Якось на ю-тьюбі попалося невелике відео, де автор доводить, що пасивна оборона України приводить до виснаження. Відсутність власної балістики повністю розв'язала Путлєру закривавлені рученятка, а постійні квиління нашого шановного президента Зеленського по всіх Амєріка-Європах, що Україна (країна - жертва агресії) хоче миру врешті решт призведе до одного дуже неприємного моменту. Оскільки, доки Україна накопичуватиме достатній для опору потенціал балістичних ракет, московія розноситиме усю інфраструктуру. Як тільки балістики буде достатньо для синхронної відповіді, Росія скаже: ОК, Ви хотіли миру. Сьогодні ми вас ще трошки повбиваємо, а от завтра зранку всьо!.. Сідаємо на дупу рівно і підписуємо мир.
Оскільки ці думки давно у моїй голові, вирішено написати статтю на тему.
Оригінал було написано для https://vijskpens.wikioasis.org/wiki/Небезпека_для_України_пасивної_протиракетної_оборони
Проведемо аналогію з Середньовіччям
Скажімо, ти десь у 13 сторіччі сховався за перекинутим возом, а за метрів 25 за таким же возом ворожий лучник. У нього свої стріли, плюс стріли п'ятьох убитих товаришів (уламки Радянського Союзу), і поранений напарник, який сам не стріляє, проте може виколупувати ще стріли з трупів, і подавати товаришу (працюючий рузскій ВПК). Зате у тебе від двора короля Артура є з десяток потужних вундервафель вартістю із дворцовий флігельок кожна, і ти ними збиваєш стріли. Так от, дорогі вундервафлі, якщо ти не вб'єш самого лучника, по-любому закінчаться скоріше, ніж стріли. А далі сумно... І на самому етапі є вірогідність, що лучник в тебе все ж поцілить. Як вам таке?
Теологія «довгої руки»
Отже, дещо проясніло. Намагатися пересидіти лучника за возом, який безперервно по тобі шмаляє, і краю цьому не видно, — це релігія приречених. Єдиний спосіб вижити в цьому середньовічному кіберпанку — це випустити у відповідь щось таке, що рознесе і воза, і лучника, і весь його стрілецький кооператив разом із напарником/ -ами.
Власна далекобійна балістика для України — це не про абстрактні плани чи софт, це питання фізичного виживання системи. Поки чиновники сподіваються на віртуальні санкції від західних партнерів, чи подачки від них же до 2030 року (мей бі), супротивник розносить в хлам нашу логістику. Ворог розуміє лише мову металу, який прилітає не по якомусь абстрактному Бєлгороду чи Курську, а безпосередньо йому на голову.
Реальність диктує свої правила
Десакралізація тилу: Заліські заводи десь в Іжевську чи Татарстані, де збирають чергові порції стріл, мають припинити бути недоторканими об'єктами. Ці виробники і є той лучник за возом із першого розділу, без знищення якого перемога неможлива в принципі.
Аргумент для переговорів: Тільки наявність резерву із сотні-другої ракет у заправленому стані, готових перетворити їхні ключові об'єкти (з точки зору бойового потенціалу та економіки, яка регулярно працює на війну) на суцільне згарище, змусить московитів сісти на дупу рівно не на їхніх умовах, а з реального страху отримати здачі. Вся історія війн з Московією красномовно говорить саме про це.
Кінець епохи квиління: Замість нескінченних шпацірувань пана Зеленського особисто та любих друзів 95 кварталу по закордонних кабінетах із протягнутою рукою з лозунгами "Ми за мир в усьому світі", держава має інвестувати все можливе і неможливе у будівництво захисних підземних бункерів (бо на поверхні повибивають, як склади Фоззі та Розетки) і в якнайшвидше серійне виробництво української балістики в питомо розумних об'ємах.
А шо Трамп
А Трамп далеко не дурачок біля сільської церкви — інакше не наколядував би собі мільярдні статки на суворому ринку американської нерухомості. Уся його показна ексцентричність та «придуркуватість» на камери — це виключно димова завіса для ЗМІ та інструмент для приспання пильності опонентів. Поки преса обсмоктує його чергові заяви, його адміністрація жорстко і прагматично викручує руки партнерам і супротивникам заради власних бізнес-інтересів.
Він же фактично прямим текстом натякав нашому керівництву: «Друже Володья, час уже вилазити з дитячих колготок шоумена і ставати солідним лідером великої, мілітаризованої країни». Логіка Вашингтона проста як двері: якщо тобі не подобаються американські подачки в наступний четвер по п'ять крапель в обід (і то з купою політичних умов) — засукуй рукава і клепай своє залізяччя.
Ракетний та інженерний потенціал у нас сидить у підкірці. Наші конструктори точно не дурніші за корейців, іранців чи китайців, які спромоглися зібрати свої далекобійні вироби буквально на коліні в умовах тотальних санкцій. Наш Південмаш нікуди не переїхав, цехи на місці, мізки також.
Альтернатива власному виробництву — це вічне сидіння на короткому повідку та виконання настійливих вказівок з-за океану: «Осюди-о коцай Бєлгород, а от сюди, сюди і сюди по заліських заводах — Боже збав, бо буде ескалація!». Такий підхід веде лише до того, що нас перетворять на вічний піддослідний полігон. Трамп не збирається вічно фінансувати чужий пасивний захист; він поважає тільки тих, хто здатний сам створювати хардвер і диктувати умови силою. Тай таке…
Свіжі кулуарні ігри Вашингтона у вересні 2026 року лише підтверджують цю жорстку бізнес-схему, адже спецпосланці Трампа вже проводять переговори на Банковій, а директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив таємний візит до Москви задля обговорення тристороннього саміту [1]. Трамп ламає систему та викручує руки навіть союзникам, демонструючи, що долю України можуть вирішувати без її участі, якщо вона не матиме власних сильних важелів [2]. Це величезний мінус для безхатька, що просить кошти на "доїхати до Бессарабії" під капличкою, але абсолютний плюс і стимул для зміни курсу воюючої держави.
А путлєр
Ну шо путлєр. Путлєр каже прямо, що домовлятися ні з ким не збирається, і буде бомбити Київ до останнього складу Аврори і автосалона Лєксус. Тактика офігєнна. Поки друзі Вована літають по закордонах і циганять протиракети, Москва почула медійні погрози про нашу літню балістику, яку особисто Штілєрман обіцяв запустити по заліських хащах, і миттєво провела ряд ударів на випередження. Ібо нахіба було триндіть? Зроби, запусти, а потім уже ляпай язиком.
Тепер супротивник щодня методично рівняє Київ, околиці, а разом з ними Запоріжжя, Харків, Дніпро, Суми, Одесу і всі інші українські міста. Вони свідомо вибивають логістику та інфраструктуру саме до того моменту, коли у нас теоретично могло б з'явитися достатньо балістики, щоб дійсно вальнути по Москві (поки що ми маємо лише рекламні Штілєрманові мультики).
А от коли вони винесуть усе, що горить, Кремль просто каже: «Всьо. Стоп. Підписуєм мир. Ви ж самі такі злиденні і безпорадні, тож давайте так: ми вам мир, газ і свєт, а ви нам відписуєте трохи української землі. Шо вам, жалко? Путлєр же хоче...».
І в цей момент Україна із жертви агресії остаточно перетворюється на прохача, а московія стає «благодєтєлєм» і «міротворцем» — рівно до наступного етапу війни. Красота. Ніяких тобі судів у Женевах чи Гаагах, ніяких репарацій, ніякого визнання воєнних злочинів. А шо: вони ж самі приповзли і попросили, ми просто погодилися. Слава навєкі рузскому оружию і вові путєну лічно во вєкі вєков. Амінь.
Чи всьо пробзділо в королівстві Данськом?
«Отвєт Чємбєрлєну» таки готується, і цього разу мова не про презентації Мінстратегпрому. Українська ракетна програма нарешті перейшла від паперових обіцянок до втілення в металі. Приватне КБ «Fire Point» спільно з державними підприємствами вивело на фінішну пряму виробництво тактичної балістики серій FP-7 та далекобійних FP-9 [3]. Це реальні бойові вироби, здатні летіти на сотні кілометрів без закордонних дозволів і погоджень.
Проте на камери директорка Fire Point Ірина Терех заявляє, що по тактичній FP-7 завершили лише «наземний етап тестувань» (on-ground testing). Для тих, хто пам'ятає службу, це один в один газовка літака в ТЕЧі (технічно-експлуатаційній частині) авіаполку. Це коли борт пришвартовують тросами до анкерів в бетонних огорожах, технарі запускають форсаж і машина реве на максимальних обертах, нікуди не злітаючи. Перевіряють тиск, автоматику і чи не поплавляться часом від тої трахомудії титанові лопатки. З балістикою те саме: твердопаливний ракетний двигун пропалили на спеціальному наземному стенді — бетон потріскався, залізо витримало, але виріб нікуди не полетів.
І якщо літак після газовки в ТЕЧі і підписання відповідних журналів у цій же ТЕЧі може спокійно вирулювати на злітну смугу, то з українськими ракетами виник серйозний затик
Паперове пекло кодифікації: Ракета — це не дрон на коліні в гаражі у Петра. Стендові тести завершені, але поки представництво Міноборони не проведе повну кодифікацію (на що обіцяють убити ще від 2 до 4 тижнів), ракета для армії юридично вважається неіснуючою.
Шоу-бізнес замість секретності: Головний конструктор Денис Штілерман ще вліткубив себе п'яткою в груди, що «наступний етап — тести на "любих сусідах"» [4], і лякав Москву осінніми прильотами. Заліські генерали інтерв'ю теж дивляться — вони дюже налякалися грозних єврєйскіх хохлов прорахували ризики і врубили на максимум свої превентивні щоденні удари, доки наше залізячки прикручені до стендів.
Грошовий голод та імпортний вузол: Консорціум розробляє балістику за власні обігові кошти, які заробляє на продажу легших дронів та крилатих «Фламінго». Державних масштабних контрактів на мільярди під серію не має. До того ж, у мізках ракети вилізла одна-єдина імпортна високотехнологічна деталь, яку ми досі не виробляємо самі й змушені вигризати через ліцензії в США та Європі. Без неї автоматика у повітрі просто не запрацює.
Бойове застосування цієї балістики офіційно заплановано на осінь 2026 року [5]. Завдання — встигнути створити реальний військовий прецедент і почати систематично виносити заліські заводи в Іжевську чи Татарстані до того, як адміністрація Трампа спробує зафіксувати лінію фронту.
Альтернатива проста: або ці ракети підуть у серію і відірвуться від стенда, або ми будемо у повній дупі дочекаємося розділу України на шматки і "пошматково" будемо випрошувати у Москви кожен собі «кусочєк газу і свєту». Третього варіанту якось не спостерігається, як би того не хотілося хлопчакам у красівих вишиванках. Себто, якщо підсумувати: жування сопликів у питанні дальньої української балістики приведе до фактичної перемоги московства, втрати суверенітету України і усвідомлення факту, що чисельні жертви 2014-2026 року були просто марними.
Невтішний висновок
Бюрократичний саботаж в умовах вогняного пекла. Коли небо тижнями в диму від прильотів, а країна не вилазить із бомбосховищ, штучне затягування кодифікації на 2–4 тижні — це чистий інституційний маразм. Система мирного часу з її радянськими регламентами та страхом чиновників перед відповідальністю фізично блокує передачу готового заліза військовим «з коліс», коли воно потрібне на вчора.
Ціна медійної довгоязикості. Публічні анонси та бахвальство в інтерв'ю дали ворогу чіткий маркер цілі. Замість режиму максимальної секретності навколо серій FP-7 та FP-9, заліські генерали отримали детальний таймінг нашої ракетної програми та включили свої превентивні удари на максимум, намагаючись знищити виробництво до перших пусків.
Державне сиротинство приватного ОПК. Ситуація, де стратегічна балістика створюється «на решту» від продажу розових «Фламінго» дєтєй заката — це вирок системі управління оборонкою. Держава, яка перебуває під щоденним ракетним терором, досі не спромоглася залити консорціум мільярдними контрактами під серію та взяти на себе «вигризання» критичного імпорту в США та ЄС на урядовому рівні.
Останній шанс перед примусовим миром. Вікно можливостей восени 2026 року закривається. Якщо українська балістика не почне масово прилітати по російських оборонних заводах в Іжевську чи Татарстані до того, як адміністрація Трампа зафіксує лінію фронту, Україна залишиться без жодного інструменту стратегічного стримування. У такому сценарії жування сопликів завершиться не просто поразкою, а знову Простуда, геморой, чіряк на сраці, запльована підлога, лікарі, від шприца гематоми і могила... На ній брудна Офелія вонюча та купка маргаріток, а під нею лежить той фраєр, що любив купатись росія страна-побєдітєль, путлєр зе бест оф зе бест, Україна, поділена між сусідами, вирішує, чия панщина ліпша.
Виноски
У вересні 2026 року американські медіа розкрили деталі таємного візиту директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, де обговорювалися контури можливого тристороннього саміту США-Україна-РФ та умови примусового припинення вогню без урахування позиції європейських союзників.
Адміністрація Трампа восени 2026 року розгорнула масштабний дипломатичний наступ, паралельно висуваючи ультиматуми європейським партнерам (зокрема, тиск на Велику Британію щодо збільшення оборонних витрат до 3% ВВП під загрозою перегляду статусу Фолклендських островів) та використовуючи майданчик G20 для кулуарного просування своєї бізнес-моделі «миру через силу».
Вересень 2026: Український оборонний консорціум Fire Point спільно з державними підприємствами завершив полігонні випробування балістичних комплексів серії FP.
У липні 2026 року головний конструктор Денис Штілерман заявляв про плани виробництва до 3 ракет на добу за умови достатнього фінансування та анонсував випробування балістики безпосередньо по об'єктах РФ восени.
Офіційні заяви військово-політичного керівництва України від кінця серпня — початку вересня 2026 року підтверджують плани оперативного застосування вітчизняних балістичних ракет по стратегічних об'єктах у глибокому тилу РФ протягом осені.
