався по-іншому. Другий момент це зоряне небо над центром Харкова, я ніколи його тут не бачив, бо зазвичай ілюмінація світла була така, шо іноді ти не до кінця розумівся котра година.
Висновок в моєму роздумі
Для мене метро є паузою між життям, можна замислитись про більші теми буття. Ти розмірковуєш, що так а що не так ти зробив за сьогодні, або за тиждень, або за більший проміжок часу. В цей час приходить усвідомлення себе, і це чудово як на мене.
