Начепив вишиванку і вже думаєш, що все помінялось. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом.” - Кузьма Скрябін.
На початку цього року важко було уявити таке майбутнє, яка зробила нам усрусія. Великі втрати, постійни обстріли мирних містечок, окупування територій (в тому числі населених пунктів, де я виріс) - це все стало поштовхом, ні навіть не так... стало копняком до того щоб ми почали змінювати нашу свідомість як нації. Важко було б уявити, щоб мої друзі з Луганської, Донецької, Харківської областей почали розмовляти українською, вживати український контент і бути справжніми русофобами (росопатами хпахапхпах).
Дуже прикро що саме ця війна стала для багатьох(для мене частково теж) приводом заговорити рідної мовою у своїх русифікованих містах. Мені здається, що ми проґавили момент саме у 2014 році, втратили той момент, щоб бути як поляки, естонці, латиші, литовці - забути російську мову як страшний сон, і не використовувати її ніде.
Але чомусь в нашій країни деякі люди заявляють декілька дурнуватих тез:
1)"Зараз не на часі"
О'кей, а коли тоді?, коли нас окупують?, або коли війна закінчиться, а якщо вона буде тривати роками?;
2)"У нас многа рускаязичнава насілєнія"
в Польщі, Естонії, Литві, Латвії(я вказую саме їх, бо вони наші союзники з раніше пройденою проблемою) в них теж було насадження російської мови та культури, але вони чомусь повернулись до всього свого дуже швидко(за декілька десятиліть);
3)"Я думаю на рускам язикє, так прощє, я нє магу на укрАінскам"
Ну якщо ти не почнеш використовувати українську у житті, ти ніколи не навчишся, і будеш постійно зросійщувати своє оточення, а як правило ефект стада працює дуже ефективно.
І на завершення, що я хотів сказати фразою Кузьми:
"Поки ми не виженемо з себе москаля, малороса, кацапа, ми не будемо тими самими, справжніми українцями, і ми повинні закрити питання мови та й взагалому, питання національної свідомості, щоб не передавати її своїм нащадкам." - Автор цієї статті.
