Его твоє — моя страшна примара.
Ми поруч, ані мертві, ні живі.
Я не люблю тебе і точно не кохаю,
Просто пиздець цей розтягнувся на роки.
Ненависть до тебе вже незграбна.
Страхи мої і спогади — твої,
Дарую їх невільно і безтямно
Та прошу, пожалій, і не візьми.
Це вже безсилля, це вже не здолати.
Я знаю відповідь, але прошу, скажи
Тобі настільки в кайф життя забрати?
Тобі, блять, в кайф, коли про тебе всі вірші?
Коли без тебе й сенсу вже немає?
Коли без тебе пусто, хоч помри?
А поруч — серце польку, сука, грає,
І пробачаються в раз нахуй всі гріхи?
Ти — моє золото, довічнії кайдáни,
Їбана вічність, бо, блять, більше не знайти.
До подиху останнього, благаю,
Пошли мене вже нахуй, відпусти.
