Віра – вічна, допоки вічність оминається в коло
І не заважає примарній необмеженості сприйняття.
Допоки не видно жодних найменших кордонів –
Віра породить творців. Творці – породять життя.
Колись, коли прийде невловима всебічна стихія,
Що з нею кожен свідомий чекатиме судного дня,
Не бачачи сенсу потурати жалюгідним надіям;
Колись, коли всі змирилися – так, наче дороги вже просто нема;
Колись, коли музику замінять спокути у всіх поми́лках,
І востаннє звучатиме чиєсь не почуте ніким каяття,
Лишень поету, нехай прикутому цвяхами до стінки,
Поки б'ються у жилах останні пориви життя –
Ніщо
Не завадить
Творити.
І пронести віками свої слова.
Під останнім “поету” маються на увазі не тільки ті, що пишуть слова буквами, а й художники, музиканти тощо. Поет стоїть там тільки для того, аби не було тавтології, але там може бути будь-хто. Вставте слово, яке подобається, і воно підійде.
Віршик, відверто, майже прохідний, але він має бути.
Довгий час називалося “йоу”. Побороти бажання так і залишити було важко.
