Більше ми не впадаєм у розпач,
розіп’яті не хресті.
Думки наші чисті й прозорі,
Слова наші прості.
Більше ми не говоримо: «відпусти їм,
бо не відають, що чинять»…
Господи, не прощай їх – вони знають, що роблять –
хай у пеклі згинуть!
Більше ми не відчуваєм утоми,
не чекаємо кінця світу –
В темряві підвалів і сховищ
зростають НОВІ діти.
Більше ми не гендлюємо коханням,
не нудимось, не шукаємо вад.
Кожні обійми для нас – останні,
кожна людина – сестра і брат.
І під ударами ракет і снарядів,
між палаючих руїн,
Ми чітко бачимо щлях у майбутнє,
що віднині – лише один.
