Ця стаття писалася чи то в ході, чи як наслідок діалогу
із штучним інтелектом (ШІ) в оригіналі для https://vijskpens.wikioasis.org/wiki/Про_перманентну_українську_безвідповідальність
Зазначений процес абсолютної безвідповідальності владу прідєржащіх супроводжує всю історію України. Але якщо після Богдана-Зіновія чи Вінниченка-Грушевського не було кому з них питати (а шо, поляки, московська цариця чи більшовики тим займатимуться?), то в незалежній Україні хто спитав з Кравчука-Кучми за пройобані стратегічні запаси, з Тимошенко за передані літаки і ракети, і якого хера ті ж Тимошенки-Порошенки зараз варнягають, як треба було закрити Чонгар чи з якого боку наступати на Донбасі-Запоріжжі?
Історичний прецедент: Збій логування (Хмельницький, Грушевський, Винниченко)
« А шо я? Я нічо. То все папереднікі. »
~ Мікола Янавічь ♦ про ♦ папєрєдніків
« Пропало все! »
~ Юлія Володимирівна ♦ про ♦ стан справ перед черговим газовим релізом
« Чим я тебе породив, тим я тебе і вб'ю.»
~ Тарас Бульба ♦ про ♦ усю ту хрінь.
Вся багатовікова архітектура української безвідповідальності тримається на одному-єдиному фундаментальному базисі: повній відсутності зворотного зв'язку між пройобом державного масштабу та посадкою на нари чи організації перетворення живого державного роздовбая у від'ємно живого. Це не просто хоббі окремо взятого народу, національна традиція,— це якась тотальна кармічна помилка коду нашої державності, де кожен новий керманич замість дефрагментації [1] попередніх багів просто затирає логи [2] тих самих папєрєдніков і їхніх косяків та починає одразу по-новому потужно красти чистими руками, з довірливим поглядом бездонних очей та історією з чистого аркуша.
У XVII столітті чи за часів УНР після чергового геополітичного краху (будь то Переяславські статті Богдана чи провал оборони Києва Винниченком від більшовицьких орд) система фізично ліквідовувалася зовнішніми адмінами [3]. Польській шляхті чи червоним комісарам було абсолютно байдуже до внутрішнього розслідування помилок Центральної Ради. Їхньою метою було повне обнулення українців як нації (максимальна полонізація/русифікація і перетворення вільних людей в мешканців східнопольських земель чи малоросів).
Через це у нації сформувався стійкий, але шкідливий рефлекс: «Ми програли, бо ворог сильніший, а наші лідери... ну то таке, холєра з ними, якось воно буде». Повна відсутність критичного розбору історичних помилок, і, головне, покарання конкретних винуватців чергового зливу національних інтересів стала дефолтним [4] налаштуванням народної пам'яті.
Епоха Незалежності: Патч «Амністія» та куколдизм Кравчука-Кучми
Адмінами незалежності України у 1991 році, на величезну біду українського народу, стали не Левки Лук'яненки чи В'ячеслави Чорноволи, які відсиділи у совєцьких тюрмах від дзвінка до дзвінка, а колишні комсомольські чи компартійні менеджери. Вони заклали в ядро системи головний комплаєнс [5]: «Наступник не судить попередника, щоб черговий наступник не посадив його самого».
Кравчук Леонід Макарович. Підписує Будапештський меморандум, який став еталоном геополітичного куколдизму. Злив ядерний софт [6] та третій у світі арсенал під чесне слово алкоголіка Єльцина та занепокоєння Клінтона. Хтось відкрив кримінальний кейс? Ні. З нього зробили недоторканого «патріарха незалежності», який до глибокої старості розказував по телевізору про те, як треба проходити між крапельками.
Кучма Леонід Данилович. За два терміни остаточно розпиляв стратегічну авіацію, розпродав арсенали за безцінь бліжнєвосточним диктаторам в чалмах і тапках, а на батьківщині створив кримінально-олігархічний стек [7]. Замість трибуналу за підрив обороноздатності — Данилович спокійно пише мемуар «Україна — не Росія» і сидить у тристоронніх контактних групах, торгуючи територіями України у Мінську.
Ракетно-авіаційний дефолт: Передача заліза ворогу
Найбільший цинізм системи проявився, коли Тимошенко, на переміну з Ющенком та їхні ж потужні топ-менеджери з Міноборони масово передавали москалям крилаті ракети Х-55, бомбардувальники Ту-160 і Ту-95 у рахунок якихось ефемерних «газових боргів» чи в рамках західних програм роззброєння. А в Миколаєві щодня вантажилися по два судна для любих друзів, повні українських озброєнь та боєприпасів, без святкових і вихідних 24/7.
У нормальній державній прошивці [8] підписання таких важнєйших докумєнтіков кваліфікувалося б як державна зрада та саботаж конкретного підписанта із відповідною статтею Кримінального кодексу, який так чьтіл Остап Бендер. Сучасним українським бендерам (не плутать з бандерами) то всьо взагалі поперек борозди. Ось тому саме ці літаки та ракети тепер щодоби регулярно летять на голови українців по всій території країни, а Рєнат фарцує укриттями од Мєтінвєсту. Відповідальних у базі даних — традиційне зеро. Все списали на «вимоги західних партнерів» (ті просто сцяли, що окрім рашки ще й Україна міцна і ядерна), нездатність українських військових і промисловців утримувати то все в належному стані (ми ж дебілятка; куди нам до іранців у в'єтнамках чи корейців Ина в непрасованих френчах) та ефемерну «економічну доцільність» (плоди якої пожинаємо, доцільно ганяючи в укриття щогодини і ховаючи хлопців на сільських цвинтарях до самого Виноградова).
Сучасний політичний реверс: Варнягання з-під куща
Шизофренія поточного історичного моменту в тому, що люди, які роками різали військовий бюджет, заморожували розробку власне українських ракетних комплексів («Вільха», «Нептун», «Грім-2») та пачками призначали на керівні посади в СБУ російських кротів [9], сьогодні сидять у телеефірах чи на ТікТок-платформах, де з вумним писком розповідають, що, як і коли робити правильно. Ці «експерти» із м'якого дивана з ногою на ногу вчать піхоту рити окопи, саперів мінувати Чонгар, дронщиків пускати дрони, пілотів літати, генералів правильно наступати, а всіх разом будувати фортифікації.
Українська оперативна пам'ять має об'єм як у акваріумної рибки гуппі. Політичні олдфаги знають: якщо вдягнути камуфляж, зробити скорбну мармизу і голосно з надривом кричати Юля!! Юля!! про патріотизм, ніхто не згадає за їхню власну антиукраїнську діарею. Підкоритники [10] юзають війну як новий маркетинговий патч [11], щоб знову пролізти до вертикального розподілу бюджетного бабла. Найстрашніше,— це їм вдається. Змінив закручену косу на розпущену, і ти знову в тренді. Комбінат локшини на вуха ізбіратєлям знову херачить в три зміни без вихідних. А слідчі Лук'янівського СІЗО тренуються на кошках.
Висновок: ті самі люди в ту саму хату
Українська державність, не зважаючи на тривалу війну, найбільшу на континенті після 1945 року, досі тримається на синій ізоленті та героїзмі простих українців (піхоти, волонтерів, дронщиків). Чому це так.?.. Все просто: вертикальний апарат управління держави жодного разу за 35 років не пройшов через процедуру жорсткого аудиту з конфіскацією майна і перетворення сідєльцев 450 посадочьних мєст Верховної Зради на просто сідєльцев мєст нє столь отдальонних. Безкарність Кравчука породила безкарність Кучми, яка еволюціонувала в мародерство Януковича і пристосуванство новітніх роздовбаїв при владі сучасних балаболів [12].
Поки народ дозволяє державі не реагувати шляхом видачі реального тюремного терміну за пройобаний стратегічний хардвер [13] — ми приречені кожні тридцять років затикати дірки в системі життями близьких нам людей.
Думай/ТЕ.
Виноски
Дефрагментація — впорядкування даних на диску, а в нашому випадку — зачистка авгієвих стаєнь після попередньої влади з розкладанням кримінальних справ по поличках і фігурантів по камерах.
Логи (від англ. log) — системний журнал, куди записуються всі дії та помилки. Коли влада міняється, вона першим ділом кудись діває ці журнали.
Адміни — у комп'ютерному світі головні розпорядники системи. В українській історії роль зовнішніх адмінів, які зачищали систему під себе, виконували поляки, москалі (ополячені чи змоскальщені євреї, жиди українською) чи німці (ці вже без євреїв).
Дефолтне налаштування — те, що стоїть у системі за замовчуванням, якщо користувач нічого не міняв руками.
Комплаєнс — відповідність правилам або внутрішній кодекс безпеки. У нас він означав кругову поруку еліт.
Софт — програмне забезпечення. Ядерний софт — це коди запусків, технології та технічна документація обслуговування ракет, які ми віддали задарма.
Стек — у програмуванні це структура даних, де елементи додаються один на один. Олігархічний стек — це надбудова з Ахметових, Пінчуків, Фірташів, Коломойських та інших ідьош кофє піть?, яка сіла на шию державній економіці.
Прошивка — базовий код, зашитий глибоко в залізо пристрою, який визначає його фундаментальні алгоритми роботи.
Оплачуючи агентуру москальської розвідки чєтирьмя жалкімі пачькамі народних дєнєг.
Як там казав Дімон після 0,5 Фінляндії: хрюкающіє подсвінкі Сатани!
Патч — оновлення програми, яке виправляє старі баги або додає нові функції. Тут: політичний патч — це зміна риторики для замилювання очей електорату.
Згадайте Киву, шо нюхав кокс за колоною в сесійній залі, чи трохи задавненого Чєрновєцкого, який нагодував бабушек ананасами.
Хардвер (від англ. hardware) — залізо, матеріальна частина комп'ютера. У контексті статті — це танки, ракети, літаки, заводи та ППО.
🌐 Цикл «Світ Військового Пенсіонера» (СВП):
📜 Історія, армія та топографія:
🐷 Про русню:
🏛️ Державність, реформи та аудит:
👁️ Релігієзнавство, гностицизм та канонічні баги:
